Подвиг легендарного льотчика енделя Карловича Пусепа

Обрана тема дуже актуальна. У сучасному росiйському суспiльствi
продовжує знижуватися значимiсть таких понять, як Батькiвщина,
любов до Батькiвщини, вiйськовий борг, патрiотизм.
Уроки iсторiï гарний привiд без повчальностi, яскраво, образно,
розумiти етичнi норми, що зложилися в суспiльствi. Вивчаючи iсторiю
минулих поколiнь, ми можемо знайти вiдповiдi на питання: як поводитися в
сучасному суспiльствi, як не допустити тоï трагедiï, що
вiдбулася у свiтi й у нашiй краïнi в 1939-1945 гг.
Прищеплювання любовi до своєï Батькiвщини, до ïï
традицiй i пiдвалин, до ïï естетики, культурним нормам, щодо
цього оповiдання про подвиги радянських воïнiв у роки Великоï
Вiтчизняноï вiйни — прекрасний виховний засiб. Допущенi в
останнi роки послаблення по патрiотичному вихованню привели до того, що
молоде поколiння росте в середовищi, де такi поняття, як борг перед
Батькiвщиною, честь, любов до свого народу й своєï
iсторiï, сталi забуватися. Тому-Те можна говорити про актуальнiсть
теми виховання iсторiєю про подвиг героя Великоï
Вiтчизняноï вiйни
Як i в багатьох, чиє дитинство збiглося з найпершими кроками
Радянськоï влади, бiографiя Героя Радянського Союзу енделя
Карловича Пусепа тiсно пов'язана з епохальними моментами iсторiï
нашоï Батькiвщини. Дивна доля в цiєï людини, однак,
обставина, що селянський хлопчик естонськоï нацiональностi, що
народився в Сибiру, на хуторi бiля Красноярська, став льотчиком, не
можна вважати випадковим
Як же естонський хлопчисько опинився в Сибiру? Естонцi, споконвiчнi
селяни, завжди називали себе дiтьми землi. Дiд енделя — Иозепсоо
багато рокiв вiдривав вiд сiм'ï крохи для викупу за маленький
надiл. А коли повнiстю погасив всю суму, помiщик без зазору совiстi
вирiк: Нiчого ти менi не платив, провалюй звiдси. Нiяких документiв,
розписок у старого Иозепасоо не було. Нiде не змiг довести свою правоту,
i тодi сiм'я зiбралася в далеку дорогу. Багато хто ïхали на край
свiтла в пошуках кращоï частки. У тайзi корчували дiлянки, ставили
будинку. Так з'явилися Самовiльнi хутори. Поруч iз естонцями селилися
такi ж безземельнi латишi. Сибiр стала ïм другою батькiвщиною. А
пiзнiше самовiддано билися за свою владу, вiдбивалися вiд бандитiв,
карателiв i ще бог знає вiд кого. Добре пам'ятав ендель, як йому,
тодi 9-лiтньому хлопчиськовi, командир партизанського загону подарував
японський карабiн. Стрiляти в тайзi швидко навчився, нi
однiєï кулi повз мету
А ще з'явилося в енделя захоплення — разом iз братом по кресленнях
з журналу Хочу всi знать клеïли з паперу лiтаки, прив'язували
шпагатом, бiгали пiд гiрку, але тiльки в 1922 роцi вони вперше побачили
теперiшнiй лiтак, що летiв низько над тайгою до станицi. Скiльки льотчик
себе пам'ятав, вiн завжди мрiяв пiднятися в блакитнi простори
безкрайнього неба, i це бажання, як пiзнiше вiн напише у своïй
книзi, нiколи в менi не загасало, i нiщо так i не змогло його погасити .
Бажання стати льотчиком у сiм'ï енделя не приймали всерйоз, бачачи
в ньому порожню витiвку. Мама вважала, що стати вчителем почесно й
престижно, батько думав, що сама вiрна справа — бути агрономом.
