Виклад трагедiï Шеллi Ченчи

Дiя вiдбувається в Iталiï XVI в., коли на папському престолi
сидить тато Клемент VIII. Граф Ченчи, багатий римський вельможа, глава
великого сiмейства, прославився своєю безпутнiстю й мерзенними
злодiяннями, якi вiн навiть не вважає потрiбним приховувати. Вiн
упевнений у своïй безкарностi, тому що навiть тато, засуджуючи його
грiхи, готовий простити ïхньому графовi за щедрi пiдношення. У
вiдповiдь на вмовляння й докори навколишнiх Ченчи без тiнi знiяковiлостi
заявляє: Менi солодкий вид агонiï й почуття, / Що хтось там
умре, а я живу. / У менi немає нi раскаянья, нi страху, / Якi так
мучать iнших.
Навiть до власних дружинi й дiтям граф Ченчи не випробовує нiчого,
крiм злостi, презирства й ненавистi. Не бентежачись присутнiстю
папського кардинала Камилло, вiн посилає прокльони синам, яких сам
же вислав з Рима. Трохи пiзнiше вiн улаштовує пишний бенкет, на
якому, зовсiм щасливий, пiдносить Богу хвали за воздаянье синам. Сидяча
поруч дочка Ченчи, красуня Беатриче, починає пiдозрювати, що iз
братами вiдбулося нещастя — iнакше iз чого б батьковi так радiти.
I впрямь, Ченчи повiдомляє ïй i ïï мачусi Лукреции,
що два його сини мертвi: одного задавив церковний звiд, що звалився,
iншого помилково зарiзав ревнивий чоловiк. Беатриче знає, що
старший брат Джакомо розорений батьком i тягне iз сiм'єю
животiння. Дiвчина почуває, що наступною жертвою може стати вона,
батько вже давно кидає на неï похiтливi погляди. У розпачi
Беатриче звертається до високих гостей, ища в них заступництва й
захисту. Але гостi, знаючи запальний i мстивий характер хазяïна,
знiяковiло розходяться
Беатриче, з юностi закохана в Орсино, що стали священиком, ще
сподiвалася, що прохання Орсино римському татовi буде прийнято, тато
знiме з улюблений сан, вони зможуть одружитися, i тодi ïй удасться
вислизнути з-пiд влади душогуба-батька; однак приходить звiстка, що
прохання Орсино повернулося нерозпечатаним, тато не побажав вникати в це
прохання. Близький до тата кардинал Камилло дає зрозумiти —
тато, упевнений, що дiти кривдять старого батька, пiдтримує
сторону графа, хоча й заявляє, що має намiр дотримувати
нейтралiтету. Беатриче почуває, що ïй не вибратися з
павуковоï мережi батька
В III актi Беатриче з'являється в люблячоï ïï
мачухи Лукреции в повному розпачi, ïй чудиться, що в головi в
неï разверстая рана: розум ïï не може осягнути всю
жахливiсть що произошли. Насильство свершилось, Беатриче збезчещена
власним батьком. Дiвчина вiдкидає думку про самогубство, оскiльки
в очах церкви це великий грiх, але де ïй шукати захисту? Лукавий
Орсино радить подати в суд, але Беатриче не вiрить у справедливiсть
суду, оскiльки навiть римський тато не вважає потрiбним втручатися
в злочинницькi дiяння ïï батька, а небеса немов би навiть
допомагають Ченчи.
Не сподiваючись знайти розумiння й пiдтримку де-небудь, Беатриче разом з
колись лагiдною й богобоязливою мачухою Лукрецией починає будувати
плани вбивства тирана. Як виконавцiв Орсино пропонує використати
двох бурлак, яким однаково, що хробак, що людина. За задумом Беатриче,
убивцi повиннi напасти на Ченчи на мосту над прiрвою по дорозi в замок,
куди граф має намiр вiдiслати дочку й дружину, щоб там без
перешкод знущатися з них. До змовникiв приєднується
роздавлений жорстокiстю й вiроломством батька Джакомо.
