Бiографiя письменника Михайла Михайловича Зощенко

Бiографiя чудового росiйського письменника Михайла Михайловича Зощенко
насичена рiзноманiтними подiями. В 20 рокiв пiшов добровольцем на Першу
свiтову вiйну. Був поранений, четирежди нагороджений. Пiсля
лютневоï революцiï, при Тимчасовому урядi, працював
начальником почт i телеграфiв. Доля не раз випробовувала цю людину. Вiн
був i прикордонником, i командиром кулеметноï команди, i секретарем
полкового суду. Демобiлiзувавшись, вiн спробував себе в ролi
письменника. Багатий життєвий досвiд придався, став матерiалом
його сатиричних оповiдань. В 1921 роцi вiн прийшов у лiтературну групу
Серапионови брати. Так почалася письменницька бiографiя Михайла Зощенко.
Першою блискучою удачею Зощенко були Оповiдання Назара Iллiча, пана
Синебрюхова. Iз цих оповiдань i почався Зощенко-сатирик.
Головний герой цього циклу оповiдань побував на вiйнi й захопив початок
революцiï. Але в його психiцi можна побачити слiди далеких рокiв
селянського рабства. Усунувши самого себе з оповiдань, Зощенко дав
можливiсть головному героєвi говорити вiльно, повнiстю розкритися
Оповiдання Назара Iллiча, пана Синебрюхова поклали початок галереï
зощенковских героïв, вiдкриття яких стало iсторичною заслугою
Зощенко перед росiянцi й свiтовiй культурi
Зощенко, ЩоВразив, з перших же крокiв його творчостi розрив мiж
масштабом революцiйних подiй i консерватизмом людськоï психiки
зробив письменника особливо внима тельним до тоï сфери життя, де,
як вiн писав, деформуються високi iдеï й епохальнi подiï. Так,
iнертнiсть людськоï природи, вiдсталiсть морального життя, побут
стали основними об'єктами художнього розумiння Зощенко.
Я був жертвою революцiï,- заявляє один з героïв Зощенко
в момент, коли високо цiнувалися революцiйнi заслуги. Це оповiдання
Жертва революцiï. Читач чекає описи великих подiй у цьому
добутку, але в ньому всi буденно. В оповiданнi головного героя революцiя
бачиться через призму повсякденних подiй: натирання пiдлог, дрiбних
справ по господарству. Десь гримлять боï, десь чуються пострiли, а
герой все думає про натертi пiдлоги, про зниклi хазяйськi годинки.
Рiвним перерахуванням дрiбних подiй у життi головного героя Зощенко
намiтив контури миру, де не iснує рiзких зрушень i де революцiя не
входить у свiдомiсть людини як вирiшальний катаклiзм епохи
Цi два мири не вигаданi автором, вони дiйсно iснували в суспiльнiй
свiдомостi, характеризуючи його складнiсть i суперечливiсть. Зробивша
чимало шуму фраза Зощенко: А ми потихонечку, а ми полегонечку, а ми
урiвень iз росiйською дiйснiстю — виростала з вiдчуття тривожного
розриву мiж двома мирами, мiж стрiмкiстю фантазiй i росiянцi дiйснiстю.
У Зощенко була своя вiдповiдь: проходячи шлях, що лежить мiж цими
мирами, висока iдея зустрiчала на своєму шляху перешкоди,
коренившиеся в iнерцiï психiки, у системi старих, столiттями
вiдносин, що складалися, мiж людиною й миром
У поводженнi людей з нерозвиненою свiдомiстю Зощенко побачив небезпечну,
сховану потенцiю: вони пасивнi, якщо що до чого й кого бити не показане,
але коли показано, вони не зупиняються нi перед чим, i ïхнiй
руйнiвний потенцiал невичерпний: вони знущаються з рiдноï матерi,
сварки через йоржик переростає в цiлий бiй (Нервовi люди), а
погоня за нi в чому не винною людиною перетворюється в злiсне
переслiдування (Страшна нiч).
У чому значення цього вiдкриття? Не тiльки в тiм, що письменник
спростував версiю iдеологiв про швидке народження новоï людини. Як
художник, вiн запам'ятав iнший феномен: у свiдомостi людей старi звички
й подання укорiненi так глибоко, що навiть коли одна iдеологiя
помiняє iншу, у людинi зберiгаються всi колишнi подання ожизни.
