Твiр по темi Великоï Вiтчизняноï вiйни

Тема Великоï Вiтчизняноï вiйни стала на довгi роки
однiєï з головних тем лiтератури XX столiття. Причин тому
багато. Це й неминуще усвiдомлення тих нiчим не вос-полнимых втрат, якi
принесла вiйна , i гострота моральних колiзiй, якi можливi лише в
екстремальнiй ситуацiï, i те, що з радянськоï лiтератури
надовго було вигнано всяке правдиве слово про сучаснiсть, — тема
вiйни залишалася часом єдиним острiвцем дiйсностi в потоцi
надуманоï, фальшивоï прози, де всi конфлiкти, вiдповiдно до
вказiвок понад, повиннi були вiдбивати боротьбу гарного iз кращим. Але й
правда про вiйну пробивалася нелегко, щось заважало сказати ïï
до кiнця. Сьогоднi ясно, що неможливо зрозумiти подiï того рокiв,
людськi характери, якщо не враховувати, що 1941 року передував страшний
1929 рiк великого перелому, коли за лiквiдацiєю куркульства як
класу не помiтили, як лiквiдоване було все краще в селянствi, i 1937 рiк
Однiєï з перших спроб сказати правду про вiйну стала повiсть
В. Быкова Знак лиха. Повiсть ця стала етапноï у творчостi
бiлоруського письменника. Ïй передували його добутку про вiйну, що
стали вже класикою лiтератури XX столiття; Обелiск, Сотникiв,, Дожити до
свiтанку i iншi. Пiсля Знака лиха творчiсть письменника знаходить ловое
подих, заглиблюється в iсторизм, насамперед у таких добутках, як У
туманi, Облава. У центрi повести Знак лиха — людин на вiйнi. Не
завжди людина йде на вiйну, вона сама часом приходить у його будинок, як
це трапилося iз двома бiлоруськими старими, селянами Степанидою й
Петроком Богать-До. Хутiр, на якому вони живуть, окупований. У садибу
є полiцаï, а за ними нiмцi. Вони не показанi В. Быковым як що
навмисно звiрствують, просто вони приходять у чужий будинок i
розташовуються там як хазяï, випливаючи iдеï свого фюрера, що
всякий, хто не арiєць, — не людина, у його будинку можна
вчинити повний розор, а самих мешканцiв будинку сприймати як робочу
худобину
И тому так зненацька для них те, що Степанида не готова пiдкоритися
ïм беззаперечно. Не дозволити себе принижувати — от джерело
опору цiєï лiтньоï жiнки в такiй драматичнiй
ситуацiï. Степанида — сильний характер. Людське
достоïнство — от головне, що рухає ïï
вчинками. За своє важке життя вона все-таки пiзнала правду й по
крохам знайшла своє людське достоïнство. А той, хто один раз
вiдчув себе людиною, нiколи вже не стане худобою — так пише В.
Бикiв про свою героïню. При цьому письменник не просто малює
нам цей характер — вiн мiркує об нього джерелах Необхiдно
задуматися про змiст назви повести — Знак лиха. Це цитата з вiрша
А. Твардовского, написаного в 1945 роцi: Перед вiйною, начебто в знак
лиха… Те, що дiялося ще до вiйни в селi, стало тим знаком лиха,
про яке пише В. Бикiв. Степанида Богатько, що шiсть рокiв, не жалуючи
себе, надривалася в батрачках, повiрила в нове життя, однiєï
з перших записалася в колгосп — недарма називають ïï
сiльською активiсткою. Але незабаром вона зрозумiла, що немає
тоï правди, що вона шукала й чекала, у цьому новому життi. Коли
вимагають нових розкуркулювань, побоюючись пiдозри в потураннi класовому
вороговi, саме вона, Степанида, кидає гнiвнi слова незнайомому
чоловiковi в чорнiй шкiрянцi: А справедливiсть не потрiбна? Ви, розумнi
люди, хiба не бачите, що робиться?. Не раз ще намагається
втрутитися Степанида в хiд справи, заступитися за арештованого по
помилковому доносi Левона, вiдправити Петрока в Мiнськ iз проханням до
самого голови ЦИК. I щораз ïï опiр неправдi натикається
на глуху стiну
Не в силах змiнити ситуацiю поодинцi, Степанида знаходить можливiсть
зберегти себе, своє внутрiшнє почуття справедливостi,
вiдiйти вiд того, що дiється навколо: Робiть що хочете. Але без
мене. У передвоєнних роках — джерело характеру Степаниди, i
не в тiм, що вона була колгоспницею-активiсткою, а в тiм, що зумiла не
пiддатися загальному захвату обманом, словами про нове життя, страху,
зумiла пiти за собою, за своïм уродженим почуттям правди й зберегти
в собi людський початок. I в роки вiйни воно визначило ïï
поводження
У фiналi повести Степанида гине, але не упокорюється з долею,
пручається ïй до останнього. Один iз критикiв помiтив
iронiчно, що був великий втрата, нанесена Степанидою армiï ворога.
Так, видимий матерiальна втрата не велика. Але нескiнченно важливо iнше:
Степанида своєю загибеллю доводить, що вона — людина, а не
робоча худобина, яку можна скорити, принизити, змусити пiдкоритися. В
опорi насильству проявляється та сила характеру героïнi, що
як би спростовує смерть, показує читачевi, як багато може
людина, навiть якщо вiн один, навiть якщо вiн у безвихiднiй
ситуацiï
Поруч зi Степанидою Петрок показаний як характер якщо не протилежний
ïй, те, у всякому разi, зовсiм iнший, не активний, а скорiше
боязкий i мирний, готовий пiти на компромiс. Нескiнченне терпiння
Петрока засноване на глибокому переконаннi, що можна з людьми поговорити
добром. I лише наприкiнцi повести ця мирна людина, вичерпавши весь запас
свого терпiння, зважується на протест, вiдкритий вiдсiч.
Насильство спонукало його до непокори. Такi глибини душi розкриває
незвичайна, екстремальна ситуацiя в цiй людинi. Народна трагедiя,
показана в повiстi В. Быкова Знак лиха, розкриває джерела
справжнiх людських характерiв