Виклад казки в трьох актах Капiтан з Кепеника

Капiтан фон Шлеттов примiрить новий мундир, замовлений в ательє
вiйськового кравця, єврея Адольфа Вормсера, у Потсдамi. Це досить
вiдоме на початку столiття офiцерське ательє, Вормсер —
королiвський придворний постачальник
Незважаючи на завiрення закрiйника Вабшке, що мундир сидить на капiтанi
як улитоï, фон Шлеттов шкiрою почуває якась незручнiсть, щось
невловимо нестатутне. Оглядаючи себе з усiх бокiв у дзеркалi, вiн
зауважує, що позаду, на сiдницях, ґудзики розставленi ширше,
чим покладене за статутом. За допомогою сантиметра Вормсер сам робить
необхiднi вимiри й визнає, що ґудзики пришитi на
полсантиметра ширше уставних норм. Капiтан обсмикує закрiйника, що
смiється над такими дрiб'язками, пояснюючи йому, що солдат
перевiряється саме на дрiб'язках, у цьому укладений найглибший
змiст. Вормсер пiдтримує фон Шлеттова — Нiмеччина може
завоювати мир, виконуючи стройовий устав i шануючи класикiв.
Ґудзика будуть негайно перешитi у вiдповiдностi суставом.
Вiльгельм Фойгт, що був швець, потiм кримiнальник, що вiдсидiв багато
рокiв у виправнiй в'язницi, намагається знайти роботу. Без
паспорта його нiде не приймають, i вiн приходить у полiцейську дiлянку.
Фойгг смиренно розповiдає про своï проблеми й просить видати
документи, необхiднi для працевлаштування. Околодочний пояснює
безглуздому вiдвiдувачевi, у якого таке сумнiвне минуле, що спочатку той
повинен стати чималою, працюючою людиною. До Фойгта доходить, що йому,
видимо, прийде тягати свою судимiсть при собi, як нiс на особi.
У недiльний ранок, пiсля проведеноï на вокзалi ночi, Фойгт сидить у
берлiнському кафi Националь зi своïм колишнiм спiвкамерником по
кличцi Калле й на останнi грошi п'є кава. Калле пропонує
йому стати членом злодiйськоï зграï й заробляти пристойнi
грошi, але Фойгг категорично вiдмовляється, вiн все-таки
сподiвається знайти чесний заробiток
Капiтан фон Шлеттов грає в кафi в бiльярд. Вiн без мундира, тому
що офiцерам заборонено вiдвiдувати злачний мiсця. Капiтан
зiзнається своєму партнеровi — докторовi Еллинеку, що
почуває себе зовсiм iншою людиною в цивiльному, чимсь начебто
половинноï порцiï без гiрчицi. Вiн дотримується
заповiдi, сприйнятоï вiд покiйного батька-генерала —
офiцерське звання накладає високу вiдповiдальнiсть перед
суспiльством. Капiтан повiдомляє докторовi, що замовив собi новий
мундир, що схожий на вороного жеребця, якого тiльки що вишкребли.
У кафi п'яний гвардiйський гренадер учиняє скандал. Ображений за
честь мундира, фон Шлеттов на правах капiтана жадає вiд гренадера
покинути кафе. Той вiдмовляється пiдкоритися паршивому штафирке
— цивiльному, що називає себе капiтаном, i вдаряє його
по особi. Тло Шлеттов кидається на гренадера, зав'язується
бiйка, потiм обох веде полiцейський. Симпатiï юрби, що зiбралася,
явно на сторонi гренадера, а не цивiльного. Будучи свiдком
цiєï сцени, Фойгт прекрасно розумiє ïï змiст
Пiсля скандалу в громадському мiсцi фон Шлеттов змушений подати у
вiдставку. Йому вже не знадобиться новий мундир з бездоганно пришитими
ґудзиками
Мундир здобуває доктор Обермюллер, що працює в мiськiй
управi. Йому привласнене звання лейтенанта запасу, вiн повинен брати
участь у вiйськових навчаннях, що досить важливо й для його
цивiльноï кар'єри
Нова взуттєва фабрика повiдомляє про набiр на роботу, i
Фойгг приходить у вiддiл наймання з вiдмiнною рекомендацiєю вiд
директора в'язницi, де вiн шив чоботи для вiйськових. Фойгту знову
вiдмовляють — у нього немає нi паспорта, нi послужного
списку, нi армiйського духу. IДУЧИ, Фойгт iронiчно зауважує, що не
очiкував потрапити замiсть фабрики вказарму.
