Сюжети новел Х — ХIII вв. Епоха Сун
Записки про Сяолянь. Одна могутня людина по прозванню Ли-ланчжун купила
якось iз нагоди дiвчинку-рабиню тринадцяти рокiв. Виявилося, що нi до
музики, нi до домашньоï роботи вона не схильна, так що вирiшив вiн
повернути ïï колишнiй господарцi. Дiвчинка вблагала не робити
цього, обiцяла вiддячити й згодом не тiльки навчилася спiву й танцям,
але й зробилася незвичайною красунею
Незабаром меж ними виникла жагуча любов. Якось серед ночi красуня
непомiтно зникла прямо з опочивальнi. Чи розгнiвався, запiдозривши
таємне любовне побачення. Коли дiвиця з'явилася ранком, вiн
накинувся на неï з докорами. Довелося зiзнатися, що вона не з миру
людей, але й не погань. В останнiй день кожного мiсяця повинна вона
з'являтися перед посланцем бога землi. Чи не повiрив i наступного разу
затримав дiву. Та однаково вшила, але, вернувшись, показала йому
висiчену спину — ïï покарали за запiзнення. З тих Чи пор
бiльше не гневался.
Незабаром з'ясувалося, що дiва — митецький лiкар i вiщун. Чи коли
зiбрався один раз виïхати на рiк у службових справах, вона
пророчила смерть його дружини, розбрати iз чиновниками й вiдставку. Вiн
умовляв ïï ïхати разом, але та пояснила, що не має
права вiдлучатися з тутешнiх мiсць
Усе трапилося, як пророчила красуня. Чи повернувся, i вони зажили разом.
Раз Сяолянь повiдала, що в минулому народженнi вона опоганила себе
мерзенними наклепами, лукавством, обмовою, вморила господарку, спокусила
хазяïна й була на кару приречена перетворитися в лисицю. Нинi вона
покаялася й Чи благає пiсля ïï швидкоï смертi вийти
за ворота, зустрiти мисливця на лисиць i купити в нього ту, у якоï
довге пурпурне волосся у вухах. Цю лисицю потрiбно схоронити по
людському обрядi
Усе трапилося, як сказала Сяолянь. Але й Чи свою обiцянку виконав. З
тiєï пори мiсце, де поховав вiн свою кохану, зветься Лиса
гора
Ван Рє — мореплавець
Нiколи юнак по iменi Ван Рє з багатоï сiм'ï, що
промишляла морською торгiвлею, спорядив корабель i вiдплив з товаром у
далекi краïни. Плили вже з мiсяць, коли розiгрався жорстокий шторм.
Незабаром корабель розколовся надвоє. Урятуватися iз
всiєï команди вдалося одному Ван Се.
Три днi носило його по морю, поки не прибило до землi. Вилiз на берег, а
назустрiч старий з бабою, одягненi в усi чорне. На диво Вану, вони
визнали в ньому хазяïна й пана, розпитали про що происшли,
нагодували, обiгрiлися
Через мiсяць його представили мiсцевому государевi
Пройшло ще час, i Ван Рє женився на красунi, дочцi старого з
бабою. Жили вони дружно. Вiд дружини довiдався, що краïна тутешня
зветься царством Черних одягiв, але чому батьки називають Ван Рє
хазяïном, дружина розповiдати йому не стала — мол, сам про
усiм довiдається
Помiтив Ван Рє, що дружина його з кожним днем робиться сумнiше,
швидку ïхню розлуку пророкує. I справдi — прийшло
государеве велiння про повернення гостюючи додому. На прощання безутiшна
дружина подарувала йому чарiвне зiлля, здатне пожвавлювати мертвих, а
государ надiслав повстину iз пташиного пуху
Загорнувся Ван Рє в повстину. Велiли йому смежить вiка й до самого
будинку очей не вiдкривати, щоб у морську безодню не звалитися. Потiм
окропили водою з мiсцевого озера, i тiльки посвист вiтру так гуркiт
водяних валiв долiтали до слуху Ван Се.
