Поетичний символiзм Анненского

Iнокентiй Анненский в 1879 роцi закiнчив iсторико-фiлологiчний факультет
Петербурзького унiверситету за фахом мовознавство. У тому ж роцi вiн
приступився до педагогiчноï дiяльностi, що не припиняв практично до
самоï смертi. В 80-х роках Анненский виступає в пресi зi
статтями по фiлологiï й педагогiцi, у яких вiн пiдкреслює естетико-
виховне значення гуманiтарних дисциплiн, необхiднiсть класичноï
основи навчання. В 1901 роцi публiкується його перший художнiй
твiр — трагедiя Меланиппа — фiлософ, в 1902 роцi —
друга трагедiя, Цар Иксион, в 1904 роцi вiн випускає перший
збiрник вiршiв Тихi пiснi, куди входять вiрша рiзного рокiв i вiршованi
переклади. Уже в цих перших поетичних добутках Анненского звучить
основна спрямованiсть його творчостi — єднiсть iнтелектуальн
i морального почав. Лiричний герой поезiï Анненского —
iнтелiгент перехiдного перiоду рубежу столiть, що почуває
недосконалiсть сучасностi й вiдчуває безсилля що- або змiнити в
нiй. Звiдси почуття туги, самiтностi, суму, борошна хвороï совiстi
героя вiршiв. Звичайна творчiсть Анненского розглядають у
спiввiднесеностi з лiтературою росiйського символiзму. Але поет нiколи
не належав до символiстськоï школи. Символ в Анненского не був
засобом збагнення сутностi явищ i подiй. Вiн служить способом
з'єднання миру лiричного героя iз зовнiшнiм миром. Анненский умiло
й точно використовував у своïй поезiï широкий дiапазон
росiйськоï лексики — вiд церковних до розмовних слiв. Це
давало привiд деяким критикам дорiкати його за буденнiсть,
прозаïчнiсть поетичноï мови. Для поезiï Анненского
характернi гуманнiсть позицiï, лiтературна й загальнокультурна
ерудицiя й разом iз цим вiдсутнiсть повчальностi, елiтарностi. Автор
мiркує про проблеми лiтературноï творчостi, про природу й
завдання мистецтва, але уникає прямих вiдповiдей на поставленi
питання. От чому для художнього стилю й поезiï Анненского
характернi недосказанность, переривчастiсть, незавершенiсть.
У драматичних добутках Анненский намагався здiйснити принцип художнього
мифотворчества, а формою художнього втiлення мiфу поет уважав античну
трагедiю. Але, зберiгаючи мiф як складовий елемент у своïх
п'єсах, Анненский не забуває й про проблеми сучасностi. Вiн
вдало з'єднує класику й сучаснiсть. В iдейному, стильовому,
ритмiчному вiдношеннi поезiя Анненского в якiмсь ступенi передбачила
творчiсть Ахматовоï, Мандельштама, Пастернаку.

• АНТИТЕЗА — протиставлення понять, положень, образiв. (Ти й убога, Ти й рясна, Ти й могутня, Ти й неспроможна… Н. А. Некрасов). АНТИУТОПIЯ — добуток, що зображує вигадану картину небажаного, порочного життєвого пристрою. (Роман Е.Замятiна Ми).
• АПОФЕОЗ — 1) прославляння, звеличання якоï-небудь особи, подiï, явища;
• 2) заключна врочиста масова сцена спектаклю або святковоï концертноï програми, що прославляє яку-небудь подiю або особу.
• АРХАÏЗМИ — слова й вираження, що вийшли з активного вживання й використовуються для вiдтворення iсторичного колориту епохи, а також в урочистому мовленнi; для комiчного ефекту; для мовноï характеристики персонажа. (Повстань, пророк, i виждь, i внемли, Здiйснися волею моєï И, обходячи моря й землi, Дiєсловом пали серця людей. А.С.Пушкiн).