Засудження iдей прагматизму та конформiзму у драмi Лесi Украïнки Кассандра

Засудження iдей прагматизму та морального конформiзму
спостерiгаємо i в антиподi головноï героïнi драми Лесi
Украïнки “Кассандра” братовi царiвни рисливих мотивiв,
безперечно, класичному прообразу багатьох давнiх, недавнiх i сучасних
лжемесiй малих i великих масштабiв.
Визнання вiщуна Гелена народними масами полягають у тому, що вiн
говорить лише ту правду (а то i вмiло замасковану пiд неï брехню),
яка вигiдна, яка подобається людям, проти якоï нiхто не
протестуватиме, на якiй вiн здобуває авторитет i славу (до речi,
так дiють i пушкiнський Самозванець, i представники оточення Годунова, i
рiзного роду перекинчики), Безперечно, що принципи Гелена виявляють суть
його прагматичноï душi, самовпевненостi себелюбцю (такi люди
завжди, умiло манiпулюючи масами, залишаються на поверхнi, уторжествi
мнимоï правоти).
Однак значення цього образу є значно ширшим: у ньому розвiнчуються
передусiм “втiшливi” iдеï багатьох псевдопророкiв, яких
нiколи не бракувало на скрижалях iсторiï, якi завжди легко
знаходили ключ до людських сердець, бо слово ïхнє солодке i
заспокiйливе, привабливе оманливими обiцянками. Вищi поняття iстини для
самозваного вiщуна не iснують, для нього правда носить
суб'єктивний характер вона вигадки людини, яка i втiлює
ïï в життя: “Я думаю, що мова родить правду”.
Отже, Геленова “правда” це iдея, яка, народжена з фальшi,
вигiдна для людей сьогоднi (без думки про наслiдки), бо втiшає
ïх, возвеличуючи'тим самим свого носiя. “Плiдне” слово
даватиме Геленовi авторитет i славу. Цей “пророк”
передбачливий лише у своïх корисних, стратегiчних цiлях: меч покари
над шпигуном, умиваючи руки (вiн знає, що грекизавойовники
увiйдуть у Трою), вiн передає Кассандрi, щоб у майбутньому не
нести вiдповiдальностi перед новими хазяямипоневолюзачами, а вiрою i
правдою служити ïм.
Саме популярнiсть iдей Гелена серед завойовникiв i пiдкорених вiдзначить
пiдступний та вiроломний Егiст (вiн разом iз Клiтемнестрою, дружиною
Агамемнона, вчинить розправу над полонянкою Кассандрою, оскiльки
ïï прозiрливiсть є небезпечною i при мовчаннi; згадаймо
багатозначне мовчання у фiналi пушкiнськдï трагедiï
“Народ безмолвствует”):

• То Гелен
• Той, що приïхав з Троï, тепера
• УДельфах волю божу провiщає….

Художнi фiлософськi узагальнення i прозiрливi алюзiï у пушкiнському “Борисi Годуновi” i в “Кассандрi” Лесi Украïнки та й, власне, в ïï ж “Руфiнï i Прiсцiллi”, “Бояринi” досить широкi. Засуджуються тут передусiм користолюбство, владолюбство, конформiзм окремих представникiв нацiональноï елiти (таке часто зустрiчається у творах Т.Шевченка, П.Кулiша, М.Старицького тощо), тавруються тi, хто, втративши честь i совiсть, не раз торгуватимуть особистим i громадським, легко мiнятимуть своï моральнi орiєнтири заради кон'юнктурних iнтересiв.
До речi, у Пушкiна i в Лесi Украïнки головним чинником
державноï катастрофи (саме така катастрофа є магiстральною у
проблематицi названих драм) виступає вiдступництво поводирiв, якi,
на вiдмiну вiд СЛIПИХ народних мас (вони у пушкiнськiй трагедiï,
наприклад, пiдтримують Самозванця з надiєю на доброго царя, про що
говорить далекий предок поета боярин Пушкiн: “Но знаешь ли, чем,
сильны мы, Басманов? Не войском, нет, не польскою помогай, А мнением; да
мнением народным”. 3,87), розумiють справжнi причини падiння
держави.
Так боярин Пушкiн пояснює досить розумному придворному вельможi
князю Шуйському суть i причини появи Лжедимитрiя:

• …Латинские попы
• С ним заодно. Король его ласкает
• И, говорят, помогу обещал.