Потiм усе стихло. Вiн був будинку
Глянув, а на стрехе двi ластiвок сумно посвистують. Отут^-те й зрозумiв,
що жив у краïнi ластiвок. Домашнi пiдступили з розпитами. Вiн всi
ïм повiдав. Помiтив, що нiде не видно улюбленого сина. Виявилося, з
полмесяца, як умер. Тодi наказав Ван Рє вiдкрити труну, приклав
чарiвну пiгулку — дарунок дружини-ластiвки. Хлопчик враз ожив
Настала осiнь. Зiбралися ластiвки летiти. Прив'язав Ван Рє до
хвоста однiєï з них лист, а навеснi одержав тим же шляхом
вiдповiдь. Але бiльше ластiвки нiколи не прилiтали
Iсторiя ця зробилася вiдома. Навiть мiсце, де жив Ван Рє, назвали
провулком Ластiвок
Чжан Хао — (Пiд квiтами одружується iз Чи дiвицею) Чжан Хао
походив iз сiм'ï багат i знатноï, та й сам був ученостi
надзвичайноï. Завидний наречений! Тiльки вiн про весiлля й не
помишлял. Улаштував у себе в садибi чудовий сад, зустрiчався сдрузьями.
Раз по веснi побачив незвичайну красуню. Виявилася панянкою iз садиби
сусiдiв, Чи сiмейства. Вони розговорилися. Незабаром вiдчули
взаємну схильнiсть. Але на таємну зустрiч дiвиця не
погоджувалася — тiльки на весiлля. Попросила вона в юнака що-
небудь на пам'ять. Одержала вiршi, власноручно ïм вiдразу написанi,
що оспiвували ïх зустрiну
Сваха затiяла переговори, але справа не ладилася. Минув рiк. Закоханi
стомилися друг без друга. Трапилося так, що Чи сiм'я зiбралася
ïхати. Панянка позначилася хворий, залишилася будинку, а вночi
закоханi таємно зустрiлися всаду.
Через кiлька мiсяцiв батько дiвчини раптово одержав нове призначення по
службi в далекi краï. Красуня просила коханого дочекатися
ïï повернення. Два роки не було звiсток. А отут повернувся
дядько Чжан Хао, що, як довiдався, що племiнник дотепер не одружений,
негайно затiяв весiльну змову з дiвицею зi знатного роду Сунь. Чжан Хао
не смiв суперечити
Нежданно-негаданно вернулося Чи сiмейство. Довiдалася панянка про
заручини нареченого й у серцях дорiкнула батька й матiр за ïхню
минулу незговiрливiсть. А незабаром зникла. Шукали всюди, а знайшли на
днi колодязя. Ледве виходили. I вiдразу заслали до Чжан Хао сваху, але
той уже словом зв'язаний
Пiшла тодi панянка в управу й про усiм розповiла. Почали розбиратися
— схоже, iз Чи дiвицею ранiше себе словом зв'язав. А вона й вiршi
його власноручнi пред'явила. Так що ухвалили заручини iз Сунь розiрвати,
а на Чи панянцi женитися
Щасливо прожили вони до ста рокiв i двох талановитих синiв народили
Цинь Чунь XI-XII вв.
Записки про Тепле джерело — Новели Х-ХIII вв. Епоха Сун
Трапилося один раз якомусь Чжан Юю проïжджати повз гору Лишань.
Пригадав вiн iсторiю про государя Сюаньцзуне, красунi Ян Тайчжэнь i
полководцi Ань Лушане. Самi собою зложилися в нього вiршi,
Заночував на подвiр'я. Якось смутно було на серце. Ледь задрiмав, у
постелi виникли два посланцi в жовтому. З'явилися вони по його душi.
Один вийняв срiбний гак i простромив груди сплячi. Чжан Юй не вiдчув
болю. Мить — i Чжан Юй роздiлився: один бездиханний лежав на
постелi, iншоï випливав за гiнцями
На наполегливi розпити Чжан Юя йому вiдповiдали, що вiн запрошений до
першоï дами землi безсмертних на островi Пэнлай — Ян Тайчжэнь
i що причина — у його вiршах, написаних при спогляданнi гори
Лишань.