Погоджуючись iз думкою матерi, а в таємницi мрiючи про
кар'єр льотчика, ендельпусеп пiсля закiнчення восьмилетки по
цiльовому напрямку поïхав надходити в естонсько-фiнський
педагогiчний технiкум у Ленiнградi. Провчившись у ньому 1 рiк, вiн все-
таки здiйснив свою мрiю, здавши iспити у вiйськово-теоретичну школу Вiйськово-
повiтряних сил. Закiнчив своє лiтне навчання Пусеп у лiтнiй школi
Оренбурга, у якiй залишався ще два роки лiтним iнструктором
Бажання вдосконалюватися, вигострювати своя майстернiсть льотчика нiколи
не залишало Пусепа. В один з жарких днiв початку червня 1935 року мене
викликав з польотiв начальник штабу ескадрильï школи Iван
Михайлович Соколов
- Тебе перекладають у Єйську школу морських льотчикiв, —
повiдомив вiн, простягаючи менi наказ…
Крiм мене в наказi значилися ще десятки льотчикiв з авiацiйних шкiл i
стройових частин ВВС. - Очевидно, має бути там цiкава справа:
освоювати лiтаководiння по приладах. Спершу навчитеся самi, а потiм
будете вчити слiпому польоту iнших, — додав Соколов
Це була приємна новина: слiпими польотами я захоплювався вже
серйозно .
У Єйськiй школi Пусеп переборов ще одну сходинку лiтноï
науки, навчившись по приладах лiтати в будь-яку, навiть саму нелiтну
погоду, що дуже придалося йому спочатку в Арктицi, потiм пiд час
Великоï Вiтчизняноï вiйни. А ще в Єйську вiн женився на
красунi-козачку Єфросинiï Михайлiвнi, вiдбивши ïï в
начальника лiтноï школи
Вiн вiдрiзнявся незвичайним спокоєм i здавався повiльним, але,
проте, завжди в строк виконував будь-яке, навiть саме важке, завдання ,
— згадували його товаришi по службi в полярнiй авiацiï, куди
був спрямований в 1938 роцi вже будучи вiдмiнним професiоналом. Не
випадкове командування ВВС запропонувало енделя в якостi одного з
рятувальникiв зниклого в Арктицi лiтака Леваневского. Пошуки виявилися
безрезультатними, однак нове, дуже складне мiсце роботи енделя так
захопили Пусепа, що вiн стався працювати в Заполярье, вiдшукуючи шляхи
для судiв, ведучи льодовi розвiдки. Моє перше знайомство з
Арктикою, прямо скажемо, було не iз приємних. Але саме це, всi тi
труднощi й невдачi, що так завзято супроводжували нас у важку полярну
нiч 1937-1938 рокiв, виявилися нескоримою силою, що втягла мене надовго
на постiйну роботу в краïну бiлоï безмовностi .
енделя в Арктицi всi називали Женею, що вiдповiдало вiдкритому,
доброзичливому характеру Пусепа. Його прiзвище в перекладi з естонського
значить столяр, хоча в родi все займалися хлiборобством, а вiн став
першокласним льотчиком
В Арктицi вiн довiдався, що почалася вiйна , i вiдразу ж подав рапорт iз
проханням направити його на фронт. Лiто грiзного сорок першого року я
зустрiв, готуючись до льодовоï розвiдки в складi екiпажа Героя
Радянського Союзу М.В. Водоп'янова, нiяк не думаючи, що наше мирне небо
от-от почнуть исчерчивать лiтаки iз хрестами на площинах, i земля пiд
ними запалахкоче вогнем вiйни . 8 серпня 1941-го року полярнi льотчики
разом з легендарним комдивом Водоп'яновим полетiли бомбити фашистський
Берлiн.
Пiсля цього пiшли новi польоти. Пусеп бомбив ворожi автоколони,
залiзничнi вузли, збройовi склади. Лiтав уночi, у будь-яку погоду. Майор
е.К. Пусеп зробив 30 нiчних — бойових вильотiв на бомбардування
важливих вiйськових об'єктiв у глибокому тилу фашистськоï
Нiмеччини. Нерви льотчика, що керує лiтаком, значно бiльше
натягнутi, чим, скажемо, у шофера за бубликом автомашини. Постiйна
напруга створюється тим, що увага льотчика повинне бути правильно
розподiлене на безлiч явищ i дiй, пропорцiйно ïхньоï
важливостi. У польотi треба стежити й безперервно коректувати положення
лiтака в повiтряному просторi по обрiï, по висотi; постiйно
спостерiгати за навколишнiм простором, тому що гаданi безмежними
повiтрянi траси можуть виявитися до того тiсними, що не виключенi й
зiткнення. У вiйськовому ж небi вчасно помiтити винищувачiв, що
наближаються, ворога — значить забезпечити ïхнє
вiдбиття й залишити за собою iнiцiативу бою. На багатомiсному лiтаку, що
не має в тi часи герметизацiï, треба було постiйно
довiдуватися про самопочуття членiв екiпажа, тому що найменший перебiй у
постачаннi киснем мiг дорого коштувати .
