Мiркування на тему: Дружба або грошi

Хочу розповiсти про одну подiю, що залишило глибокий слiд у моïй
душi й змусило визнати, що деякi люди не є такими, ким намагаються
здаватися. Є в мене знайома дiвчина, Оленька. Ми з нею дружимо
змалку, тим бiльше — живемо в одному будинку, учимося в однiй
школi. Розумна, добра завжди була прикладом для мене у всiм. Особливо
вражали ïï щирiсть i чеснiсть, один раз зiбралися ми з Олей по
своïх справах у центр мiста й чекали тролейбус. Накрапав дощик, i
крiм нас на зупинцi нiкого не було. I от пiдбiгли юнак i дiвчина, Сергiй
i Тетяна iз сусiднього будинку, яких я останнiм часом часто бачила
разом. Веселi, причепуренi, вони про щось весело розмовляли. Напевно,
кудись дуже поспiшаючи, квапливо стрибнули в маршрутне таксi. Дверцята
зачинилися, i машина швидко зникла за поворотом. Раптом на асфальтi ми
помiтили шкiряне портмоне, що, напевно, випало й кишенi Сергiя при
посадцi в авто. Здогад пiдтвердив i невеликий блокнот, знайдений нами в
кармашке. Крiм блокнота, ми побачили там грошi, чималу суму. Я
запропонувала негайно ж вiднести знахiдку додому до Сергiя, його
батькам, щоб тi якось повiдомили сина про це. Напевно, хлопчик уже
кинувся гаманця й дуже хвилюється. I тут мене вразила реакцiя
Оленьки. Звузивши ока, воно процiдила, що нiкуди мi не пiдемо, грошi
подiлимо мiж собою, а гаманець iз блокнотом десь викинемо. Куди подiлася
та чесна, принципова дiвчина, що я завжди знала? Перед собою я побачила
втiлення жадiбностi й користi, безсоромностi. Це мене настiльки вразило,
що в якусь мить я й слова не могла виговорити, лише вистачала ротом
повiтря. Потiм обурено вiдкинула ïï жахливе речення й рiшуче
заявила, що якщо Оля не вiддасть портмоне добровiльно (а вона вже
сховала його в сумочцi), те я сама пiду до батькiв Сергiя й всi ïм
розповiм. У вiдповiдь на це подруга обiзвала мене дурепою й зрадницею,
жбурнула менi гаманець просто в особу й пiшла ладь, сказавши на
прощання, що нiколи менi цього не простить. Т.е. ще й мене
винуватоï зробила. Звичайно, знахiдку я вiднесла за адресою,
вислухала численнi слова вдячностi вiд розчулених хазяïв. Однак
радiсть вiд мого, по сутi, звичайного, учинку затьмарилася усвiдомленням
того, що чомусь людська поряднiсть нинi стає дефiцитом. Про це
свiдчить i искреннее подив моєю появою з гаманцем батькiв Сергiя,
i огидне поводження Оли. Виходить, дiвчинка ховала свою теперiшню
сутнiсть пiд маскою чесностi й принциповостi, а я сприймала все за чисту
монету. Зараз вона демонстративно вiдвертається вiд мене при
зустрiчах з пiдкресленим презирством.
Так i закiнчилася наша дружба. Звичайно, на душi залишився гiркий
присмак. Однак я нiтрохи не жалую нi про що. Адже головне для людини
— не зрадити самого себе.