Фойгт i Калле проводять нiч у нiчлiжцi, де в них на очах полiцiя
заарештовує як дезертира кволого парубiйка, що втiк з казарми.
Отчаявшись у спробах почати чесне життя, Фойгт задумує зухвалий
план — проникнути вночi через вiкно в полiцейську дiлянку, знайти
й спалити папку зi своïм справою, забрати який-небудь теперiшнiй
паспорт i з ним утекти за кордон. Калле готовий допомагати Фойгту, маючи
намiр захопити касу сденьгами. Обох ловлять на мiсцi злочину й знову
вiдправляють у виправну в'язницю. Цього разу Фойгт проводить у нiй
десять лiт
Наступає останнiй день тюремного ув'язнення Фойгта. Директор
в'язницi веде з укладеними традицiйний урок патрiотизму — бойовi
заняття з метою навчання сутностi й дисциплiнi прусской армiï.
Директор задоволений блискучими пiзнаннями Фойгта й упевнений, що це
обов'язково придасться йому в подальшому життi
Пiсля виходу з в'язницi Фойгт живе в сiм'ï своєï сестри,
що не зважувався робити десять рокiв тому, щоб не заподiювати ïй
неприємностей. Але тепер йому п'ятдесят сiм рокiв i вже незмога
ночувати де прийде. Чоловiк сестри Хопрехт служить в армiï й
сподiвається, що його зроблять у вiце-фельдфебелi. Хопрехт
вiдмовляється допомогти Фойгту прискорити одержання паспорта, все
повинне йти один по одному, законним шляхом i без порушень. Вiн
упевнений як у своєму довгоочiкуваному пiдвищеннi, так i в
пристроï справ Фойгта, на те ми й у Пруссiï.
Доктор Обермюллер, бургомiстр мiстечка Кепеника пiд Берлiном, викликаний
на iмператорськi маневри. Вiн замовляє собi новий мундир, а старий
повертає його творцевi, закрiйниковi Вабшке, як аванс у рахунок
сплати за новий. Вабшке iронiзує, що для маскараду вiн ще може
придатися
У шикарному ресторанi Потсдама вiдбувається пишне свято з нагоди
iмператорських маневрiв. Воно влаштовано шановним у мiстi вiйськовим
кравцям Вормсером, що мають тепер чина радника комерцiï. Його дочка
танцює в офiцерському мундирi — тiм самому, ще вiд фон
Шлеттова. Викликаючи загальний захват i розчулення,
вона заявляє, що готово заснувати дамський полк i почати вiйну.
Настрiй Вормсера затьмарює його син Вилли, що за шiсть рокiв
дослужився лише до чина єфрейтора i явно не годиться в офiцери.
Намагаючись прислужити одному офiцеровi, Вилли перекидає
шампанське й заливає мундир сестри. Тепер мундир збувається
в крамницю лахмiтника
Фойгт двiчi подає прохання на одержання документiв, але не
встигає одержати ïх у покладений строк, тому що в
полiцiï розмiщаються учасники вiйськових маневрiв. Фойгту приходить
приписання на виселення протягом сорока восьми годинника
Хопрехт вертається з навчань без давно обiцяного пiдвищення в
чинi. Вiн роздратований i розумiє, що його обiйшли несправедливо,
але на обуренi реплiки Фойгга реагує як пастор — рано або
пiзно кожний одержить своє. Тебе — не пiдвищують, мене
— висилають — так визначає це своє утомлений
Фойгт. Але Хопрехт упевнений, що в його улюбленiй Пруссiï
панує здоровий дух. Вiн призиває Фойгта виявити терпiння,
пiдкоритися, додержуватися порядку, пристосуватися. Фойгт любить
батькiвщину, як i Хопрехт, але знає, що з ним творять беззаконня.