Критика нападала на Зощенко за його дрiбнуватого героя, вiн
виправдувався, сам не розумiючи, яку безцiнну послугу зробив сучасникам,
зробивши центром образотворчоï системи спосiб мислення героя
В оповiданнi Гальмо Вестингауза ледве пiдпилий герой хвастається
тим, що все може зробити й все зiйде йому з рук, тому що вiн простого
походження
Зощенко вдалося розщепити пасивну стiйкiсть морального комплексу
колишнього маленького людини й розкрити негативнi сторони його
свiдомостi
Якби Зощенко залишався тiльки сатириком, очiкування змiн у людинi могло
б стати всепоглинаючим. Але глибоко схований за сатиричною маскою
моралiзм письменника, навiть интонационно нагадуючи Гоголя, виявив себе
в наполегливому прагненнi до реформацiï вдач
З кiнця 20-х — початку 30-х рокiв сам Зощенко став уважати свою
позицiю споглядально-пасивноï, небагато недооцiнюючи можливостi
сатиричного зображення, iгноруючи природу власного художнього бачення
Судячи з добуткiв 30- 40-х рокiв — повiстям Повернута молодiсть,
Блакитна книга i Перед сходом сонця,- Зощенко як модель дослiдження
використовував i себе. Переживши революцiю, вiн по собi знав i почуття
страху перед його величнiстю випадком i розбiжнiстю людини iз самим
собою, i лiнощi свiдомостi, що не сумели перебороти моторошну правду
реального життя. Своя особиста розбiжнiсть iз навколишнiм життям,
неможливiсть злитися з нею вiн вiдносив до самого себе й у собi ж
намагався знайти причини, як вiн говорив, своєï похмуростi.
Почасти вiн був прав. В 40-е роки насторожене вiдношення критики до його
знущальних, як вiдзначалося, анекдотам про революцiю було поставлено в
прямий зв'язок з аполiтичнiстю Серапионових братiв i зрештою в 1946 роцi
закiнчилося голосним полiтичним скандалом, що коштувало Зощенко здоров'я
й скоротило його життя. В 1958 роцi письменник умер
Читаючи оповiдання й фейлетони М. Зощенко, завжди смiєшся, як
смiялися й сучасники письменника. Але потiм з деяким страхом
починаєш зауважувати, що при всiй гумористичностi викладу, при
всiх забавних i вiртуозних поворотах сюжетiв добутку не дають приводiв
для веселощiв. I справдi, як же ми жили всi цi довгi десятилiття, якщо
нас i зощенковс- . ких героïв мучать однаковi проблеми, тобто ми як
i ранiше перебуваємо там, звiдки хотiли пiти? Бiг на мiсцi гарний
для ранковоï зарядки, але не для суспiльного розвитку. От отут-те й
бачиш, що нi рiвень життя, нi рiвень моральностi принципово не змiнилися
Взяти хоча б житлова криза, вiд якого сатанiли зо-щенковские мешканцi
коммуналок. Ми будуємо, будуємо, будуємо,
рапортуємо про мiльйони квадратних метрiв i сотнi тисячах нових
квартир — i вони дiйсно є,- але житлова криза
залишається. А самодурство й непрофесiоналiзм бiльших i малих
начальникiв, багаторазове осмiяне письменником! А знущальнi, безглуздi й
незлiченнi чиновницькi правила й установлення, iз приводу яких випущено
стiльки сатиричних стрiл! От, щоправда, одна обставина, що начебто б
перемiнилися: персонажi Зощенко постiйно стурбованi недостачею грошей,
ми ж затверджуємо, начебто засобiв у населення скопилося непомiрно
багато (не приймаючи, звичайно, у розрахунок сорок, п'ятдесят, якщо не
всi вiсiмдесят мiльйонiв тих, хто живе за рисою бiдностi).
Майже в кожному сатиричному добутку письменника перебувають незаперечнi прикмети сьогоднiшнього дня
Що ж стосується морального стану пiсляреволюцiйного й нинiшнього
суспiльства, те, хоча фактори, що впливали на нього тодi й впливають
тепер, тотожнi не на всi сто вiдсоткiв, головнi з них збiгаються, тому
що, як не крути, а буття все-таки визначає свiдомiсть. За яку
нитку не потягни — виявиш разючу однаковiсть життєвого й
соцiального поводження мешканцiв двадцятих рокiв i наших сучасникiв