Переказ сюжету роману Дудинцева Бiлi одяги
Роман Володимира Дудинцева “Бiлi одяги” є спробоюзаглянути в нескiнченнiсть людськоï душi, дати критерiï для
розпiзнання добра й зла. Сам автор так пише про свою книгу: “У
романi “Бiлi одяги” я хочу зiрвати маски, пiд якими
ховається зло. Уразити його в саме чутливе мiсце. Менi хотiлося б
озброïти гарноï людини безпомилковими критерiями для
розпiзнавання добра й зла або, як сказав мiй читач, створити
iнструментарiй добра”.
Добро — це дiяльний жаль, здатнiсть прийняти чужi страждання на
себе й активно протидiяти злу. Добро — це служiння iдеалу, iстинi.
Один з героïв роману говорить так: “Щастя — у тобi.
Коли покладеш свою плоть, щоб наситити близьких… Проллєш
кров, перепливеш море страждань… Вилiзеш на берег ледве
живоï… Отут щастя саме тебе знайде, що не помишляет про
нього”.
Навпроти, зло безперспективно, хоча й маскується пiд добро. У
романi показанi гонiння на генетикiв з боку псевдовчених (академiк
Рядно, його “лiва рука” Саул Брузжак, Краснов, Шамкова й
iн.). Розгул темних сил нагадує моторошнi часи iнквiзицiï,
полювання на вiдьом. У дворi провiнцiйного iнституту горять книги
послiдовникiв Менделя…
Ученi-Генетики по-рiзному борються за теперiшню науку: професор Хейфиц
iде з iнституту, академiк Цiпкiв кiнчає життя самогубством, Iван
Iллiч Стригалев довгий час працює в пiдпiлля й зрештою
попадає у в'язницю по доносi агента-iнформатора Краснова. Федiр
Iванович Дежкин — головний герой роману — починає як
щирий прихильник Рядно, але незабаром переконується в правильностi
генетичного пiдходу, таємно допомагає генетикам. Життя
Дежкина повне позбавлень. Героєвi доводиться бiгти вiд
переслiдувачiв. Зусилля мужнього вченого не пропадають даром.
Вдається виростити новий сорт картоплi, роботу над яким почав
Стригалев. Не капiтулює перед злом i полковник Свєшников
У роман входить тема вiдплати. Рядно i його спiльники приреченi на
iсторичне забуття. На похорони “народного академiка” не
приходять навiть близькi його “соратники”. Навпроти, доля
Федора Iвановича Дежкина, що видавило iз себе раба, складається
щасливо. Вiн зустрiчається з Леною, що стає його дружиною,
ростить двох дiтей. Добра пам'ять нащадкiв — вища нагорода вченому
за його мужнiсть, за активну протидiю злу
Роман В. Дудинцева Бiлi одяги побачив свiтло через тридцять рокiв пiсля
написання. А коли вiн нарештi був опублiкований, автор одержав Державну
премiю. Зараз, можливо, нам здасться дивним, що за щирiсть оповiдання
про дiйснiсть, за правду добуток осягла така важка доля на початку
шляху. Роман Бiлi одяги вiдкриває тi сторiнки iсторiï, якi
ранiше не були вiдомi людям
Iз цiєï книги ми довiдаємося про життя й роботу вчених-
бiологiв, що займаються дуже корисним для всiх справою —
виведенням нових сортiв картоплi. Але, на жаль, ïхня робота не
погодиться з наукою, схваленоï партiйним керiвництвом, головним
представником якоï в романi виступає академiк Рядно, а в
реальному життi — Лисенко. Тих, хто не пiдтримував
ïхньоï iдеï, повiдомляли ворогами народу. От у такiй
обстановцi працювали Iван Iллiч Стригалев i його теперiшнi друзi й
помiчники
Вiдразу виникає питання: чому людям доводилося приховувати корисну
роботу, боятися через неï бути засланими або розстрiляними? Але
життя тодi немов визначалася iншими законами. Складний шлях ïхнього
розумiння й обмiрковування пройшов головний герой роману Федiр Iванович
Дежкин. Його життя — це не просто змiна поглядiв вiд пiдтримки
позицiй академiка Рядно до повного наукового й духовного з'єднання
зi Стригалевим i його друзями. Шлях Дежкина — шлях пошуку iстини в
тiм суперечливому свiтi. Цей пошук складний Ще коли Федiр Iванович був
дитиною, його вчили говорити тiльки правду, завжди бути щирим. Чиста
дитяча душа вiрила цьому, поки життя не навчило героя самостiйно
оцiнювати своï вчинки й дiï iнших. Взрослея, вiн починає
розумiти, що в навколишньому його свiтi щирiсть далеко не завжди служить
добру. Найчастiше саме навпаки. Для захисту iстини Дежкину не раз
доводилося приховувати своï теперiшнi погляди й вiдiгравати роль
переконаного прихильника академiка Рядно. Тiльки таке поводження
допомагало йому протистояти миру пiдлостi, неправди й доносiв. Але в
головних питаннях герой не пiде на компромiс зi своєю совiстю,
розумiючи, що не можна закривати чим-небудь бiлi одяги, iстину, тому що,
коли прийде час зняти це що-небудь, бiлих одягiв там i не буде.
