Твiр на тему: Творчiсть письменникiв рiдного краю

Валерiй Шевчук — один з украïнських письменникiв, чий
смiливий творчий старт вiдбувся в шiстдесятi роки, а змужнiння, як це не
парадоксально звучить, довелося на роки застою, роки панування в
лiтературi методу соцiалiстичного реалiзму. Вiдбулося так тому, що вiн
вчасно зрозумiв, як при цих абсурдних суспiльних умовах зберегти
внутрiшню волю, а значить i своя щира особа, як створити свiй власний
сад нетанучих скульптур (Л.Костенко), щоб цвiв вiн для поколiнь
майбутнiх

У той час, коли iншi прожогом кинулися служити правлячiй владi, що
панує iдеологiï, В. Шевчук залишався рабом єдиноï
музи -лiтератури. Роками вiн писав у стiл, але це його не пригнiчувало,
а навпаки, додавало внутрiшньоï гордостi, що мир так i не пiймав
його, як колись i його мудрого вчителя Григорiя Сковороду. Кожний
чоловiк шукає в життi вiдповiдностей i вiдбиттiв себе в iншi.
Часом вiн сам вiдбиває, але зв'язок вiд того не змiнюється.
Те, що говориться про спорiдненiсть душ, — не дурниця. Я довго над
цим мiркував: спорiдненiсть душ — одна з найвiдомiших форм
боротьби людини iз самiтнiстю, — так мiркує Хлопчик з
Будинку на горi. За цими роздумами-мiркуваннями перед нами
розвертається дивний, реалiстично виписаний i майстерно збагачений
фольклорно-фантастичною образнiстю художнiй мир Валерiя Шевчука, в
основi якого проза звичайного людського життя, а духовним двигуном
є любов до людини й миру

Всi разножанровое творчiсть Шевчука проймає фундаментальний,
наскрiзний образ Будинку. Це — символ мiцноï осiлостi й
захищеностi, щось матерiальне, рiдне, прописане до дрiбних деталей, i
разом з тим — iдеальне втiлення духовноï Батькiвщини. Будинок
духовний. Точний малюнок цього монументального спорудження Шевчука
знаходимо в романi-баладi Будинок на горi. I до його побудови письменник
пiдiйшла вже в перших оповiданнях i повiстях i в романi Набережна, 12. З
вiкон цього ж Будинку простежується украïнська iсторiю трьох
сторiч у романi Три листки за вiкном. Це можна сприйняти як легенду, як
мiф… — скаже юна Галя, здивована оповiданнями
старенькоï бабки про ïхнiй дивний Будинок на горi. Про тiм
незвичайному, таємничому, прадавнем Будинок, у якому здебiльшого
народжуються дiвчини, а чоловiки пiднiмаються знизу й, як правило,
просять напитися води. Тi, що нап'ються води з рук жiнок Будинку,
залишаються в ньому назавжди. I з'являються нiзвiдки, найчастiше
спускаються з неба у виглядi сiрого птаха, iншi чоловiки, якi не просять
води й не залишаються в Будинку, i вiд них народжуються дивнi хлопчики,
якi рвуться до чого незвичайному, здаються диваками, тому що володiють
даром дiзнаватися ритм у всьому — там, у небi, i тут, на землi:
рух планет, рух живих i мертвих тел. Це справдi схоже на легенду, на
мiф. А як iнакше потрiбно сприймати цi тринадцять фольклорно-
фантастичних оповiдань Валерiя Шевчука циклу Голос трави i повiсть
Будинок на горi? Оригiнальне жанрове об'єднання прозаïк
назвав романом-баладою, у якому створив дивнi iсторiï про
зародження в юних душах очiкуваних i тривожних рухiв першоï любовi,
про святiсть материнства, про незбагненний свiт людськоï душi й
природи, про таємницю iнтуïтивного збагнення величi й краси
навколишнього свiту, переливаннi його природних ритмiв у мелодiю
настрою, в елегiйний сум переживань i у квiти вечернею туги вгасання
земного життя…Уроки серця, уроки почуттiв, якi прагне вiдтворити
на паперi старий козопас Iван Шевчук, зрiють мимоволi, без напруги волi,
начебто випливають iз самого життя, i ненав'язливо, майже без найменших
розумових зусиль, подаються людям, миру. Система образного мислення
козопаса Iвана Шевчука, що закладена Валерiєм Шевчуком у циклi
оповiдань Голос трави, вiдтворить характер стихiйноï художньоï
творчостi народу. На цiй основi будувалися народнi фантастичнi
оповiдання, якi виражали певний порядок народного духу, народного
свiтосприймання й форми його образного мислення

Насамперед, це персонiфiкацiя природи, переведення абстрактних подоб
людського мислення в ранг персонажiв-символiв, дуалiстичне розумiння
темного й свiтлого, бога й чорта, дня й ночi, життя й смертi, що
символiзувало вiковiчну боротьбу добра й зла й формувало первiсний
моральний кодекс людини. Не випадкова бiльшiсть сюжетiв циклу Голос
трави запозичено з фольклорно-фантастичних оповiдань. Тому образ
козопаса Iвана Шевчука можна тлумачити як складну розгорнуту метафору
народного образного мислення, насамперед прийомiв i засобiв поетики
украïнського народного фантастичного оповiдання. Романом-баладою
Будинок на горi Валерiй Шевчук прагне створити цiлiсне подання про свiт
як про цiлiсний космос, що сполучає живу й безжиттєву
природу в єдиний вiчний ланцюг взаємозв'язкiв i глибоких
нерозривних закономiрностей. Для козопаса Iвана Шевчука все, що
вiдбувається в Будинку на горi, не має якогось символiчного
значення, цi подiï не абстрагуються, не переростають у символи, у
легенди, а є живою реальнiстю, тому що володiють конкретним
змiстом i обростають живою плоттю реальностi. Вони, подiбно славному
Григорiєвi Сковородi, що писав, як жив, i жив, як писав,
iнтуïтивно користуючись асоцiативною природою законiв пам'ятi.
Трава для козопаса Iвана — це голос столiть, голос землi, до якого
вiн уважно й тривожно прислухається, це, зрештою, голос його
кровi, заклик i заповiт предкiв. Чи не тому вiн володiє магiчним
дарунком бачити мир i людей, бачити, як народжується молоко в кiз
або мед у бджолi, як злагоджено працюють механiзми автомобiля, як
б'ється людське серце — крiзь стiни й крiзь товщу земну
проникає погляд його душi й серця. Володiючи цим умiнням, Iван
прагне залишити своєрiдний заповiт нащадкам — фiлософськi
новели-притчi

У цих новелах сконденсованi й релiгiйнi подання народу, i елементи
давньоукраïнського фольклору, i сюжети й образи з етнографiï
слов'янства, i реальнi подiï нацiональноï iсторiï, i
бiблiйнi сюжети й образи…Валерiй Шевчук шукає й знаходить
себе в рiзних лiтературних жанрах — роман, повiсть, оповiдання,
новела, есе, драма , поетичний i прозаïчний переклад i т.п., але
завжди залишається собою, завжди працює згiдно iз природою
свого таланта. Письменник прагне вибудувати для всiх вiдкритий, власний
Будинок духовноï, позбавленоï помпезностi, зате вiдзначений
надiйнiстю. Той Будинок, у який варто ввiйти, щоб небагато побачити небо