Виймiть Бунiна з росiйськоï лiтератури, i вона потьмянiє

Перiод становлення його творчоï особистостi довiвся на 90-е роки дев'ятнадцятого столiття й був пов'язаний з модернiзмом i символiзмом, основними направлениямитой пори. Пiсля ж Жовтневоï революцiï 1917 року, коли вiдбувся подiл лiтератури на два потоки, i за рубежем виявилася бiльшiсть великих росiйських прозаïкiв (А. Куприн, А. Толстой, И. Шмельов, Д. Мережковский, Б. Зайцев i iн.), творчiсть Бунiна сталася частиною лiтератури Росiйського зарубiжжя
Творчiсть Бунiна тiсно пов'язане з його автобiографiєю, iсторiєю його сiм'ï й iсторiєю Росiï в цiлому. Тема Росiï, ïï народу, пам'ятi предкiв — основна тема творчостi Бунiна, так чи iнакше перегукується з iншими мотивами. Тематика й проблематика оповiдань Бунiна змiнювалися протягом його життя. Головна тема бунинского творчостi початку 1900-х рокiв — тема патрiархального минулого, що йде, Росiï. Найбiльш яскраве вираження проблема змiни будуючи показана в оповiданнi Антоновськi яблука. Основою художнього буття Бунiн уважав пам'ять. Його добутку 1910-х рр. — про долю росiйського селянства, показаного як би в масштабi мiркувань про долi всiх цивiлiзацiй. Цим добуткам властивi похмурi iнтонацiï. Бунiна займала душу росiйськоï людини в глибокому змiстi, зображення рис психiки слов'янина. У повiстях Село , Суходiл, оповiданнях Древня людина, Гарне життя, Гнат, Iоанн Рыдалец, Худа трава i iн. Бунiн свiдомо ставить завдання — вiдобразити головнi, на його думку, шари росiйського народу: селянство й мiщанство, дрiбнопомiсне дворянство — i тим самим намiтити загальну iсторичну перспективу в життi величезноï краïни. У повiстi Село Бунiн дає образ Росiï як величезного села. Через розумiння характерiв двох головних героïв, братiв Красовых, дається все оповiдання, розумiння Росiï. Письменник показує рiзкi гранi двох характерiв, свiтлi й темнi, але майже завжди трагiчнi основи. Кузьма — зламаний життям невдаха, дрiбне торгаш, потiм п'яниця й босяк, поет-самоучка, один з тих численних дивних росiйських людей, якi, сьорбнувши культури, чманiли вiд ïï, як вiд горiлки, повiдомляли вiйну всiм i вся, iшли в нiгiлiсти, анархiсти, з лютою ненавистю озивалися про Росiю, ïï народi i ïï iсторiï. Повна протилежнiсть йому — Тихiн. Ïхнього прадiда зацькував хортицями пан Дурново, Тихiн, що невтомно набирав капiтал, доконав нащадка Дурново й взяв при радостi односiльчан — знай наших — дурновское маєточок. Лютий! Зате й хо-зяин, — говорять про Тихона дурновцы. Почуття хазяïна дiйсно головне в Тихонi. На вiдмiну вiд брата Кузьма Красов не здатний на яку- небудь практичну дiяльнiсть: вiн заперечує саму цю можливiсть в умовах Росiï. Основна риса Кузьми Iллiча — безпораднiсть. Вiд безпорадностi i його шарахания по життю — толстовец, босяк, поет з народу. Тихiн Iллiч Красов енергiйний, дiловитий, до того ж гарний собою, але й вiн не просто кулак, мироед. Перед нами — портрет кулака- фiлософа. Думка про суєтнiсть i безглуздiсть дiлового життя всi частiше вiдвiдує його. Братiв Красовых рiднить вiдчуття приреченостi сiльського миру. Уважаючи, що не мiсто, а село становить нацiональну основу краïни й визначає ïï розвиток, Бунiн залишався у владi безвихiдного песимiзму. Його Село i багато iншi селянськi оповiдань дають багатий матерiал для висновку, що темна першооснова краïни здатна зiпсувати будь-якi демократичнi перетворення У серединi 1910-х рокiв тематика й проблематика оповiдань Бунiна початку ме-няться. Вiн iде вiд теми патрiархального минулого Росiï до критики буржуазноï дiйсностi. Яскравим прикладом цього перiоду є його оповiдання Пан iз Сан-Франциско. У центрi добутку образ мiльйонера, у якого немає навiть власного iм'я, тому що його нiхто не запам'ятав. Вiн втiлює собою збiрний образ американського буржуа. Його життя позбавлене внутрiшнього змiсту. Споживчий товариств витравило в собi все людське, здатнiсть до спiвчуття, спiвчуттю. Автор натякає на те, що пан iз Сан-Франциско продав душу за земнi блага й тепер розплачується за це смертю саме в той самий момент, коли повинна здiйсниться мрiя всього його життя… Символичен в оповiданнi образ величезного, як стрiмчак, диявола, що є символом катастрофи, що насувається, своєрiдним попередженням людству
Тема смертi одержує у творчостi Бунiна рiзноманiтне висвiтлення. Це й загибель Росiï, i смерть окремоï людини. Смерть виявляється не тiльки раз-решительницей всiх протирiч, але й джерелом абсолютноï, що очищає сили (Перетворення, Митина любов).
Ще однiєï з основних тем творчостi письменника є тема любовi. Цiй темi присвячений цикл оповiдань Темнi алеï. Всi оповiдання цiєï книги тiльки про любов, про ïï темний i найчастiше дуже похмурих i жорстоких алеях, — писав Бунiн. Збiрник Темнi алеï один з останнiх шедеврiв великого майстра, створений уже в змушенiй емiграцiï, за границею