Палац, куди вони прибутку, був воiстину прекрасний. Але ще пречервонiй
виявилася сама дiва. Вони разом зробили обмивання в Теплому джерелi, а
потiм прийнялися бенкетувати й розмовляти. Чжан розпитував дiву про
старожитнi часи, про государя Сюаньцзуне,
полководцi Ань Лушане. Виявилося, що государ став небесним праведником i
в образi праведного даоса живе нинi на землi
Чжан Юй не мiг вiд дiви очей вiдвести, вiд вина пристрасть його
розгорiлася. Але скiльки вiн не намагався наблизитися до небесноï
дiви, нiчого не виходило — немов тисячi мотузок його на мiсцi
втримували. Як говориться, не судилося! Красуня, почуваючи його
прикрiсть, пообiцяла йому нову зустрiч через два столiття. У знак
розташування пiднесла коробочку зi ста пахощами
Отрок-слуга вивiв гостя з палацу. Ледь минули ворота, вiн з такою силою
штовхнув Чжан Юя, що той гримнувся оземь — i немов пробудився. Все
що происшли здавалося сном. Але поруч лежала коробочка з пахощами.
Аромат був божественний
На iнший день на поштовiй станцiï Тепле джерело Чжан Юй на стiнi
начертав вiршi про свою незвичайну подорож. Через час у пустельному полi
хлопець-пастух вручив йому лист вiд божественноï дiви. Прочитав
— i ще пущi засмутився. Така от iсторiя
Iсторiя про Тань Гэ (у якiй описуються ïï дарування й краса)
У вiсiм рокiв Тань Гэ осиротiла. Узявся виховувати ïï Чжан
Вэнь, ремiсник. Пошкодував сироту. Краса дiвчинки захопила управительку
веселого закладу певичку Дин Ваньцин. Стала вiн ремiсника обхаживать,
обiцяти грошi. Дарунки засилала. Той i поступився. У сльозах
переселилася Тань Гэ у веселий будинок. Але Дин Ваньцин пещенням
ïï обплутала, так що страхи вiдступили. Дiвчинка була не
тiльки гарна, але й розумна й талановита надзвичайно. Умiла до мiсця
вiршi сказати, дотепно строфу продовжити. Подивитися на неï з
усiєю округи з'ïжджалися
Якось навiть намiсник удостоïв Тань Гэ спiльноï прогулянки.
Складали вiршi. Дiвчина скорила князя. Прийнявся розпитувати, вона все
про себе розповiла, а потiм насмiлилася iз проханням звернутися, щоб
намiсник повелiв ïï зi стану певичек викреслити — дуже
ïй хотiлося замiж вийти. Намiсник великодушно погодився
Тодi Тань Гэ стала пiдшукувати собi чоловiка. Сподобався ïй Чжан
Чжэн iз чайного вiдомства. Зажили вони разом. Через два роки одержав
Чжан нове призначення по службi. Розстаючись, клявся подрузi у вiрностi.
А вона меж тим була на сносях. Пiсля вiд'ïзду улюбленого жила Тань
Гэ самiтницею. Навiть сусiди бачили ïï рiдко. Написала Чжану
про свою тугу. Той не вертається. Ще рiк минув — знову
написала. Уже й син пiдрiс
Чжан читав листа й засмучувався. Але не мiг пiти проти волi старших
родичiв. Ще через рiк вони заручили йому якусь дiвицю Сунь. Незабаром i
весiлля зiграли. Чжан горював, лив сльози, але написати Тань Гэ так з
духом i не зiбрався. А вона, довiдавшись про його одруження, ще один
лист написала: що хлопчик росте, що трудиться вона не покладаючи рук, що
любить його як i ранiше, але упокорюється перед долею
Три роки минуло. Дружина Чжана занедужила й умерла. Отут трапився гiсть,
що ïздив по справах на пiвдень. Запитав його Чжан про Тань Гэ, i
той прийнявся звеличувати ïï до небес, а якогось Чжана
ушановувати, як пiдступного спокусника. ЗАСОРОМИВСЯ Чжан, зiзнався у
всьому гостевi, намагався виправдуватися. Потiм вирiшив вiдправитися в
те мiсто. Приïхав, а Тань Гэ перед його носом дверi захлопнули.
Почав Чжан каятися, про смерть дружини розповiв так про свою вiчну
любов. Зм'якшилася Тань Гэ. Тiльки одну умову поставила: заслати сваху й
весiлля влаштувати. Чжан усе виконав. У столицю повернулися разом, а
через рiк у них i другий син народився. До кiнця днiв прожили в згодi.
Трапляється ж таке!