Досвiд сложнейших арктичних польотiв наослiп потрiбен був ще для одного
важливого державного завдання: треба було доставити радянську урядову
делегацiю на чолi з Молотовим на переговори у Великобританiю, а потiм у
США. Це був не тiльки полiт по мало на той час освоєному маршруту
над величезним океаном. Це був ще найнебезпечнiший, смiливий до
зухвалостi поле над миром, що бореться, над державами, що потопають у
вогнi вiйни… Проте 29 травня 1942 року далекий бомбардувальник Пе-
8, пiлотований енделемпусепом, успiшно приземлився в американськiй
столицi .
Поле на Батькiвщину був не менш небезпечним. Особливо пiсля
Великобританiï, коли були опублiкованi пiдсумки переговорiв i нiмцi
могли очiкувати повернення делегацiï. Однак прольоту вдень, у
безхмарному небi, через всю ворожу територiю — такоï
нахабностi нiмцi не могли собi представити. 20 червня 1942 року за
мужнiсть i вiйськову доблесть, виявленi в боях з ворогами й при
виконаннi важливого державного завдання, визнаний гiдним звання Героя
Радянського Союзу . Довiдавшись про цьому, Пусеп зачудувався, уважаючи,
що нiчого особливого не зробив. Але без цього польоту могло б не бути нi
Тегерана, нi Ялти, нi Потсдама
У березнi 1943 року пiдполковник е.К. Пусеп виконав ще одне особливе
урядове завдання. Як командир екiпажа вiн доставив делегацiю Радянського
уряду в Англiю й зробив зворотний перелiт у Москву. Доручення становило
державну таємницю — випливало доставити урядовий пакет
королевi Великобританiï Георгу VI.
Однак до Перемоги було ще далеко, i льотчик Пусеп продовжував вiдважно
воювати, бомбив ворожi вiйська пiд Сталiнградом, Курськом, Орлом,
Бєлгородом. Крiм звання Героя Радянського Союзу, ендельпусеп
нагороджений орденами Ленiна, Червоного прапора, Суворова 3-й ступеня,
Олександра Невського, Вiтчизняноï вiйни 1-й ступеня (двiчi),
Трудового Червоного Прапора (тричi), Дружби Народiв, Червоноï Зiрки
(двiчi), Знак Пошани, медалями
Для льотчикiв тяжелобомбардировочной авiацiï вiйна закiнчилася у
квiтнi 1945 року. У небi над полями боïв стало занадто тiсно. Там
господарювали полки й дивiзiï штурмовикiв, винищувачiв i
пiкiрувальники фронтовоï авiацiï. З деяких часток заздростi
стежили ми за справами своïх братiв по зброï, якi над
палаючими руïнами Берлiна добивали усе ще огризавшиеся залишки
гiтлерiвського вермахту .
Пiсля вiйни ушкодження хребта осколком снаряда й 5 перенесених операцiй
змусили Пусепа пiти у вiдставку. Однак iти на заслужений вiдпочинок не
збирався. Багато рокiв вiн вiдчував у собi хвилюючий заклик бурштинового
краю Естонiï, захотiв повернутися на батькiвщину предкiв. З 1946
року полковник, Герой Радянського Союзу ендель Карлович Пусеп очолював
Естонське республiканське управлiння автотранспорту. Потiм Пусепа
призначили мiнiстром соцiального забезпечення Естонiï. На першiй же
нарадi колективу вiн сказав: До нас за допомогою звертаються люди
особливоï категорiï: iнвалiди, пенсiонери. Ми зобов'язанi
робити для них усе, що покладено за законом… I ще мало-мало вiд
себе. Зрозумiли спiвробiтники апарата, що новий мiнiстр очiкує вiд
них творчоï активностi, високоï гражданственности, чуйностi, а
не просто формального виконання службових обов'язкiв. Такому ж принципу
в роботi випливав, насамперед, сам ендельпусеп. Вiн багато ïздив по
районах, радився з людьми, звiряючи по ïхнiх вiдкликаннях свiй
курс. Сам же залишався в тiнi.
