Виклад змiсту драми Фуэнте Овехуна

Командор ордена Калатрави, Фернан Гомес де Гусман, приïжджає
в Альмагро до магiстра ордена, доновi Родриго Тельесу Хирону. Магiстр
юний роками й лише недавно успадкував цей високий пост вiд свого батька.
Тому командор, увiнчаний бойовою славою, ставиться до нього з деякою
недовiрою й гордовитiстю, але змушений дотримувати шанобливiiсть, що
личить випадку. Командор приïхав до магiстра повiдати про зваду,
характерноï для Iспанiï XV в. Пiсля смертi кастильского короля
дона Энрике на корону притязают король Альфонсо Португальський —
саме його права вважають безперечними рiднi командора i його
прихильникiв, — а також — через Исавеллу, свою дружину,
— дон Фернандо, принц Арагонский. Командор наполегливо радить
магiстровi негайно оголосити збiр лицарiв ордена Калатрави й з
боєм взяти Сьюдад-Реаль, що лежить на границi Андалусiï й
Кастилiï i який король Кастилiï вважає своïм
володiнням. Командор пропонує магiстровi своïх солдатiв:
ïх не дуже багато, зате вони войовничi, а в селищi за назвою Фуэнте
Овехуна, де влаштувався командор, люди здатнi лише пасти худоба, але
нiяк не можуть воювати. Магiстр обiцяє негайно зiбрати вiйсько й
провчити ворога
У Фуэнте Овехуне селяни чекають не дочекаються вiд'ïзду командора:
вiн не користується ïхньою довiрою, головним чином через те,
що переслiдує дiвчин i гарних жiнок — одних приваблюють його
любовнi завiрення, iнших лякають погрози й можлива помста командора у
випадку ïхньоï норовистостi. Так, його останнє
захоплення — дочка алькальда Фуэнте Овехуни, Лауренсья, i вiн не
дає дiвчинi проходу. Але Аауренсья любить Фрондосо, простого
селянина, i вiдкидає багатi подарунки командора, якi той
посилає ïй зi своïми слугами Ортуньо й Флоресом, що
звичайно допомагають пановi домагатися прихильностi селянок
Битва за Сьюдад-Реаль закiнчується нищiвною перемогою магiстра
ордена Кадатрави: вiн зломив оборону мiста, обезглавив всiх заколотникiв
зi знатi, а простих людей наказав вiдшмагати батогами, Магiстр
залишається в мiстi, а командор зi своïми солдатами
вертається у Фуэнте Овехуну, де селяни спiвають заздоровницю в
його честь, алькальда привiтає вiд iменi всiх жителiв, а до
будинку командора пiд'ïжджають вiзка, доверху навантаженi глиняним
посудом, курми, солониною, овечими шкiрами. Однак командоровi потрiбно
не це — йому потрiбнi Лауренсья i ïï подруга Паскуала,
тому Фернандо з Ортуньо намагаються те хитрiстю, те силою змусити дiвчин
увiйти в будинок командора, але тi не так простi
Незабаром пiсля повернення з вiйськового походу командор, вiдправившись
на полювання, зустрiчає в безлюдному мiсцi в струмка Лауренсью. У
дiвчини там побачення iз Фрондосо, але, побачивши командора, вона
благає юнака сховатися в кущах. Командор же, упевнений, що вони з
Лауренсьей удвох, поводиться дуже рiшуче й, вiдклавши убiк самострiл,
має намiр за всяку цiну домогтися своєï мети.
Вискочивший з укриття Фрондссо вистачає самострiл i змушує
командора вiдступити пiд погрозою зброï, а сам тiкає.