Щоб не бути вiдкинутими власним заслiпленим народом, не втратити маєтки й привiлеï, бояри та князi (Басманов, Пушкiн, Голiцин, Мосальський тощо) визнають Самозванця, причому стають учасниками та свiдками кровного переступу (нерозкаяний грiх Бориса бумерангом ударить по його сiм'ï) убивства царевича Феодора i царицi.
Саме цей злочин i стане першим iмпульсом народного прозрiння. На заклик
Мосальського вiтати нового царя “Народ безмолвствует”.
Характерно, що у поемi Лесi Украïнки “Роберт Брюс король
шотландський” причиною поневолення Шотландiï теж є
зрада дворянства: i шотландськi рицарi, почувши вiд короля Едварда, що
вони втратять своï привiлеï та маєтки, здаються на
милiсть чужого монарха. Соцiальноетичний зрiз суспiльства, яке
руйнується внаслiдок конформiзму, конфлiкту мiж патрицiанською
владою i простолюду, спостерiгаємо у “Руфiнi i
Прiсцiллi” Лесi Украïнки. Прагматичний пристосуванець до
нових умов Аецiй Панса з названоï п'єси, наприклад, хоче
використати християнську iдею, фальсифiкуючи ïï пiд своï
iнтереси, для утвердження морального права панування аристократiв над
черню.
Утопiєю стають прагнення державника патрицiя Люцiя вiдродити Рим
за допомогою порозумiння мiж заможними i знедоленими верствами. Однак цi
добрi намiри виявились безперспективними. Прикладом цього є
“приручення” Люцiєм раба Нартала (оригiнальний
прообраз злюмпенiзованого пролетаря), яке виявилось iлюзiєю:
спокушений християнськими iдеями вирватись з рабства, цей варвар, як i
його попередник Неофiтраб (”В катакомбах”), далекий вiд
духовного життя, вiд сутi вiри, яку розумiє однобоко. Водночас у
цьому образi втiлено вiльнолюбний дух, який завжди породжує
спротив проти приниження людськоï гiдностi. Нартал гине на аренi
цирку не як покiрний раб, а як борець бореться з випущеною на нього
пантерою.
I для “Бориса Годунова” О.Пушкiна, i для античних драм Лесi
Украïнки (”В катакомбах”, “Кассандра”),
творiв християнського циклу (”Руфiн i Прiсцiлла”,
“Адвокат Мартiан”), та i врештi єдиноï
п'єси поетеси з нацiональноï iсторiï
“Бояриня” притаманнi майстернiсть у змалюваннi маси в усiй
ïï оригiнальнiй i самобутнiй багатоликостi, умiння дати
соцiальний зрiз конкретноï епохи через неординарнi людськi
особистостi неоднозначнi у моральному виборi, що дає змогу через
епiзоди минулого, через певнi мiфи чи iсторичну реальнiсть побачити
складнi суспiльнi процеси сучасностi, духовноетичнi прiоритети якого
визначають i майбутнi шляхи, генезис оман, падiнь i прозрiнь людини.
Iсторизм поетичного мислення i Пушкiна, i Лесi Украïнки є
глибинним в осмисленнi вiчних проблем Добра i Зла, протистояння
iстинноï вiри i порядностi цинiзму i фарисейським облудам.
Досить промовистим у пушкiнськiй трагедiï є епiзод зустрiчi
Самозванця з полоненим Рожновим, московським дворянином. Полонений ще не
знає, як i весь одурманений обiцянками народ, хто насправдi
стоïть Самозванцем (”А говорят о милости твоей, Что ты,
дескать (будь не во гнев), и вор, А молодец”): адже дуже щедрi
дарування омрiяних справедливостей i свобод можуть дезорганiзувати
московськi вiйська, далеко переважаючи чисельнiстю загони псевдоцаря, що
складаються з чужинецького елемента. Зiткнувшись iз бундючним i
хвальковитим шляхтичем (”…поляк Один пятьсот москалей
вызвать может”), котрий показує беззахисному свою зверхнiсть
i зарозумiлiсть, руський полонений стає на захист своєï
людськоï i нацiональноï гiдностi:

• Наш брат русак без сабли обойдется:
• Не хочешь ли вот этого (показывая кулак), безмозглый!
• (Лях гордо смотрит на него и молча отходит,
• Все смеются).

Одним iз провiдних факторiв трагедiï “Борис Годунов ” О.Пушкiна i “Кассандри” та “Руфiна i Прiсцiлли” Лесi Украïнки, ïï ж iсторичноï драми “Бояриня” є ïх антиутопiзм. У масових сценах пушкiнськоï п'єси ми бачимо багато персонажiв (скептичнi, iронiчнi, довiрливi, спiвчуваючi, жалiсливi, а часто бездумнi i заслiпленi злобою обивателi вони є свiдками i учасниками трагiчних подiй), вчинки котрих обумовленi лише особистими, часто суб'єктивноегоïстичними цiлями. Однак дiï ïх мимоволi реалiзуються iншою логiкою, понад власнi прагнення, якi виступають лише вiдповiдним iмпульсом у динамiцi закономiрних, визначених Богом процесiв.
Народ, участь якого у приходi Самозванця до влади була спонукувана
чутками про кривавi переступи царя Бориса, порушенням прав i свобод, у
фiналi трагедiï “безмолвствует”, оскiльки стає
свiдком новоï узурпацiï влади через кровний переступ (такий
переступ здiйснюється i над Кассандрою в однойменнiй драмi Лесi
Украïнки ), а це у свою чергу визначить черговий ланцюг трагiчних
колiзiй, i все ж мовчання народу у “Борисi Годуновi”
свiдчить про його внутрiшнiй протест, який згодом може перерости у
зовнiшнiй. А це вже буде протест проти iноземних зайд, проти зради вiрi
та Вiтчизнi, проти порушення волi Творця: пройшовши через грiх та
облуди, народ має очиститись. Драма О.Пушкiна “Борис Годунов
” своєю iдейною проблематикою була суголосна не тiльки
певнiй iсторичнiй конкретицi, не тiльки авторськiй добi. ïï
духовноетичнi акценти виходили за межi свого часу. Романтизм Пушкiна з
пiдкресленою увагою до духовноморальних прiоритетiв ставав
пiдґрунтям для психологiчного реалiзму (Ф.Достоєвського,
М.Лескова, А.Чехова, I.Франка тощо), для неоромантичноï,
символiстичноï, неокласичноï драматургiï Лесi
Украïнки, яка утверджувала в украïнськiй лiтературi жанр
драматичноï поеми, фiлософськодискусiйну драму iдей.
Чимало спiльного у свiтi образiв, iдей та алюзiй знаходимо у
“Маленьких трагедiях” О.Пушкiна та у вiршованих п'єсах
i драматичних дiалогах Лесi Украïнки на християнську,
середньовiчну, античну тематику.