Останнi днi Марусi в повiстi Дiти пiдземелля

Розповiдаючи про останнi днi Марусi, Читачi насамперед звертаються до
опису зовнiшностi хвороï дiвчинки. Важливо, щоб вони простежили
динамiку портрета (особи, око, посмiшки, смiху й т.д.) i зрозумiли, що
змiни деталей зовнiшностi героя часто є свiдченням i внутрiшнiми
змiнами. Так, через зовнiшнi ознаки портрета героïнi письменник
зображує поступове ïï вгасання. Ще зовсiм недавно Ма-
Руся дзенькала слабкими переливами свого жалюгiдного смiху й шльопала по
кам'янiй пiдлозi неспритними ножонками (глава VI), але от стали жовтiти
листи, а разом з ними початку давати про себе знать i хвороба дiвчинки.
Маруся усе худла, особа ïï все блiдло, ока стемнiли…
вiка пiднiмали iз працею, хлопчики виснажували всi зусилля, щоб тiльки
викликати тихi переливи ïï слабкого смiху, побачити
ïï смутну посмiшку (глава VII).
Наступила осiнь, погiршився стан хвороï. Тепер вона дивилася
равнодушно… бiльшими потемнiлими й нерухливими очами, i ми давно
вже не чули ïï смiху (глава VIII). Тiльки лялька змогла
пожвавити дiвчинку, до це тривало недовго. Прийшов час, коли Маруся
дивилася перед собою неясним поглядом… не усвiдомлюючи, що з нею
вiдбувається (глава VIII). Звертаючи увагу нас на цi змiни в
портретi, ми тим самим учимо ïх бути уважними до художнiх деталей,
бачити, яку роль грає кожна з них у розкриттi особливостей
внутрiшнього миру героя
Як характеризує Васю його поводження пiд час хвороби Марусi?
— ставимо запитання. Читачi вже багато чого знають про хлопчика, i
його дбайливiсть стосовно хвороï, що доходить до самовiдданостi,
сприймається як природне i єдино можливе його поводження.
Читачi вiдзначають, що Вася почуває себе потрiбним у сiм'ï
Тибурция. Його поява викликає пожвавлення дiвчинки. Рубель обiймав
Васю, як брата. Навiть Тибурций дивився иа в себе очами, у яких
мерехтiли сльози. Вася додає всi зусилля до того, щоб хоч якось
допомогти горю друзiв. Особливу щиросердечну чуйнiсть проявляє
хлопчик, коли батьковi стає-. вiдомо про, що пропала ляльцi. Не
маючи можливостi повернути ïï сестрi — для цього треба
було б позбавити Марусю ïï останньоï радостi,- Вася з
напускною безтурботнiстю заявляє засмученим Валеку й Тибурцию:
Нiчого! Нянька, напевно, уже забула. Вася знає, як важко зараз
його друзям, i, не бажаючи обтяжувати ïх своïми турботами,
мужньо бере все на себе
Самовiдданiсть Васi стосовно друзiв, його щиросердечна стiйкiсть,
вiрнiсть слову найбiльше яскраво проявляються в розмовi з батьком. Сцену
вирiшального пояснення суддi iз сином Читач прочитає в класi сам.
Це один з найбiльш хвилюючих епiзодiв повести, i важливо, щоб читачi
прослухали його в гарному, виразному читаннi
За допомогою вчителя дiти звернуть увагу на щиросердечнi переживання
дiючих героïв. Це допоможе ïм глибше осягти внутрiшнiй мир
кожного. Читачi добре знають змiст розмови, що вiдбулося. Не звертаючись
поки до тексту, пропонуємо ïм подумати: що переживав батько й
син перед початком розмови?
Дiти вловили основну тональнiсть уривка й, не утрудняючись,
вiдповiдають, що Вася хвилювався й боявся цiєï зустрiчi. Його
пугал грiзний, неприступний вид батька. Вася почував себе винуватим,
тому що обманював батька, не говорив йому, де проводить увесь час.
