Виклад роману Гофмана Життєвi погляди Кота Мурра

У романi Життєвi погляди Кота Мурра iронiчна двуплановость композицiï: записки Кота Мурра, теперiшнього кота, вiдгодованого й випестуваному, приналежному вченому Абрагаму й тому що теж уявив себе вченим, перемежовуються сторiнками драматичноï бiографiï композитора Крейслера, якi кiт використає для просушки чорнила. Тому й частини записiв кота, i аркушi iз книги про Крей-слере щораз починаються й обриваються на пiвсловi. У щоденнику “Кота Мурра обiрваний запис триває потiм з тогоже мiсця, на якому вона обiрвалася, в аркушах же з бiографiï Крейслера — немає: кiт не пiклується про ïхнiй послiдовностi, для просушки чорнила дорiвнює годиться кожний з аркушiв
У часи Гофмана, та й взагалi в XIX столiттi, традицiйним для роману вважалося хронологiчно послiдовне оповiдання, переважно бiографiчного типу. Рапсодiя музичний добуток, що вiдрiзняється волею форми, разноплановостью епiзодiв i тим.

• Але про настiльки прекрасний хронологiчний порядок нема чого й мрiяти, iронiчно ремствує Гофман , коли в розпорядженнi нещасного оповiдача є лише повiдомленi изустно окремими крохами вiдомостi…