Енергiю, напористiсть, прекраснi людськi якостi колишнього льотчика
помiтили, i в 1951 роцi його обрали заступником голови Президiï
Верховноï Ради Естонськоï РСР. Однак, контузiя постiйно давала
про себе знати, мучили приступи болю, iнодi навiть непритомнiв. Але
намагався не кликати на допомогу, тому що не хотiв, щоб його бачили
слабким i немiчним. Численнi ордена й Зiрку Героя надягав тiльки у
виняткових випадках
Перебравшись на постiйне проживання в Естонiï, ендель Карлович
нiколи не забував сибiрськi тайговi простори, однак тiльки через десять
рокiв вiн змiг здiйснити давню мрiю — з'ïздити в
Красноярський край, у те мiсце, де народився. Тут вiн був на рiднiй
землi, всi його вважали земляком. Не випадково саме в Красноярську
вийшла перша книга Пусепа На далеких повiтряних дорогах, переведена
пiзнiше на естонську мову. У нiй вiн описував свiй шлях полярного й
вiйськового льотчика, насичену до межi ризиком i небезпеками роботу в
Арктицi, роки вiйни В 1991 роцi не стало Радянського Союзу, а новоï
Естонiï Пусеп i його вiйськовi подвиги й радянська дiяльнiсть стали
не цiкавi. На жаль, кiнець життя легендарного естонського льотчика
довiвся на початок бешкетувань естонських нацiоналiстiв i неофашистов, i
Героя Радянського Союзу, полярного аса, державного й вiйськового дiяча
новi естонськi влади намагалися викинути на вулицю iз власного будинку,
незважаючи на те, що вiн — чистокровний естонець i справжня
гордiсть естонського народу. Привiд найшовся: у будинку, у якому
проживав Пусеп, виявився раптом колишнiй хазяïн, що жив за океаном.
З величезною працею, шляхом клопотань безлiчi вiдомих людей енделюпусепу
все-таки видiлили iнше житло. Дiйснiсть, у якiй колишнi вороги стали
героями, а героï — нiким, усе бiльше гнiтила його. В 1996
роцi ендель Пусеп умер. Естонськi влади постаралися зробити всi, щоб
його iм'я було забуто в краïнi.
У той час, поки в Естонiï бешкетують новоявленi есесовци й зносять
пам'ятники, у тому числi, що ставляться до пам'ятi й естонських
солдатiв, у Росiï ушановують нацiональну гордiсть естонського
народу — безстрашного героя, вiдважного полярника й теперiшнього
естонця енделя Пусепа.
8 грудня 2007 року у Виставочнiй галереï Таллiнна вiдбувся
врочистий вечiр, присвячений 65-летию початку переговорiв про вiдкриття
Другого фронту й пам'ятi енделяпусепа. В урочистому вечорi взяли участь
ветерани Другоï Свiтовоï вiйни, представники ветеранських
органiзацiй Росiï, Європи, Канади й США, суспiльнi дiячi. У
Виставочнiй галереï вiдбулася презентацiя перевиданоï на
росiйськiй, естонськiй i англiйськiй мовах книги е. Пусепа Тривожне
небо, збагаченоï новим iлюстративним матерiалом, з новою
редакцiєю
Щирий громадянин своєï краïни повинен знати ïï
iсторiю, своïх героïв, тих, кому вiн зобов'язаний життям. Ми
повиннi знати бiльше про подiï тих днiв, тому що це iсторiя
краïни, громадянами якоï ми є
Нехай вiчний вогонь Перемоги горить у наших серцях. Нехай героïка
перемоги переростає в героïзм творення, а якщо Батькiвщина
покличе нас у ратний похiд, нехай любов до Вiтчизни переллється в
новий легендарний подвиг