Украïнська культура й мир
Чим багатий мiй народ? Якими скарбами вiн може подiлитися з iншими?Можливостей чимало: полiтика, економiка, культура, спорт, наука,
релiгiя, суспiльнi й соцiальнi досягнення. I є трохи але. Ми
живемо в столiття глобалiзацiï й централiзацiï миру.
Полiтичним миром керує Вашингтон, економiчним — Всесвiтня
торговельна органiзацiя, вiйськовим — НАТО. Околиця релiгiï
— заборонена зона через свiтський характер захiдних демократiй, за
зразком яких розвивається, хочемо вiрити, наша краïна. За
рiвнем цивiльних воль i системою побутових можливостей ми —
нормальна держава третього миру. Залишається культура. Саме тут
ми, я переконаний, можемо сказати своє авторитетне слово. I
доказiв цьому море: серйозний успiх наших музикантiв у Росiï, i в
першу чергу украïнськомовних (Океан Ельзи, Крики Видоплясова,
Танець на майданi Конго), iнтерес до нашоï лiтератури в Захiднiй
Європi, у спортi — свiтовий трiумф братiв Кличко, слава
футбольноï команди Динамо (Киïв ), у шоу-бiзнесi — тi ж
Таврiйськi iгри, має популярнiсть туристична iндустрiя Крим-Киïв-
Львiв i т.буд.
Але для того, щоб новiтнiй украïнськiй культурi знайти своє
мiсце й для ïï визнання у свiтi треба вирiшити одне важливе
питання: як буде розвиватися украïнський мiф, тобто яким образом
буде формуватися традицiйне масове подання про Украïну й
украïнцiв. Поки що це романтичний пейзаж, добродушнi селяни,
народна творчiсть. Тобто, маємо справа з етнографiчним портретом
украïнця. Цей варiант украïнського мiфу може iснувати, я
переконаний, тiльки як гумористична стилiзацiя. Позитивним у ньому
є єднiсть iз природою, але в цiлому цей образ Украïни
шкiдливий для нас, оскiльки наскрiзь проникнуть прокльоном третього миру
— провинционализмом. Iнша справа, коли цей етнографiчний пейзаж
або ландшафт використовується для визначення специфiчного
характеру украïнськоï культури (як вiзитка) — таку роль
виконує селянський iнтер'єр у ресторанах, наприклад, у
Києвi бiля Нацiонального унiверситету iм'я Шевченко . Тут уже
вiдношення глядача ускладнюється: перебуваючи серед теперiшнiх
украïнських старожитнiх речей, вiн не може сприймати ïх
iронiчно, тому що вони породжують у ньому власнi спогади й мрiï.
Третiй аспект стосується украïнського свiтогляду.
Тут, якщо украïнський мир i його цiнностi виступають об'єктом
смiху, гумор уже неприпустимий. У цьому планi можна привести приклад
Энеиды Iвана Котляревского й Будинку на горi Валерiя Шевчука. Якщо
Котляревский смiється над миром разом iз самовпевненими козаками,
те, зображуючи украïнський мир, Шевчук подає його у винятково
серйозному, таємничому й полохливому ключi (барочна мiстика й
демонологiя), аж нiяк не даючи приводу для iронiï. Зрештою,
нацiональна iдентичнiсть як стиль повсякденного життя вимагає
рiшучого переконструювання. Козаченьки у вишиванках iз шароварами не
можуть серйозно сприйматися жителями XXI сторiччя. Завдання нового часу
— побудова нового украïнського образа, з яким людина могла б
себе комфортно почувати в закордоннiй поïздцi або пiд час роботi
винтернете.
