Рєпiн Бурлаки на Волзi (твiр по картинi)

И. Е. Рєпiна, дивного росiйського живописця, завжди цiкавила життя
простого народу: його лиха й проблеми, надiï й радостi. Задавшись
метою вiдбити не тiльки горе й страждання, бiднiсть i сумовиту дiйснiсть
життя мужикiв, але й непохитнiсть, духовну красу свого народу, И. Е.
Рєпiн створює безсмертну картину Бурлаки на Волзi. Важко
ступаючи по мокрому пiску, по березi повноводноï Волги бреде ватага
бурлак. Вони запряженi, начебто тягловi тварини, ïхнi тiла
напруженi, тому що ця нелюдська робота вимагає таких же нелюдських
зусиль. Одинадцять бурлак на картинi — i всi вони рiзнi, не схожi
один на одного характером, вiком, вiдношенням до роботи й життя. Однак
всiх цих нещасних рiднить убогiсть i старiсть одягу, крайня вбогiсть i
нестаток, що штовхнув ïх на непосильну працю Видно, що для цих
людей уже не iснує в життi радостi, на ïхнiх особах вираження
покiрностi, у безжиттєвих погаслих очах нi думок, нi почуттiв, у
них — тiльки прагнення дотягти свою лямку, не впасти по дорозi.
Тупа, монотонна, не по-людському важка робота зломила й величезних,
жилавих, могутнiх богатирiв, що крокують спереду, i всi що побачили,
багато чого що пережили, але довiдалися мало радостi в життi мужикiв,
запряжених у серединi, витягає вона останнi сили й з жовтого,
хворого, що иссохли старого, на ходу пiт, що витирає, iз чола
Лише хлопчик, що йде босонiж у яскравiй рожевiй сорочцi, єдиний iз
всiх високо, що пiдняв голову, i сердитий погляд, що кидає, з-пiд
нахмурених вiд палючого сонця брiв, вiдразу вибивається iз
всiєï цiєï сiроï, покiрноï,
безмовноï низки. У його фiгурi — внутрiшня сила й молодiсть,
протест i прагнення звiльнитися. Саме в цьому образi художник вiдбив всi
кращi якостi простого народу, якi допомогли загнаним у непосильну кабалу
людям побудувати нове життя, де вони стали хазяями й довiдалися, що таке
радiсть i щастя, де вони змогли втiлити своï самi затаєнi
мрiï й надiï