У руках матерi укладена чарiвна сила

У життi кожноï людини є щось дороге, важливе, що
залишає слiд i пам'ять на все життя. Подiï, люди, речi, думки
— для всiх це щось своє, щось особисте. Але є одне
— те, що не замiнять нi речi, нi вчинки, нi слова, нi пам'ятнi
дати. Те, про що згадуєш у найяснiшi й самi гiркi мiнути, те, що
найбiльше ми любимо, навiть якщо часом i не замислюємося про це.
Це руки матерi — добрi, нiжнi, сильнi, турботливi
Зрозумiло, ми не можемо пам'ятати, але все знаємо: вони —
найперше, що ми вiдчули в життi, коли прийшли в цей новий, незнайомий i
дивний мир. Звичайно, це були материнськi руки, що пригорнули до теплих
грудей, захистивши вiд всiх тривог i турбот. Мама завжди поруч. Якщо ми
хворiємо, вона сидить бiля нашого лiжка, хвилюється, але
пiдбадьорює, заспокоює. А коли в нас трапляються якiсь
неприємностi, проблеми, з якими ми не можемо впоратися самостiйно,
образи, розчарування, ми вiдразу ж iдемо до неï, до мами. I вона
завжди приголубить, утiшить, пiдкаже й навчить. I коли ïï
тепла долонька нiжно стосується наших волось, всi
неприємностi й прикростi йдуть, немов вона вiдсуває ïх
вiд нас своєю материнською рукою
У руках матерi укладена якась чарiвна сила. Як часто буває, коли
щось турбує (мучить головний бiль, або тривожить зуб, або болить
живiт), мамi варто лише прикласти свою долоню до хворого мiсця, i бiль
вiдступає. I приходять дивний спокiй, умиротворення, i радiсно
стає на душi. У такi мiнути я звичайно засипаю, сама того не
помiтивши, а, прокинувшись, уже й не пам'ятаю про те, що щось болiло.
Хiба ж це не теперiшнє чарiвництво!
А якi чудеса творять цi руки на кухнi! Я не пам'ятаю жодного дня, щоб
мама не здивувала нас чим-небудь незвичайним. Як часто, тiльки-но
переступивши порiг, ми вже вловлюємо привабливий аромат, що
струменiє з кухнi. А на столi вже димиться золотавий суп, пестрят
всiма квiтами лiта салати. А святковi торти, пироги, печива або тiстечка
iз кремом. Все це приготовлено для нас умiлими руками мами. I коли
тiльки вона все встигає! Дитинство i юнiсть — сама прекрасна
пора. Але нам здається, що в нас стiльки справ. Нам стiльки
хочеться встигнути, ми завжди кудись поспiшаємо. Прийшли додому й
нам уже неодмiнно потрiбно бiгти! Учимо уроки або читаємо книгу
— а отут раптом важливий дзвiнок, друзi вже чекають. А по
телевiзорi такий цiкавий фiльм — нiзащо не можна пропустити! Усе
кидаємо й поспiшаємо, поспiшаємо. А ввечерi стомленi
денними турботами, скинувши речi, лягаємо спати
Але на ранок всi залишенi книжки чекають нас на полку iз закладками на
потрiбних сторiнках, а зiм'ята й, часом забруднена, одяг акуратно висить
у шафi — чиста й iдеально вигладжена. Поки ми спали, турботливi
маминi руки всi зробили для того, щоб ми як завжди безтурботно почали
свiй новий день
На жаль, ми так рiдко замислюємося про те, скiльки часу й сил,
скiльки працi й здоров'я, скiльки пещення й турботи витрачає на
нас мама. Скiльки справ устигають зробити за день ïï золотi
руки. Але ж скiльки всього на ïï тендiтних плечах —
робота, будинок, сiм'я.
Менi на очi якось попалася прекрасна, смутна, але дуже повчальна казка
про Гуску. У жаркий день вивела матiр Гуска на прогулянку своïх
маленьких гусенят. Вона вперше показала дiтям великий мир. Цей мир були
яскравi й радiсним: солодкi зеленi стеблинки, тепле й ласкаве сонце,
м'яка прохолодна трава, i навколо безлiч голосiв бджiл, жучкiв, джмелiв,
метеликiв. Гусенята були щасливi. Вони стали розходитися по величезному
зеленому лузi. Коли життя щаслива, а на душi мир i спокiй, про матiр
часто забувають. Стала Гуска кликати своïх дiтей, але вони не
слухалися. I раптом небо покрили темнi хмари , на землю впали великi
краплi дощу. I гусенята зрозумiли, що мир не такий вуж затишний i
безтурботний. Тiльки отут всi вони згадали про матiр. Пiдняли вони
своï маленькi голiвки й побiгли до неï. А Гуска пiдняла крила
й прикрила ними всiх своïх дiтей, сховала вiд дощу, граду й вiтру.
Тому що крила iснують, насамперед, для того, щоб прикривати дiтей, а
потiм вуж для того, щоб лiтати. Пiд крильми було тепло й безпечно, а
звiдкись здалеку доносився гуркiт грому, виття вiтру й стукiт градин. I
гусенятам i в голову не приходило, що крило має двi сторони:
усерединi було тепло й затишно, а зовнi — холодно й небезпечно. Як
тiльки гроза стихла, дiти вимогливо запищали, щоб мати випустила
ïх. Гуска обережно розкрила крила, i гусенята знову розбiглися по
лузi. А в матерi-гуски крила були изранены, багато пiр'ïв зламанi
або вирванi. Але дiти цього не зауважували, вони знову були щасливi й
веселi
Варто задуматися треба всiм цим i хочеться сказати всiм Друзям i
знайомим, всiм дiтям i пiдлiткам: Давайте берегти цей найдорожчий скарб,
саму бiльшу цiннiсть у нашiм життi — руки нашоï матерi!
Давайте дамо ïм можливiсть частiше вiдпочивати, i вони назавжди
залишаться такими ж нiжними й добрими, м'якими й ласкавими. Давайте не
будемо забувати про те, що для того, щоб нам жилося тепло й щасливо
материнськi руки беруть на себе весь бiль i холод, всi рани й удари
життя!