Командор вражений випробуваним приниженням i клянеться жорстоко
помститися. Про те, що трапилося, вiдразу стає вiдомо всьому
селищу, що радiсно зустрiчає звiстку про те, що командор був
змушений вiдступити перед простим селянином. Командор же є до
Эстевану, алькальдовi й батьковi Лауренсьи, з вимогою надiслати до нього
дочка. Эстеван, пiдтриманий всiма селянами, з бiльшим достоïнством
пояснює, що в простих людей теж є своя честь i не треба
неï зачiпати Тим часом до короля Кастилiï доновi Фернандо й до
королеви доньï Исавели приходять два члени мiськоï ради Сьюдад-
Реаля й, розповiвши про те, якi бешкетування творили магiстр i командор
ордена Калатрави, благають короля про захист. Вони ж говорять королевi,
що в мiстi залишився тiльки магiстр, а командор зi своïми людьми
вiдправився у Фуэнте Овехуну, де звичайно живе й де, по слухах, править
iз небувалою сваволею. Дон Фернандо вiдразу вирiшує направити в
Сьюдад-Реаль два полки пiд предводительством магiстра ордена Сантьяго ,
щоб подолати з бунтiвниками. Похiд цей закiнчується повним
успiхом: мiсто обложене, i магiстр ордена Калатрави потребує
негайноï допомоги. Про це командоровi повiдомляє гонець
— тiльки його поява рятує жителiв Фуэнте Овехуни вiд
негайноï розправи й мести командора. Однак вiн не ладь прихопити в
похiд для забави красуню Хасинту й наказує своïм людям
сполосувати вступившемуся за неï Менго спину батогами
Поки командор вiдсутнiй, Лауренсья й Фрондосо вирiшують одружитися
— на радiсть своïх батькiв i всього селища, що давно
очiкувало цiєï подiï. У розпал весiлля й загальних
веселощiв вертається командор: роздратований вiйськовою невдачею й
пам'ятаючи про свою образу на жителiв селища, вiн наказує схопити
Фрондосо й вiдвести його у в'язницю. Беруть пiд варту й Лауренсью,
осмелившуюся пiдняти голос у захист нареченого. Жителi селища збираються
на схiд, i думки роздiляються: однi готовi хоч зараз iти до будинку
командора й розправитися з жорстоким правителем, iншi волiють боягузливо
мовчати. У розпал суперечки прибiгає Лауренсья. Вид ïï
жахливий: волосся растрепанни, сама вся в синцях. Схвильоване оповiдання
дiвчини про приниження й катування, яким вона пiддавалася, про те, що
Фрондосо от-от буде вбитий, робить на тих, що зiбралися найсильнiше
враження. Останнiй довiд Лауренсьи — якщо в селищi немає
чоловiкiв, то жiнки зумiють самi вiдстояти свою честь, —
вирiшує справа: все селище кидається на штурм будинку
командора. Той спочатку не вiрить, що жителi Фуэнте Овехуни могли
збунтуватися, потiм, усвiдомивши, що це правда, вирiшує випустити
Фрондосо. Але це вже не може нiчого змiнити в долi командора: чаша
народного терпiння переповнилася. Убито, буквально роздертий юрбою на
шматки сам командор, не поздоровилось i його вiрним слугам
Лише Флоресу вдається чудом урятуватися, i, напiвживий, вiн
шукає захисти в дона Фернандо, короля Кастилiï, представляючи
всi случившееся бунтом селян проти влади. При цьому вiн, не говорить
королевi, що жителi Фуэнте Овехуни хочуть, щоб ними володiв сам король,
i тому прибили над будинком командора герб дона Фернандо. Король
обiцяє, що розплата не сповiльнить пiти; про цьому ж його просить
i магiстр ордена Калатрави, що приïхав до короля Кастилiï з
винною головою й обещающий надалi бути йому вiрним васалом. Дон Фернандо
вiдправляє у Фуэнте Овехуну суддю (покарати винних) i капiтана,
якому варто забезпечити порядок
У селищi, хоча й спiвають заздоровницю на честь кастильских королiв дона
Фернандо й доньï Исавели, все-таки розумiють, що монархи будуть
пильно розбиратися в тiм, що трапилося у Фуэнте Овехуне. Тому селяни
вирiшують вжити заходiв обережностi й домовляються на всi питання про
те, хто вбив командора, вiдповiдати: Фуэнте Овехуна. Вони навiть
улаштовують щось начебто репетицiï, пiсля якоï алькальд
заспокоюється: до приïзду королiвського суддi все готово.
Суддя допитує селян з бiльшою строгiстю, чим очiкувалося; тi, хто
представляються йому призвiдниками, кинутi у в'язницю;
пощади немає нi жiнкам, нi дiтям, нi старим. Щоб установити
iстину, вiн застосовує самi жорстокi катування, включаючи дибу.
Але всi як один на питання про те, хто винний у смертi командора,
вiдповiдають: Фуэнте Овехуна. I суддя змушений повернутися до короля з
доповiддю: вiн використав всi засоби, катував триста чоловiк, але не
знайшов нi однiєï докази. Щоб пiдтвердити справедливiсть його
слiв, жителi селища самi прийшли до короля. Вони розповiдають йому про
знущання й приниження, що терпiли вiд командора, i завiряють короля й
королеву у своïй вiдданостi — Фуэнте Овехуна хоче жити,
пiдкоряючись лише влади королiв Кастилiï, ïхньому
справедливому суду. Король, вислухавши селян, виносить свiй вирок: раз
немає доказiв, людей варто простити, а сiло нехай залишиться за
ним, поки не найдеться iнший командор, щоб володiти Фуэнте Овехуной.