Виклад сюжету роману У подножья Вавилонськоï вежi

Норвегiя, 50-i рр. Пройшло десять рокiв пiсля закiнчення другоï свiтовоï вiйни, що круто змiнила долi багатьох норвежцев. Героï роману — економiст Ерген Бремер, художник Андреас Дюринг, журналiст Енс Тофте й перекладач Клаус Танген — брали участь у русi Опору, билися за щось велик i шляхетне, ризикували життям, змужнiли й загартувалися в боротьбi з фашизмом, Окончилась вiйна , i чотири товаришi, молодi й повнi вiри у власнi сили, прийнялися за здiйснення своïх заповiтних планiв
Здавалося, ïм, переможцям, що пройшли сувору школу пiдпiлля, вiдтепер усе по плечу. Отчого ж тепер, десять рокiв через, так неспокiйно в них на душi, звiдки узялося почуття незадоволеностi, куди зник колишнiй оптимiзм, невже вони — нове загублене поколiння? Клаус Танген упевнений, що ïхня доля ще безпросвiтнiше, нiж у попереднього поколiння, — тi, хто повернулися пiсля першоï свiтовий, змогли залишити про себе слiд у культурi й iсторiï, вони страждали, але дiяли й умiли змусити себе слухатися
А ми? — у розпачi викликує Клаус. — Хто з нас вiрить, що ми могли б зiграти хоч найменшу роль, будь ми навiть генiями й доможися загального визнання своïми талантами? Ми заздалегiдь знаємо, що нiхто не додасть нi найменшого значення тому, що ми скажемо, нiхто не потрудиться навiть повернути голову, щоб глянути на те, що ми, за нашим твердженням, бачимо. Заздалегiдь i остаточно поза грою — от що ми таке, от що таке сьогоднiшнiй iнтелiгент.
Життя жорстоко втрутилося в плани чотирьох друзiв, змусивши ïх вiдступитися, змiнити своєму призначенню, пiти на компромiс
Андреас Дюринг — талантлвий художник, але його перша виставка, на якiй були зiбранi самi заповiтнi картини, не принесла художниковi визнання. Зате публiка швидко оцiнила його гострий погляд портретиста: йому легко давалася зовнiшня подiбнiсть, а вмiння молодого художника небагато прикрасити модель, щоб пiдлестити марнославству багатого замовника, забезпечувало Дюрингу незмiнний успiх у впливових товстосумiв, особливо в ïхнiх дружин. Успiшна кар'єра модного портретиста не приносить, однак, щастя Андреасу Дюрингу, вiн розумiє, що продає свiй талант, змiнює покликанню
Ще суворiше обiйшлася доля iз Клаусом Тангеном. Почавши з подмастерья в муляра, вiн пiсля вiйни успiшно закiнчив iнститут, але залишив кар'єру iнженера й вирiшив стати письменником, тому що вважав, що мистецтво надасть йому бiльшу волю для творчостi й самовираження. Клаус мрiяв написати реалiстичний роман з життя норвезьких робiтникiв — теми близькоï й зрозумiлоï йому, але замiсть цього, захоплений сучасними вiяннями, створив модернiстську книгу про страх, що залишилася незрозумiлоï критиками й читачами. Iз усього тиражу був проданий тiльки один екземпляр. Невдалий дебют змушує Клауса Тангена забути про письменницьку кар'єру й узятися за переклади чужих романiв. Клаус, як i Андреас, теж продає свiй талант, але робить це менш успiшно: переклади ледь дозволяють йому зводити кiнцi з кiнцями. Клаус почуває себе загнаним у тупик, вiн усвiдомить свою провину перед дружиною, адже вони з Ганною навiть не можуть дозволити собi мати дiтей
Доля Енса Тофте зовнi бiльше благополучна: зустрiвши й полюбивши гарненьку ученицю театральноï студiï Еллу, вiн, здавалося б, знаходить щастя й спокiй. I нехай йому доводиться кинути академiю й вiдмовитися вiд кар'єри художника — адже надходить вiн так заради любовi! Енс зумiв переконати себе, що таланта в нього обмаль, а заробiток у газетi дозволяє йому мiстити дружину, та й робота йому, у принципi, по душi. Енс Тофте не змiнив своïм переконанням, зберiг вiрнiсть друзям i дружинi. Але i його пiдстерегла зрада: Елла, нiколи не числившая подружню вiрнiсть серед своïх чеснот, нарештi зважується на остаточний розрив. Вiрнiсть Енса Тофте на дiлi виявилася зрадою самому собi, вiн, як i його друзi, теж виявляється в життєвому тупику
Найбiльше вдало складається доля старшого iз чотирьох друзiв — Ергена Бремера, Пiд час окупацiï вiн очолював ïхню пiдпiльну групу, був арештований, пройшов через катування гестапо, але нiкого не зрадив. Пiсля вiйни Ерген Бремер стає видним вченим- економiстом, захищає дисертацiю. У нього прекрасна квартира, красуня дружина, спокушена у всiх тонкостях свiтського життя, чотирирiчна дочка До Ергену, як вiдомому прихильниковi плановоï економiки, постiйно звертаються за радами й консультацiями мiнiстри, директори та iншi шишки. Вони охоче пiдтримують розроблений Бремером план реорганiзацiï взуттєвоï промисловостi Норвегiï — адже вiн обiцяє величезнi економiчнi вигоди й, отже, сприяє росту ïхнього престижу. I от уже план Бремера офiцiйно називається планом Сульберга по iменi пiдтримуючого його мiнiстра, що, втiм, нiчого в ньому не розумiє. Здiйснення плану обiцяє Ергену Бремеру новий злiт у його кар'єрi. Отчого ж тодi так неспокiйно в нього на душi? Чому раптом вiн вирiшує роз'ïхатися iз дружиною, надавши ïй повну волю? Друзi iз тривогою зауважують, що Ерген, незважаючи на успiх, змiнився не в кращу сторону: якщо у важкi роки вiйни вiн нiколи не втрачав цiлковитого самовладання, те тепер, обретя визнання, вiн не мiг похвастатися навiть просто гарним настроєм. Що ж обтяжує його душу так, що вiн навiть вирiшується звернутися по допомогу до психоаналiтика?