Всi вони з надiєю чекають вести про смертi Ченчи, але
з'ясовується, що тирановi знову повезло: вiн проïхав мiст
годиною ранiше призначеного часу
У гiрському замку, перед дружиною, Ченчи дає волю своïм
низьким почуттям i помислам. Вiн не боïться вмерти без покаяння, не
боïться Божого суду, уважаючи, що чорна душа його — бич
Божий. Вiн жадає насолодитися приниженням гордячки Беатриче,
мрiє позбавити своïх спадкоємцiв усього, крiм
збезчещеного iменi Почувши, що дочка проявляє непокорство й не
є за наказом батька, Ченчи обрушує на неï численнi
дивовижнi прокльони. Його душу не знає нi любовi, нi каяття
Ясно усвiдомлюючи, що iншого шляху уникнути нових борошн i принижень у
неï i ïï рiдних просто нi, Беатриче остаточно
зважується на батьковбивство. Разом iз братом i мачухою вона
чекає найманих убивць, сподiваючись, що Ченчи вже мертво, але тi
приходять i зiзнаються, що не посмiтили прикiнчити сплячого старого. У
розпачi Беатриче вихоплює в них кинджал, готова сама здiйснити
страта тирана. ЗАСОРОМИВШИСЬ, убивцi вiддаляються й через недовгий час
повiдомляють, що Ченчи мертв.о
Але не встигають Беатриче, ïï молодший брат Бернардо, Лукреция
й Орсино випробувати полегшення при цiй звiстцi, як з'являється
легат Савелла й вимагає графа Ченчи — йому має бути
вiдповiсти на ряд серйозних обвинувачень. Легатовi повiдомляють, що граф
спить, але мiсiя Савелли не терпить зволiкання, вiн наполягає,
його ведуть у спальню, вона порожня, але незабаром пiд вiкном спальнi, у
галузях дерева виявляють мертве тiло Ченчи.
Розгнiваний Савелла вимагає, щоб усе вiдправилися з ним у Рим для
розслiдування вбивства графа. Змовникiв охоплює панiка, одна
Беатриче не втрачає мужностi. Вона гнiвно обвинувачує слуг
закону й папського престолу в бездiяльностi й потураннi злочинам батька,
а коли вiдплата свершилось, то тих, хто колись просив, але не одержував
захисти вiд утискiв тирана, тепер охоче засуджують як злочинцiв
Однак суд над ними неминучий, ïх усiх вiдправляють у Рим. Пiйманий
найманий убивця пiд катуванням зiзнається у вчиненому й
пiдтверджує вирванi в нього на дибi обвинувачення. Тодi Беатриче
звертається до суду з палким мовленням про сумнiвну цiннiсть
одержуваних у такий спосiб визнань. Мовлення ïï настiльки
потрясає вбивцю, що, засоромившись власноï малодушностi
побачивши мужностi цiєï прекрасноï дiвчини, вiн
вiдрiкається вiд своïх показань i вмирають на дибi. Однак
братовi й мачусi Беатриче мужностi бракує, i вони пiд катуваннями
теж зiзнаються в змовi з метою вбити Ченчи. Беатриче дорiкає
ïх за слабiсть, але головнi докори обертає не ïм, Вона
засуджує правосудье жалюгiдне земне, безжалiснiсть небесну за
потурання лиходiйству. Побачивши такоï твердостi духу ïï
рiднi каються у власнiй слабостi, i в Беатриче вистачає сил
ïх утiшати
Римський тато, якого молодший син Ченчи, непричетний до вбивства батька,
просив помилувати його рiдних, залишається глухий до його благань.
Жорстокосердiсть тата вразило навiть добре знаючого його кардинала
Камилло. Вердикт тата незмiнний: змовники повиннi бути страченi
Звiстка про швидку смерть спочатку вносить сум'яття в душу Беатриче:
ïй, такий молодий i прекрасноï, жаль розставатися з життям;
крiм того, неï лякає думка: а раптом за гробовою дошкою
немає нi Небес, нi Бога, нi землi — а тiльки тьма, i
порожнеча, i безодня… Раптом i там ïï чекає
зустрiч iз ненависним батьком. Але потiм вона опановує собою й
зненацька спокiйно прощається з рiдними. Вона поправляє
зачiску Лукреции, просить ïй самоï зав'язати волосся простим
вузлом. Вона готова мужньо, з достоïнством зустрiти смерть
И.С. Стам