Французька лiтература XIX столiття

В XIX столiттi у Францiï, як i в iнших краïнах Європи, лiтература вступила в новий перiод свого розвитку. До цього часу книги були доступнi порiвняно невеликоï частини утворених людей. Лише окремi видатнi добутки (роман Рабле Гаргантюа й Пантагрюель) ставали надбанням народу. У пiсляреволюцiйну епоху активнiсть народних мас i значний прогрес в утвореннi привели до того, що не тiльки великi добутки епохи, але й творчiсть багатьох письменникiв у цiлому були сприйнятi широкою аудиторiєю як вираження загальнонацiональних iнтересiв. Це, наприклад, пояснює зовсiм виняткову роль, що зiграв у французькiй лiтературi Вiктор Гюго
Без перебiльшення можна сказати, що французька лiтература XIX столiття повнiстю виправдало надiï великих письменникiв минулого, що бачили в мистецтвi засiб перетворення й духовного пробудження широких мас. В XIX столiттi вiдбувається процес ^демократизацiï всього французького мистецтва, очоленого прогресивно мислячими романтиками. Гюго звертається безпосередньо до народу, у народному середовищi знаходить своïх героïв (Квазiмодо, есмеральда, Жан Вальжан, Гаврош). Вiн перший починає широко користуватися нелiтературним мовою вулицi, уводячи у своï п'єси, незважаючи на те що вони написанi вiршами, розмовнi звороти. Полемiка романтикоз iз класиками XVII столiття придбало широкий резонанс саме тому, що лiтературна реформа Гюго була пов'язана зi змiною iдейного змiсту мистецтва, що вiдмовлялося служити аристократiï
Слiдом за соцiалiстом-утопiстом Сен-Симоном ( 1760-1825), що затверджував, що суспiльство повинне охороняти не спадкоємнi права аристократiï, а цивiльнi права працюючоï людини, Вiктор Гюго, Жорж Санд, Жуль Берн, залишаючись у своïй творчостi моралiстами, мислителями, будили свiдомiсть сучасникiв, розкриваючи перед ними перспективи розвитку суспiльства. Поступово вони ставали виразниками духовних i соцiальних сподiвань усього людства, усе бiльше переймаючись соцiалiстичними iдеями, вiдгукуючись на найважливiшi полiтичнi подiï епохи. Цьому сприяло розвиток соцiальноï боротьби у Францiï Демократизацiя французькоï лiтератури виявляє себе також у творчостi письменникiв-реалiстiв. Беранже, Стендаль, Мериме, Бальзак , Флобер, Золя, Мопассан, дотримуючись рiзних полiтичних поглядiв у розумiннi завдань мистецтва, у вимозi його наближення до життя, пiшли далi романтикiв. Письменники-Реалiсти виробили свiй метод зображення середовища. На змiну прекраснодушним героям романтикiв у ïхнi добутки прийшли люди з народу, зображенi без iдеалiзацiï в пiснях Беранже, у романах Стендаля, Бальзака, Золя й новелах Мопассана. При цьому боротьба проти розумi_ абстрактно зла змiнилася у творчостi письменникiв-реалiстiв гострою критикою дворянства й буржуазiï, яких цi письменники вмiли показати вiдповiдно до iсторичного моменту в розвитку класовоï боротьби у Францiï
В XIX столiттi iстотно мiняється спiввiдношення мiж дорослоï i дитячiй лiтературою. У дитячу лiтературу входять багато явищ великого мистецтва, тобто добутку, що призначалися аж нiяк не тiльки для дiтей,- романи В. Гюго, А. Дюма, окремi добутки Жорж Санд, П. Мериме, А.” Доде. Поряд iз цим дитяча лiтература значно збагачується добутками Ж. Верна, е. Лабуле, Ж. Рони, Г. Мало, Ф. Гра й iнших, написаними для дiтей i юнацтва
Жанрова й стильова розмаïтiсть лiтератури XIX столiття, ïï пiзнавальне значення, то обставина, що бiльшiсть письменникiв епохи не вiдокремлювали завдань мистецтва вiд завдань виховання, морального вдосконалювання людини й суспiльства, мали виняткове значення для розвитку дитячоï лiтератури в цiлому. В XIX столiттi кращi добутки дитячоï лiтератури вже не носять дидактичного характеру. Лiтература стає однiєï з активнейших форм пiзнання, залучаючи читачiв i своєю буйною романтикою, i смiливiстю наукових гiпотез. Дитяча лiтература збагачується розвитком нових жанрiв: iсторичний роман, наукова фантастика, науково-пiзнавальна повiсть, побутова й психологiчна повiсть — от далеко не повний перелiк жанрiв, якi ввiйшли в постiйне коло дитячого читання. Особливо слiд зазначити, що XIX столiття — вiк великих поетiв — зробив надбанням широкого кола читачiв, i насамперед юнацтва, шедеври поетичного мистецтва В. Гюго, А. Ламартина, А. Вiньï, А. Мюссе, якi були включенi в шкiльнi програми. У Росiï iз французьких поетiв популярнi П.- Ж-Ж- Беранже (у перекладах В. Курочкина) i автор Iнтернацiоналу ежен Потье.