Прогресивна економiчна реформа, задумана Ергеном Бремером, має вада — вона не враховує iнтересiв людей. Захоплений економiчними вигодами, Ерген Бремер уважає себе вправi втрутитися в життя робiтникiв, щоб органiзувати ïхнє життя на засадах порядку й рентабельностi. Нелюдськiсть реформи обурює друзiв Ергена. …Те, що зробили з тобою пiд час Вiйни твоï кати, i те, що ти й твiй комiтет збираєтеся тепер зробити iз цими робiтниками, — у принципi те саме, — заявляє Андреас Дюринг. Але Ерген немов не чує, для нього люди стали лише частиною тваринного миру, чимсь начебто зграï оселедцiв, про яку Пiклуватися повиннi лише вибранi — ватажки
Але хоч Ерген Бремер i намагається приспати свою совiсть, запевняючи себе й навколишнiх, що нiщо не має значення, вiн все- таки розумiє: коло замкнулося, вiн змiнив собi, не поступившись пiд катуваннями, вiн тепер здався добровiльно, засвоïвши, по сутi, фашистську iдеологiю, проти якоï боровся замолоду. В Ергена Бремера вистачило мужностi оцiнити небезпека власноï витiвки. Вiн сам виносить собi смертний вирок
Загибель товариша змусила друзiв задуматися про власну долю. Андреас Дюринг умовляє Енса Тофте пройти курс психоаналiзу. I нехай спочатку Андреасом рухає бажання помститися Юхану Оттесену — лiкаревi, якого вiн винить у смертi Ергена Бремера, сеанси в клiнiцi дозволяють друзям розiбратися в самих собi. Навiть те, що Андреас, у надiï зiграти над лiкарем злий жарт, змушує Енса видавати чужi сни за своï, приводить до несподiваних результатiв: Оттесен радить Енсу Тофте знову зайнятися живописом, адже, вiдмовившись вiд кар'єри художника, Енс зробив перший крок по помилковому шляху
Поволi пiдводить лiкар i Андреаса Дюринга до думки про те, що знайти втрачену iндивiдуальнiсть художниковi допоможе повернення до народних корiнь , що харчують справжнє мистецтво. Андреас не тiльки талановитий живописець, у нього дiйсно золотi руки, вiн любить майструвати, столярувати, перетворюючи ремесло вискусство.
Вiдбуваються змiни й у життi Клауса Тангена. Дружина Клауса, Ганна, поволi пiдказує чоловiковi шлях до досягнення заповiтноï мети: створенню роману в горьковских традицiях. Клаус вирiшується кинути переклади й повернутися до ремесла муляра, що забезпечує гарнi заробiтки, — це дозволить йому нагромадити грошi, щоб потiм приступитися до улюбленоï роботи
У хвилину розпачу рятуйте! Дюрингу приходить незнайома жiнка. Ця зустрiч мiняє все в його долi. Разуверившийся цинiк, вiн зненацька вiдкриває в собi здатнiсть i потреба любити, жертвувати, жити. Чоловiк Хельги — Эрик Файе — теж учасник Опору, але вiйна вiдняла в нього надiю на щастя: катування в гестапiвських катiвнях перетворили його в калiку. Эрик приречений i знає це, вiн важко переживає свою змушену самiтнiсть, але непохитно переносить страждання. Доля вiдняла в нього надiю на майбутнє , але вiн зумiв залишитися вiрний iдеалам юностi, зберегти те, що ледь не втратили його бiльше щасливi бойовi товаришi. Як заповiт живучоï звучать його передсмертнi слова:
По-справжньому велике в людському життi завжди просто. Щоб побачити й зробити його, потрiбнi лише сила, мужнiсть i готовнiсть жертвувати собою.
Саме цi якостi потрiбнi героям книги, щоб продовжувати зводити Вавилонську вежу — символ творчоï працi людей О. Н. Мяэотс