Кiндратiй Федорович Рилєєв

Рилєєв зiграв дуже важливу роль i в iсторiï
росiйського визвольного руху, i в истори росiянцi лiтератури. Учасник
Вiтчизняноï вiйни 1812 р., вiн, як i багато iнших майбутнiх
декабристiв, винiс iз ïï почуття любовi й замилування народом
i ненавистi до його гнобителiв. Вiн став одним з керiвникiв Пiвнiчного
таємного суспiльства. Пiсля поразки повстання в числi п'яти
найвизначнiших декабристiв Рилєєв був повiшений
Поезiю Рилєєв сприймав як особливу форму цивiльного служiння
суспiльнiй справi. Тому в його статтях, листах, вiршах постiйно
зближаються поняття: поет i громадянин. Зовсiм незадовго до повстання, у
листопадi 1825 р. вiн писав Пушкiну: Будь поет i громадянин, майже
дослiвно повторюючи свiй знаменитий вiрш Я не Поет, а Громадянин (iз
Присвяти до поеми Войнаровский). Першим вiршем, що принiс
Рилєєву широку популярнiсть, було послання До тимчасового
правителя (1820). Сучасники зi здивуванням i навiть iз переляком за
поета побачили в цьому вiршi смiливу сатиру, спрямовану проти царського
улюбленця Аракчеева, народного гнобителя, органiзатора вiйськових
поселень. Послання написане як жагуче ораторське мовлення, як викриття,
вимовлене перед величезною юрбою слухачiв. Урочистому, ораторському
стилю вiдповiдає й пiднята лексика, використання риторичних
питань, вигукiв, iнверсiй. Тут виразно вiдчуваються традицiï
Державiна, викривально-цивiльний пафос якого Рилєєв дуже
цiнував. Показово, що Рилєєв майже не писав вiршiв про
любов. Традицiï легкоï поезiï йому принципово далекi:

• Любов нiяк нейдет на розум,
• На жаль, моя вiтчизна страждет;
• Душу у волненье тяжких дум
• Тепер однiєï волi жадає
• (Я не хочу любовi твоєï…, 1824)

Не iнтимнi переживання, а почуття високоï вiдповiдальностi за долi вiтчизни хвилює його. I в лiричних вiршах вiн на перше мiсце висуває образ поета-громадянина, що надихає соратникiв на подвиг i дорiкає маловiрiв у боягузтвi й вiдступництвi.