Епiграфом до роману автор взяв питання з Одкровення Iоанна Богослова:Цi, убранi в бiлi одяги, — хто вони й звiдки прийшли? Дiйсно, хто
ж вони? Думаю, це Дежкин, Стригалев, полковник Свєшников,
ïхнi теперiшнi друзi — усi, хто не мiняв своïх поглядiв
пiд тиском обставин, служив вiчнiй iстинi, добру. Ïх цiкавлять не
слова, а результат, до якого вони прагнуть
Заради декiлькох рокiв щодо спокiйноï роботи Стригалев навiть
вiддає Рядно свiй новий сорт картоплi. Героï настiльки чеснi,
безкорисливi, вiдданi своïй справi, що вони здаються святими й
видiляються на тлi заздрих, властолюбних людей своïми бiлими
одягами. Складно зберегти ïхню чистоту серед чорного, жорстокого
миру. Але героям це вдається
И на вищому судi саме по бiлих одягах можна буде довiдатися теперiшнiх
людей. По-моєму, саме такий змiст вклав автор у назву роману
Але далеко не всi героï цього добутку в бiлих одягах. Адже багато з
людей шукали в життi iнше, прагнули до влади, до слави будь-якими
шляхами. Безчеснi й жорстокi вчинки Краснова, Рядно, Ассикритова нема
чим виправдати, тому що метою ïх була особиста вигода. Але тi
блага, якi потрiбнi були ïм, — тимчасовi. Добро…
сьогоднi для багатьох звучить як боягузтво, млявiсть, нерiшучiсть, пiдле
вiдхилення вiд зобов'язуючих крокiв, — зауважує Дежкин. I
далеко не всi люди розумiли, що все це — плутанина, накручена
тихим злом, щоб легше було дiяти, тому вибiр мiж добром i злом кожний
робив по-своєму.
Проходило час, i факти брали гору над помилковою теорiєю,
перемагала iстина. Усе ставало на своï мiсця. Не вдалося захистити
дисертацiю Анжелi Шамковой, що пiдтримувала погляди Рядно, через
пiдведення результатiв пiд теорiю. Бiля самого академiка на засiданнях
залишаються порожнi крiсла. Пам'ятаючи його минуле, нiхто вже не хоче
становити йому компанiю. Якщо ти вважаєш, що наука — це
значить вiдправляти людей… ти знаєш куди… Таким
бiологом я не був, — говорить йому колишнiй соратник, вiдрiкаючись
вiд його iдей. А сам Рядно не розумiє, чому вiн зазнає
поразки, якщо ранiше мав величезну пiдтримку
Роман Бiлi одяги ще раз показує, що людина повинен опиратися в
життi тiльки на iстину, зберiгати своï духовнi цiнностi незалежно
вiд думки бiльшостi. Тiльки тодi вiн залишається особистiстю
- Не поскупися на холод посилань
- i морок отринутих страстей,
- але дай виконати всi,
- що в силах, але душу по мирi розсiй
