Осiннi замальовки (твiр з односкладових речень)

Павутину. Листя. Сонце. Повiтря. Знову павутину. Тихо. Тепло. Сухо.
Прозоро. Мiсто. Повiльнi рухи. Тропа. Тропа. Золото… Золото дерев.
Золото трав. Лiс. М'якiсть. Трава. Дерева. Небо. Тиша. Сон хилить. Не
хочу закривати ока. Мить, ще мить. Хочеться бiгти, кричати, несамовито
нестися кудись удалину. Якась тепла свiжiсть. Мурашки по спинi. Так
тихо, що соромно будити цю тишу будь-якими рухами
Листя. Синє листя. Синє вiд iнею. Не можу дивитися. Ще
тiльки вчора — сонце, павутину, сьогоднi — синє листя.
Уже немає того золота, тоï прозоростi, ïï свiжостi.
Немає лагiдного сонця. Сховалося за хмари
Хмари. Вiтер. Вогкiсть. Вогкiсть. Велика й маленька парасольки. Цiлi
сiм'ï парасольок. Сховаюся пiд ними вiд цього пронизливого дощу.
Дощ… Ллє вже цiлий день, не вщухає нi на мить,
куйовдить останнi листочки, рве ïх з дерев i кидає пiд ноги
перехожим. Вiтер. Сiче безжалiсно особа й аж обпалює руки. Кутаюся
в плащ, нахиляю голову й бiжу домийся Гарячий чай. Крiсло. Ковдра.
Приємне тепло по тiлу. Дихаю на замерзлi долонi й грiю ïх об
чашку. Хочу вигнати iз себе залишки осiни, стрибаю, щоб розiгрiти кров,
зрештою стомлююся й начебто завмираю
Сiдаю в крiсло, натаскую по самi вуха пухова ковдра й… засипаю
За вiкном сонце, золото, золото трав, золото дерев. Павутину. Мiльйони
ниточок павутини. I люди. Лежать i бачать дивовижнi сни, схожi на мiй