Книга найбiльший винахiд людства

Наше столiття, Столiття технiки, у неï з'явився серйозний конкурент — телебачення, але бiльшiсть людей по — колишньому вiддають перевагу книзi. З появою книги з'явилася й критика. Якщо спочатку вона виражалася лише в розмовах, то з розвитком технiки вона облачилася в друкований вид. З розвитком печатки критика стала доходити до бiльшостi читачiв, тим самим вона впливала на автора. Цi статтi могли пiдняти письменника на вершину слави, а могли його й зарiзати. Саме небезпечне, коли критика залежить вiд полiтичного пристрою краïни, як це було в нас. При цьому людство може втратити, можливо, генiальнi добутки, якi нiколи не будуть написанi, якщо на молодого автора обрушиться шквал критичних статей, вiдбивши тим самим у нього полювання писатися
Недавно ми вивчили добуток М. Булгакова Фатальнi яйця, от про нього я й хочу розповiсти… На перший погляд, це звичайна фантастична повiсть iз безлiччю комiчних епiзодiв. Написано вона легко, цiкаво. Деякi критики називали цей утвiр Булгакова дрiбничкою. Вони вважали, що вiн написав його для того, щоб розiм'яти руку. Але вони глибоко помиляються. Досить небагато вникнути в книгу, щоб зрозумiти, що в неï схований набагато бiльше глибокий змiст, чим може здатися спочатку. Проблеми, якi пiднiмає автор у цiй повiстi, актуальнi й донинi. Про що ж цей добуток? У повiстi два головних героï — професор Персикiв i Рокк. Персикiв — учений. Його область — зоологiя , ембрiологiя, анатомiя, ботанiка й географiя. Усе, що за межами цих наук, для нього як би не iснує. Вiн мiг би сказати про себе: я вчений, а все iнше менi чужо. У професора багато чудностей, але всi вони в межах правдоподiбностi. Але от в оповiдання уривається бурхлива фантастика. Персикiв вiдкриває зовсiм надзвичайний промiнь, схожий на червоний оголений меч. Пiд впливом цього променя зародки розвиваються iз блискавичною швидкiстю. Сенсацiйне вiдкриття представляє не тiльки теоретичний iнтерес — воно багато чого обiцяє господарству, тваринництву. Преса моментально розносить ця звiстка по усьому свiтi, хоча дослiдження ще не завершенi. I отут серед вiдвiдувачiв професора виявляється Олександр Семенович Рокк. Це теж чудова людина, але зовсiм в iншому змiстi. За професiєю вiн флейтист. Але великий 1917 рiк, що переломив кар'єру багатьох людей, i Олександра Семеновича направив по новому шляху. Про те, що вiн робив далi, перемiнивши флейту на маузер, докладно не говориться. Його довго шпурляло по краïнi, вiн займався справами, нiчого загального не мали iз флейтою. Тепер, в 1928 роцi, вiн очолив радгосп. Довiдавшись про масовий вiдмiнок курей, Рокк вирiшує за допомогою лучачи Персикова ïх вiдродити. У далекому 1924 роцi, коли була написана ця повiсть, Булгаков розглянув той тип людини, з яким ми часто зiштовхувалися в наступнi й у нашi роки. Сьогоднi вiн керує тваринництвом, а завтра його, що погубили всю худобу вiд дрiбного до великого рогатого, кидають на мистецтво, але вiн не губиться, увлеченно береться за чергове незнайоме йому справа: дає вказiвки, повчає тих, хто, дiйсно, володiє своєю професiєю. Є прислiв'я: сiм разiв вiдмiряй — i один раз отрежь. Рокк i йому подiбнi волiють надходити навпаки: спочатку сiм разiв вiдрiжуть, а потiм створять комiсiю з перемiрювання. Перед нами людина — невiглас, типовий представник породжених сталiнським режимом начальникiв. Всi йому не так, все вимагає переробки, усякий розвиток має потребу в прискореннi, у керiвництвi ззовнi. Є, наприклад, пшениця. Так цього мало. Вiн складуть новий сорт — гiллястоï пшеницi, щоб саму природу посоромити. I нiчого, звичайно, не виходить. Але вiн не сумує — на його сторонi Кремль, Сталiн, йому забезпечена потужна пiдтримка понад. Персикiв одержує офiцiйний наказ: Вiддати на час камеру iз променем Рокку. Помилково, iз за якого — те головотяпства, курячi яйця, якi замовив Рокк, попадають до Персикову, а тi, якi замовив професор — змiïнi, страусиние, попадають до Рокку. I цей авантюрист, курiвник, раптом виводить породу гiгантських, смертоносних змiй. Починається ïхня згубна навала на Росiю. Саме в таких людях, як Рокк, на мiй погляд, полягає драматизм пiднятоï Булгаковим проблемою. До влади прийшли люди, не здатнi на серйознi, потрiбнi для краïни справи. Вони перебувають не на своєму мiсцi й намагаються зробити те, у чому вони не розбираються. Тому за доконану ким — те iз цих людей помилку розплачуються все. Своє вiдношення до сталоï влади автор, на мою думку, виражає в епiзодi з тарганами. Коли Персикову знадобилися для наукових досвiдiв таргани, вони куди — те провалилися, показавши своє злiсне вiдношення до воєнного комунiзму. Примiтний i фiнал цiєï повiстi. Люди, з усiм ïх самою доконаною зброєю, не змогли зупинити навалу гадiв. I лише природа , створивши в серединi серпня восемнадцатиградусний мороз, знищила цю погань. Я повнiстю згодний з тим, що хотiв сказати письменник цими словами. Людина не сама могутня iстота на планетi, як прийнято було тодi вважати. I вiн по — колишньому залежить вiд природи
Але очевидно, що головною думкою цього добутку був прагнення показати небезпеку проведених експериментiв. А все, що вiдбувалося навколо, що називалося будiвництвом соцiалiзму, сприймалося Булгаковим саме як величезний по масштабi й бiльш нiж небезпечний експеримент. Цю думку вiн продовжує й в iнших своïх добутках. Що ще можна сказати про цю повiсть? Без сумнiву, критика, втiлена автором у цьому добутку, потрапила точно в мету. Рапповци, схвильованi цiєю книгою, надалi не випускали Булгакова з виду. I всiєï ïхньоï рецензiï на його творчiсть були негативними. У повiстi простежуються двi сюжетнi лiнiï. Автор паралельно описує подiï, що вiдбуваються й у радгоспi, i в мiстi. Добуток написаний простою й зрозумiлою мовою. I тому, якщо хто — те побажає прочитати його, вiн об це не пошкодує