Давайте поклонятися добротi

Перенесемося в далекий Ершалаим, у палац прокуратора Iудеï Понтiя
Пiлата. У бiлому плащi з'являється вiн перед людиною рокiв
двадцяти семи. Людина цей — кликали його Иешуа —
обвинувачується в пiдбурюваннi до руйнування ершалаимского храму.
Арештант хотiв було виправдатися. Добра людина!.., але його навчили
дотримувати етикету: Крысобой вийняв бич i вдарив арештованого по
плечах. Важко не погодитися з тим визначенням, що дав собi прокуратор:
люте чудовисько. Понтiй Пiлат живе за своïми законами: вiн
знає, що мир роздiлений на пануючим i подчиняющихся ïм; що
всесильно римського iмператора, а в Ершалаиме вiн намiсник iмператора,
виходить, пан всiх i вся. I раптом з'являється хтось, що
думає iнакше. В Иешуа своя життєва фiлософiя: злих людей
немає на свiтi, є люди нещасливi, скривдженi на життя
У його невинностi прокуратор переконався вiдразу. I в нього вже зложився
план дiй: вiн оголосить Иешуа божевiльним i вистеле на острiв у
Середземнiм морi, туди, де перебуває його резиденцiя. Але цьому
плану не призначено було втiлитися в реальнiсть. Иешуа стратили
За що його стратили? Иешуа страчений за те, що нiс людям добро, за те,
що вважав ïхнiми людьми, за те, що був людиною духовно незалежним,
мав високу душу й високий рiвень свiдомостi, за те, що наважився сказати
своє слово про добро, про щиру любовi кчеловеку.
А Понтiй Пiлат? Його могутнiсть виявилася мнимим. Вiн боягуз, вiн вiрний
пес кесаря й усього лише пiшак у руках iмператора. Але совiсть мучить
його, тому вiн i наказує вбити негiдника Iуду. Звернiть увагу: Але
совiсть мучить його. Совiсть — перша ознака того, що людина стала
на шлях добра. Так що є добро? На мiй погляд, добро — це
сполучення совiстi з духовними правилами людини, а також постiйна
боротьба добрих якостей людини сплохими.
А що ж Воланд? Вiн втiлення зла, а в романi карає тих людей, у
кого є людськi пороки, якi властивi злу. Менi не зрозумiло, навiщо
Воланд карає ïх. Наприклад: Степан Лиходiïв, велика
людина в культурному свiтi Москви, — ледар, розпусник, п'яниця;
Никанор Iванович Босий — хабарник; Сокiв, буфетник вар'єте,
— злодiй…; а на сеансi чорноï магiï в московському
вар'єте Воланд i в прямому, i в переносному значеннi
роздягає деяких громадянок, що рвуться на сцену за дармовим
добром. На жаль, мир виявився таким, що лише диявол став подобою суддi,
адже саме вiн вiддав у романi всiм по заслугах
А Майстер? Що стало з ним? Йому вiдкрилася iстина, i вiн ступнув
назустрiч добру, щоб виконати те, навiщо прийшов на землю, —
написати роман про Iсус Христi. Але такий герой не вписав у суспiльство,
що iснувало в тридцятих роках двадцятого столiття в Москвi. Зграя
лiтературних критикiв накинулася на нього, i Майстер так само, як i
Иешуа, повинен заплатити за право проголосити свою iстину. Вiчне
прагнення людей до добра неодолимо. Пройшло двадцять столiть, а Iсус
Христос — уособлення добра й любовi — живий у душах людей.