Йому не дозволяють жити у своïй краïнi, вiн неï й не
бачить, навкруги однi полiцейськi дiлянки.
фойгт заявляє Хопрехту, що не хоче йти з життя жалюгiдним, вiн
хоче покомизитися. Хопрехт переконаний, що Фойгт — людина
небезпечний для суспiльства,
У крамницi лахмiтника Фойгт купує все той же самий мундир,
переодягається в нього у вокзальнiй убиральнi й
приïжджає на станцiю Кепеник. Там вiн зупиняє збройний
вуличний патруль на чолi з єфрейтором, приводить у ратушу й велить
заарештувати бургомiстра й скарбника. Приголомшеному Обермюллеру капiтан
заявляє, що має на те наказ його величностi iмператора.
Обоє пiдкоряються майже без заперечень, привченi, що наказ є
наказ, в капiтана є, видимо, абсолютнi повноваження. Фойгт
вiдправляє ïх пiд охороною сторожачи магiстрату в Берлiн, а
сам забирає касу — для ревiзiï. Фойгт не знав головного
— у магiстратi не було паспортiв
Над ранок Фойгт прокидається в пивному погребке й чує, як
возiï, шофери й офiцiанти обговорюють подiю, героєм якого був
вiн сам. Усi захоплюються блискавично проведеною операцiєю й
капiтаном з Кепеника, оказавшимся вдобавок липовим. Похмурий i байдужий,
у своєму старому костюмi, фойгт читає екстренi випуски
газет, iз замилуванням зухвалого жартiвника, що оповiдають про витiвку,,
Фойгт чує, як читають уголос оголошення про його розшук, iз
прикметами капiтана з Кепеника — кощавоï, кособокоï,
хворобливий, ноги колесом.
У берлiнському розшукному вiддiленнi побувало вже сорок затриманих, але
серед них явно нi капiтана. Детективи вiдмiнюються до того, щоб взагалi
закрити цю справу, тим бiльше що в секретних повiдомленнях
повiдомляється, що його величнiсть смiялася й була влещена,
довiдавшись про те, що трапилося,: тепер всiм ясно, що нiмецька
дисциплiна — це велика сила.
У цей момент уводять Фойгта, що вирiшив сам зiзнатися у всьому,
сподiваючись, що це йому зарахується й пiсля чергового
вiдсиджування йому не вiдмовлять у документах. Йому потрiбно хоч раз у
життi одержати паспорт, щоб почати теперiшнє життя. Фойгт
повiдомляє, де захований мундир, що незабаром доставляються
Переконавшись, що перед ними дiйсно лихий капiтан з Кепеника, начальник
слiдчого вiддiлу поблажливо й благодушно цiкавиться, як йому спала на
думку iдея провернути всю справу пiд видом капiтана. Фойгг простодушно
вiдповiдає, що йому, як i кожному, вiдомо, що вiйськовим усе
дозволено. Вiн надяг мундир, вiддав сам собi наказ i виконав його. На
прохання начальника Фойгг знову надягає мундир i кашкет, i все
невольно стають по стiйцi сумирно. Недбало приклавши руку до козирка,
Фойгт вiддає команду Вiльно!. Пiд загальний регiт вiн
звертається iз серйозним проханням — дати йому дзеркало, вiн
нiколи ще не бачив себе в мундирi. Випивши для пiдкрiплення сил склянка
люб'язно запропонованого йому червоного вина, Фойгт дивиться на себе у
велике дзеркало. Поступово ïм опановує нестримний регiт, у
якому чується одне слово: Неможливо!
А. В. Дьяконова
Джерело: Всi шедеври свiтовоï лiтератури в короткому викладi.
Сюжети й характери. Закордонна лiтература XX столiття. М.: Олiмп; ТОВ
Видавництво ACT.