Украïнська культура й мир

Чим багатий мiй народ? Якими скарбами вiн може подiлитися з iншими? Можливостей чимало: полiтика, економiка, культура, спорт, наука, релiгiя, суспiльнi й соцiальнi досягнення. I є трохи але. Ми живемо в столiття глобалiзацiï й централiзацiï миру. Полiтичним миром керує Вашингтон, економiчним — Всесвiтня торговельна органiзацiя, вiйськовим — НАТО. Околиця релiгiï — заборонена зона через свiтський характер захiдних демократiй, за зразком яких розвивається, хочемо вiрити, наша краïна. За рiвнем цивiльних воль i системою побутових можливостей ми — нормальна держава третього миру. Залишається культура. Саме тут ми, я переконаний, можемо сказати своє авторитетне слово. I доказiв цьому море: серйозний успiх наших музикантiв у Росiï, i в першу чергу украïнськомовних (Океан Ельзи, Крики Видоплясова, Танець на майданi Конго), iнтерес до нашоï лiтератури в Захiднiй Європi, у спортi — свiтовий трiумф братiв Кличко, слава футбольноï команди Динамо (Киïв ), у шоу-бiзнесi — тi ж Таврiйськi iгри, має популярнiсть туристична iндустрiя Крим-Киïв- Львiв i т.буд.
Але для того, щоб новiтнiй украïнськiй культурi знайти своє мiсце й для ïï визнання у свiтi треба вирiшити одне важливе питання: як буде розвиватися украïнський мiф, тобто яким образом буде формуватися традицiйне масове подання про Украïну й украïнцiв. Поки що це романтичний пейзаж, добродушнi селяни, народна творчiсть. Тобто, маємо справа з етнографiчним портретом украïнця. Цей варiант украïнського мiфу може iснувати, я переконаний, тiльки як гумористична стилiзацiя. Позитивним у ньому є єднiсть iз природою, але в цiлому цей образ Украïни шкiдливий для нас, оскiльки наскрiзь проникнуть прокльоном третього миру — провинционализмом. Iнша справа, коли цей етнографiчний пейзаж або ландшафт використовується для визначення специфiчного характеру украïнськоï культури (як вiзитка) — таку роль виконує селянський iнтер'єр у ресторанах, наприклад, у Києвi бiля Нацiонального унiверситету iм'я Шевченко . Тут уже вiдношення глядача ускладнюється: перебуваючи серед теперiшнiх украïнських старожитнiх речей, вiн не може сприймати ïх iронiчно, тому що вони породжують у ньому власнi спогади й мрiï. Третiй аспект стосується украïнського свiтогляду.
Тут, якщо украïнський мир i його цiнностi виступають об'єктом смiху, гумор уже неприпустимий. У цьому планi можна привести приклад Энеиды Iвана Котляревского й Будинку на горi Валерiя Шевчука. Якщо Котляревский смiється над миром разом iз самовпевненими козаками, те, зображуючи украïнський мир, Шевчук подає його у винятково серйозному, таємничому й полохливому ключi (барочна мiстика й демонологiя), аж нiяк не даючи приводу для iронiï. Зрештою, нацiональна iдентичнiсть як стиль повсякденного життя вимагає рiшучого переконструювання. Козаченьки у вишиванках iз шароварами не можуть серйозно сприйматися жителями XXI сторiччя. Завдання нового часу — побудова нового украïнського образа, з яким людина могла б себе комфортно почувати в закордоннiй поïздцi або пiд час роботi винтернете.