Батько дуже гнiвався на Васю, уважаючи його егоïстом, що вiддав
невiдомим людям ляльку, подаровану покiйною матiр'ю
До початку розмови Вася робко зупинився в притолоки. Вiн помiтив смутне
осiннє сонце, вiдчув тривожний стукiт власного серця; пiдняв на
батька ока й негайно шиï опустив ïх у землю. Батько сидiв
перед портретом матерi й не повертався до Васi. Коли ж вiн повернувся,
особа його було страшним. Вася почував на собi важкий, нерухливий,
гнiтючий погляд. Пiд час розмови слова батька про ляльку рiзко впали на
Васю, вiн здригнувся. Адже його обвинувачують у найстрашнiшому
безчесному злодiйствi подарунка померлоï матерi. От чому особа
батька бути блiдо, ока горiли гнiвом
Незважаючи на те що Вася весь скулився пiд поглядом батька, усе нижче
опускав голову, гiркi сльози палили його щоки, вiн нi словом не
видає своïх друзiв, випробовуючи в цю мiнуту не острах, а
ображене почуття покинутоï дитини й пекучу любов до тих, хто
пригрiв його там, у старiй каплицi. Поява Тибурция перериває важку
сцену Дiти вiдзначають, що суддя зустрiв Тибурция похмурим i здивованим
поглядом, що той витримав спокiйно.
Тибурций почуває свою правоту. Вiн прийшов сюди, щоб захистити
Васю вiд несправедливих докорiв. Вiн знає, що повинен змусити пана
суддю вислухати себе, тому говорить спокiйно й м'яко, не бажаючи
дратувати розгнiваноï людини
Витримка Тибурция, його добре, ласкаве вiдношення до Васi перемагають
сторожкiсть суддi, змушують його прислухатися до слiв бездомного
жебрака. Ми не знаємо, а тiльки припускаємо, про що говорили
мiж собою Тибурций i суддя. Однак навряд чи варто рекомендувати учням
завдання: Що сказав Тибурций батьковi Васi?, як це iнодi
практикується. Змiст висловлень Тибурция так, мабуть, а дотримання
характерного стилю його мовлення настiльки недоступно дiтям, що таке
завдання буде породжувати лише безпомiчнi вiдповiдi, невдалi спроби
доповнити письменника. Набагато кориснiше школярам простежити, як у
зовнiшнiм поводженнi суддi (у його жестах, мiмiцi, позi)
проявляється нове вiдношення до сина. Вчитуючись у добуток, дiти
звернуть увагу на те, що спочатку суддя поклав Васi на плече важку руку,
рука ця тремтiла. Пiсля перших слiв Тибурция рука батька, що тримала
плече Васi, розтиснулася. Нарештi, пiсля розмови суддi з Тибурцием Вася
знову вiдчув на своïй головi чиюсь руку. Це була рука батька, але
тепер що нiжно гладила волосся Васi. Скуповуючи, але виразна-деталь
тонко передає характер переживань батька Васi (вiд гнiву до
здивування й вiд нього до довiри й пещення).
Ще бiльш зрозумiлоï стане близькiсть, що виникла мiж батьком i
сином, коли ми оборотний увагу на те, як, у свою чергу, Вася зворушливо
виражає батьковi своє вiдношення: Я довiрливо взяв його
руку; Я с жвавiстю схопив його руку й став неï цiлувати; Довго
стримувана любов заюшила цiлим потоком у моє серце.
Бажаючи узагальнити результати аналiзу цього епiзоду й пiдвести нас до
осмислення характеру суддi й Тибурция, пропонуємо вiдповiсти на
питання: Чому Тибурций був упевнений, що суддя вислухає його? Що
змусило Тибурция прийти в будинок суддi? Що спонукало суддю сказати
Васi: Я винуватий перед тобою, хлопчик…?
Перше питання спочатку викликає деяке здивування школярiв, однак
незабаром вони мiркують, що вiдповiстити на запитання можна, лише
зрозумiвши, яким людиною був суддя. I тодi читачi згадують усе, що
ïм вiдомо про батька Васi з повiстi: це висловлення Валека про
непiдкупнiсть i людянiсть суддi; це оцiнка Тибурция (Твiй батько, малий,
найкращий iз всiх суддiв на свiтi. Вiн не вважає потрiбним
труïти старого беззубого звiра в його останньому барлогу…);
це, нарештi, вiдношення самого суддi до старого злiсного Яна-Шу, якого
суддя завзято виганяв зi свого будинку, не бажаючи вислухувати обмови на
бiдних мешканцiв каплицi
Хоча ми й знаємо, що суддя служить жорстоким i несправедливим
законам, що iснують у суспiльствi, однак самого суддю сприймаємо
як високоморальноï людини. Важке горе озлобило його, зробило
черствим стосовно власноï дитини, змусило пiти в себе, однак не
позбавило почуття справедливостi
Осмисливши особливостi характеру цього суворого й по-своєму
нещасноï людини, Читачi тепер зможуть вiдповiстити на поставлене
запитання: спостережливий Тибурций добре вивчив Васиного батька й вiрив
у те, що гуманнiсть суддi, його добре вiдношення до людей не дозволять
йому вiдiпхнути дружню руку, протягнену навiть такою знедоленою людиною,
якоï був Тибурций.