До його образа зверталися й будуть звертатися люди. Виходить, не можна
знищити добро на нашiй Землi, тому що воно живе у нас самих. I поки на
нiй будуть жити люди, добро нiкуди не зникне
Але, на жаль, особливо зараз стало необхiдно частiше замислюватися над
цим, тому що треба бути добрiше друг до друга, слухати, почувати душi
iнших, не проходити повз людей, що кличуть на допомогу. Погано, коли
люди, прагнучи до власного благополуччя, забувають про те, що iснують,
живуть вони в цьому свiтi не однi, що навкруги теж люди, про якi
потрiбно думати, з якими необхiдно вважатися. Черствiсть душi —
найстрашнiша хвороба на свiтi. А.П. Чехов говорив: Поспiшаєте
робити добро. Якщо ми будемо спочатку просто не обертати уваги на чуже
горе, заглушати голос власноï совiстi, переконуючи себе в тiм, що
потiм надолужимо упущене, а поки й без того багато турбот, то тим самим
ми вб'ємо в собi сама коштовна якiсть — здатнiсть робити
добро. Це огрубляет наше серце, покриває його непроникною кiркою,
крiзь яку вже не проб'ються благання про допомогу. Пiсля втрати доброти
вiдбувається неминуча втрата моральностi. Така людина здатна вже
на все. Необхiдно боротися iз цим, не допускати переродження людини, i
не дивно, що бiльша частина добуткiв сучасних письменникiв присвячена
цiй темi. Автори призивають нас бути добрiше, душевнiше один з одним,
згадуючи iсторiю, уроки минулоï вiйни. Одним з таких авторiв був
Василь Шукшин. Його добутки перейнятi великою любов'ю до
своєï землi, до людей. Та сердечнiсть, який перейнятi кожне
слово, кожний рядок його добуткiв, показує, як дороги
письменниковi його Батькiвщина, простi люди. Вiн любить усе: i небо, i
птахiв, i шелест вiтру. По-моєму, В. Шукшин своєю любов'ю,
теплотою, щиросерднiстю, простотою й високою моральнiстю зумiв охопити
все. Кращi його героï — такi ж, як i вiн сам. Ïх
вiдрiзняє щирiсть, глибоке розумiння iнших, моральна чистота.
Єгор Прокудин в Калинi червоноï — образ людини, що
глибоко переживає. З темного злодiйського миру вiн ступнув у нове
й свiтле.
Його душа залишилася чистоï, вiн не хоче вертатися в минуле. Автор
показує, що щира доброта й моральнiсть не можуть зникнути
Герой добутку Живе такий хлопець… вражає безпосереднiстю й
добротою. Вiн може щось наïвно загнути, але в душi вiн прекрасний.
Василь Шукшин, показуючи таких людей, змушує повiрити в добро, у
його силу. Моральнiсть i доброта — великi сили, i треба правильно
ïх розумiти
Добро виховує й звеличує людини, а злiсть i байдужiсть
принижують його. Якщо ти байдужий до страждань iнших, ти не
заслуговуєш назви людини
Любов i добро привели нас в 1945 роцi до великоï Перемоги. Вiра в
добро веде нас по життю зараз. Страшно зустрiчатися iз черствiстю й
брутальнiстю. По-моєму, необхiдно вiрити в людей, краще в них,
необхiдно суворо карати зло. Можна вилiкувати людство вiд цих страшних
хвороб
Сьогоднi неможливо вiдкрити газету й не знайти в нiй статтю про чергове
вбивство, зґвалтування або бiйку. З кожним роком злочиннiсть росте
усе бiльше й бiльше. Люди злi й ставляться друг до друга вороже. Але я
вважаю, що навiть у самоï злоï людини в серце є хоч
крупинка добрих почуттiв, i дуже рiдко, але все-таки зустрiчаються в наш
час по-справжньому добрi люди. Але таким людям дуже складно жити, тому
що ïх не розумiють, а найчастiше нехтують i намагаються яким-небудь
образом обдурити або принизити. Деякi автори спробували пiдняти у
своïх добутках питання добра й зла, доброго вiдношення мiж людьми
Я вважаю, що воiстину самою доброю людиною, що нiколи й нiкому не зробив
нiчого поганого, є Iсус Христос, якого навiть вiрнiше буде назвати
богочеловеком. Одним з авторiв, якi написали про нього у своïх
добутках, був М.А. Булгаков. Письменник показав у своєму романi
Майстер i Маргарита особисту версiю життя й смертi Христа, якого автор
назвав Иешуа Га-Ноцри . Все своє недовге життя Иешуа затворiв
добро й допомагав людям. Саме ця його доброта приводить Га-Ноцри до
смертi, тому що люди, що коштують у влади, побачили в його дiях якiсь
злi намiри. Але, незважаючи на зрадництво й побоï, отриманi вiд
людей, Иешуа, закривавлений i побитий, однаково називає всiх
ïх, навiть Марка Крысобоя — холодного й переконаного ката
— добрими людьми. Сам прокуратор Понтiй Пiлат, що нiколи не
цiкавився долями злочинцiв, що проходили через нього, захопився Иешуа,
чистотою його душi й учинкiв. Але острах втратити влада й упасти в
немилiсть зробили своє: Пiлат затверджує смертний вирок
Иешуа.
Прочитавши цi добутки, розумiєш, що не так вуж багато у свiтi
добрих людей i що не так вуж легко робити добрi вчинки. Я вважаю, що
якщо кожний буде робити бiльше гарного для iнших, то жити полегшає
й веселiше.