Гофман створив принципово новий тип романноï композицiï, що вiн назвав рапсодической, у такiй композицiï, всупереч гаданiй уривчастостi, все-таки якась мiцна нитка связует всiєï ïï частини воєдино. Перспективнiсть такоï форми повною мiрою пiдтвердилася в лiтературi XX столiття. Роман Гофмана будується на iронiчнiй паралелi мiж миром тварин i миром людей. Але якщо тваринний свiт, рельєфно змальоване в записках Кота Мурра, однозначно у своïй фiлiстерськiй сутностi, то у свiтi людей iснують рiзкi контрасти. Два плани оповiдання тому те паралельнi, те протипоставленi один одному. Кiт Мурр, що вiнчає собою велику гофмановскую галерею фiлiстерiв, мiщан, ситий i задоволений собою. ПРО, сладостная звичка буття! — повторює вiн слова героя трагедiï Ґете Эгмонт, сказанi тим напередоднi страти. Мурр не має нi найменшого бажання коли-небудь, розставатися iз цiєю звичкою. Вiн з'ïдає оселедцеву голiвку, що хотiв було вiднести своєï матерi, кiшцi Минi, але вимовляє при цьому пишномовне мовлення: …як осягти всю мiнливiсть серця тих, хто живе в нашому тлiнному свiтi? Навiщо не вiдгородила доля груди нашу вiд дикоï гри неприборканих страстей? Навiщо нас, тоненькi, коливнi тростини, згинає вихор життя? Те наша невблаганна доля!
Мурр фiлософствує, пише науковi працi на теми Думка й чуття, або Кiт i Собака, Про мишоловки i ïхнiй вплив на мислення й дiєздатнiсть кошачества. Вiн вiддає данину мистецтву, складаючи любовнi станси, а також трагедiю Щурячий король Ковдаллор. Вiн знається з аристократичним пуделем Понто, що мiркує про високу культуру свого пустоголового пана барона Алквида фон Винп. Вiн вступає в котячий буршеншафт (нiмецьке слово, що означає студентську корпорацiю, спiвтовариство), членiв якого поєднує подiбнiсть переконань, — всi вони вiддають перевагу молоку водi й печеня хлiбу. Вiн бере участь у нiчних пиятиках котячих буршiв, б'ється, на дуелi, доглядає за кiшечкою Мисмис, не дуже, втiм, дотримуючи ïй вiрнiсть
Помiтна фiгура в цьому тваринному свiтi пес Ахiллес, що коштує на стражi закону й ганяється за котами з буршеншафта, що проявляють, недозволене вiльнолюбство. Фантастичне царство собак i кiшок, мнимо вченi розмови й звичайнi бiйки, суперництво й романтичние зiтхання все це iронiчне iносказання про вдачi людей, розвинене в стилi реалiстичноï сатири. Що ж до держави Зигхартсвейлер, настiльки незначного, що його границi легко обозреваются з вiкна князiвського замка, а сама держава можна упустити невзначай з кишенi (але де проте розiгруються теперiшнi трагедiï), те життя його мешканцiв Гофман зображує в романтичному ключi
Гофман розповiдає в цьому романi про трагедiï композитора Крейслера, справжнього ентузiаста, змушеного жити в жалюгiдному карликовому князiвствi, iсторiя якого подiбна iсторiï Керепеса. Ранiше в ньому правил князь вдачi скромного й простого, що утiшався тим, що в його князiвствi всякому жилося привiльно; вiн мав уроджене тяжiння, до всього фантастичного й запросив на службу маэстро Абра-гама, разом з яким проробляв деякi магiчнi операцiï. Пiсля кончини старого князя кермо влади перейшли до його сина Иринею, i маэстро Абрагам повинен був покинути краïну повернувся, вiн лише пiсля того злощасного променаду, коли киязь Ириней втратив своє владеньице (Гофман тут натякає на участь князя в походi проти Наполеона) i завiв химерний двiр у Зигхартсвейлере. Майбутнє цього двору — правлiння недоумкуватого князя Iгнатiя, сина Иринея.
Гофман показує неухильне виродження абсолютизму, деградацiю дворянства. У Зигхартсвейлере влада фактично належить фаворитцi князя спритнiй удовi Бенцон, що не має аристократичних предкiв, але що зумiла одержати титул радницi й взяла у своï руки нитки ляльковоï комедiï, що грав цей двiр. Вона вже встигла придбати сладостную звичку до такого положення, не має намiру з нею розставатися й тому видає свою дочку Юлiєвi за недоумкуватого Iгнатiя… Крейслер бiг у Зигхартсвейлер зi столицi герцогства, де вiн займав мiсце капельмейстера в самого герцога. Його надiï на спокiйнi заняття музикою в цiй посадi не збулися — вiн побачив вульгарне загравання зi святим мистецтвом, дурiсть бездушних шарлатанiв, недоумкуватих дилетантiв i вiдчув знехтувану нiкчемнiсть свого iснування. Зробiть непокiрливого композитора в капельмейстера
або музичного директора, вiршотворця — у придворного поета, у придворного портретиста, скульптора — у придворного скульптора, i незабаром у краïнi вашоï переведуться всi марнi фантасти, залишаться лише кориснi бюргери вiд
особистого виховання й добрих вдач, каза—говорить Крейслер з гiрким сарказмом. Але й у Зигхартсвейлере його не дають спокiй: вiн змушений вислухувати творчi вказiвки князя Иринея, у нього вiднiмають улюблену -прекрасну, поетичну Юлiу.
Свiтла природа Зигхартсвейлера, чудовий спiв Юлiи, музика самого Крейслера, бесiди з маэстро Абрагамом становлять виразний контраст до затхлостi й жорстокостi вдач двору. Але Крейслер не може пiти вiд дiйсностi нi в музику, нi в любов, нi в дружнє спiлкування, нi в природу. Вiн знову бiжить — цього разу в монастир, сподiваючись хоч там уникнути мирськоï тупостi й марнославства
Надiï знову обманюють його. Мешканцi монастиря, серед яких нерiдкi теперiшнi злочинцi, обвинувачують Крейслера в тiм, що вiн зваблює суєтними хитруваннями набожнi душi, якi вiдвертають вiд божественного й вiддаються мирським веселощам у звабливих пiснях. За вiрнiсть музицi йому загрожують вигнанням. Виявившись у тупику, Крейслер починає' втрачати яснiсть розуму, повторюючи в цьому долю художника Леонгарда Этлингера, що колись жив при дворi князя Иринея й закоханого в його дружину
Закiнчити роботу над цим романом Гофман не встиг, але його головнi думки одержали в цьому добутку досить ясне вираження. Життєвi погляди Доту Мурра роман i сатиричний, i лiричний, i фiлософський; це й так званий роман про художника (у нiмецькiй науцi про лiтературу є такий термiн КйпзИегготап), i роман про соцiальну дiйснiсть. У ньому показане життя рiзних соцiальних кiл, i в ньому йдуть також дискусiï про ролi мистецтва й про долю художника, змушеного визначитися на службу, щоб прожити, i бiжить вiд служби, щоб зберегти в собi художника. Гофман зобразив безнадiйно загниваючий мир феодально- бюргерськоï Нiмеччини, але вiн створив при цьому добуток, що змушує вiрити в людину, здатного пiднiматися на справжнi висоти духу й творчостi. Сторiнки, пронизанi дивно ясним свiтлом, сусiдять у романi iз трагiчними, похмурими епiзодами, вiн завершується похмуро, але ця перемога мороку над свiтлом не здається остаточною
Роман як би пiдводить пiдсумки всiх основних проблемно-тематичних лiнiй творчостi Гофмана — i проникнення в мир художника, i критики мiщанства, i теми музики, i теми природи. Романтична мрiя в цьому романi залишається живий, але яснiше, нiж у будь-якому iншому з добуткiв письменника, тут показанi ïï несумiснiсть iз дiйснiстю й разом з тим неможливiсть подолання соцiальних протирiч за допомогою мистецтва й мрiï. Художник фiзично зломлений дiйснiстю, але не капiтулює перед нею, не поступається головним у своïй душi