Екскурсiя в Iсторичний музей (твiр — оповiдання)

Недавно ми всiм класом вiдвiдали Iсторичний музей. Це двоповерховий
будинок стародавньоï будови, перебуває в центрi мiста. Бiля
його входу коштують танк i гармата — як бойовi символи
вiйськовоï доблестi наших дiдiв-прадiдiв, що захищали нашу землю
вiд фашистських загарбникiв. Зрозумiло, що танк i гармата були на полях
боïв, але давно перетворилися впамятники.
Оглянувши цi символи, ми входимо в музей з настроєм особливоï
врочистостi. Його зали присвяченi iсторiï мiста iз часiв його
установи. А було це понад триста рокiв тому. Тут представлена й сучасна
iсторiя . Менi особливо запам'ятався зал, присвячений Великiй
Вiтчизнянiй вiйнi. Мою увагу залучив стенд iз бойовими нагородами, якi
вручалися воïнам Радянськоï армiï, якi вiдзначилися в
боях сврагом. чиДумав я, що один з таких орденiв я буду незабаром
тримати в руках у себе будинку?
А вiдбулося от що. Мiй прадiд Iван Iванович, що не дожив дотепер, був
нагороджений орденом Вiтчизняноï вiйни II ступеня. Але нагорода
десь втратилася й не знайшла офiцера. Недавно зателефонували з
вiйськкомату, i мого дiдуся попросили прийти. Коли дiдусь вернувся, вiн
розповiв, що його батько, а мiй прадiд Iван Iванович, у травнi 1945 року
був нагороджений орденом Вiтчизняноï вiйни II ступеня. Тiльки зараз
установлено, що орден йому так i не був вручений. Тепер його одержить
сiм'я. У дiдуся перевiрили документи й переконалися, що саме вiн
має право прийняти як релiквiю нагороду Iвана Iвановича. Сказали
чекати. I от якось увечерi до нас додому прийшов офiцер з вiйськкомату й
урочисто, у присутностi всiх членiв сiм'ï, передав дiдусевi на
збереження орден мого прадiда i його орденську книжку