Сюжет роману Дефо Життя й дивнi пригоди Робинзона Крузо
Цей роман знають усе. Навiть що не читали його (що важко уявити)пам'ятають: молодий моряк вiдправляється в далеке плавання й пiсля
аварiï корабля попадає на незаселений острiв. Вiн проводить
там бiля двадцяти восьми рокiв. От, властиво, i всi змiст. Двiстi iз
зайвим рокiв людство зачитується романом; нескiнченний список його
перекладань, продовжень i наслiдувань; економiсти вишиковують по ньому
моделi людського iснування (робiнзонади); Ж. Ж. Руссо захоплено взяв
його у свою педагогiчну систему. У чому привабливiсть цiєï
книги? Iсторiя , або життя, Робинзона допоможе вiдповiсти на це питання
Робинзон був третiм сином у сiм'ï, мазуном, його не готовили нi до
якого ремесла, i з дитячого рокiв його голова була набита усякими
бреднями — головним чином мрiями про морськi подорожi. Старший
його брат загинув у Фландрiï, борючись iз iспанцями, безвiсти
пропав середнiй, i тому вдома чути не хочуть про те, щоб вiдпустити
останнього сина в море. Батько, людина статечн i розумний, слiзно
благає його прагнути до скромного iснування, на всi лади
звеличуючись середнiй стан, що вберiгає людини розсудливого вiд
злих превратностей долi. Умовляння батька лише на час урезонюють 18-
лiтнього недоука. Спроба незговiрливого сина заручатися пiдтримкою
матерi теж не увiнчується успiхом, i ще без малий рiк вiн
надриває батькiвськi серця, поки 1 вересня 1651 р. не
вiдпливає з Гулля в Лондон, спокусившись безплатним проïздом
(капiтан — батько його приятеля).
Уже перший день на море черiд предвестьем прийдешнiх випробувань. шторм,
Що Розiгрався, будить у душi ослушника каяття, втiм, що улегли з
непогодою й остаточно розвiяне пиятикою (як звичайно в морякiв). Через
тиждень, на ярмутском рейдi, налiтає новий, куди бiльше лютий
шторм. Досвiдченiсть команди, що самовiддано рятує корабель, не
допомагає: судно тоне, морякiв пiдбирає шлюпка iз сусiднього
суденця. На березi Робинзон знову випробовує скороминущу спокусу
почути суворому уроку й повернутися в рiдний дiм, але зла доля
утримує його на вибраному згубному шляху. У Лондонi вiн знайомить
iз капiтаном корабля, що готується йти у Гвiнею, i вирiшує
плисти з ними — благо, це нi в що йому не обiйдеться, вiн буде
спiвтрапезником i iншому капiтана. Як же буде корити себе пiзнiми,
навченими випробуваннями Робинзон за цю свою розважливу безтурботнiсть!
Наймися вiн простим матросом, вiн навчився б обов'язкам i роботi моряка,
а так вiн всього-на-всього купець, що робить удалий зворот своïм
сорока фунтам. Але якiсь морехiднi знання вiн здобуває: капiтан
охоче займається з ним, коротаючи час. Пiсля повернення до
Англiï капiтан незабаром умирає, i Робинзон уже самостiйно
вiдправляється Вгвинею.
Те була невдала експедицiя: ïхнє судно захоплює
турецький корсар, i юний Робинзон, немов на виконання похмурих пророцтв
отцa, проходить важку смугу випробувань, перетворившись iз купця в
жалюгiдного раба капiтана розбiйницького судна. Той використає
його на домашнiх роботах, у морi не бере, i протягом двох рокiв у
Робинзона немає нiякоï надiï вирватися на волю.
Хазяïн тим часом послабляє нагляд, посилає бранця з
мавром i хлопчиком Ксури ловити рибу до стола, i один раз, далеко
вiдпливши вiд берега, Робинзон викидає за борт мавра й
змiнює до втечi Ксури. Вiн добре пiдготувався: у човнi є
запас сухарiв i прiсноï води, iнструменти, рушницi й порох. У шляху
втiкачi постреливают на березi живнiсть, навiть убивають лев i леопарда,
миролюбнi тубiльцi постачають ïхньою водою i ïжею. Нарештi
ïх пiдбирає зустрiчний португальський корабель. Снисходя до
тяжкого становища врятованого, капiтан береться безкоштовно довезти
Робинзона в Бразилiю (вони туди пливуть); бiльше того, вiн купує
його баркас i вiрного Ксури, обiцяючи через десять рокiв (якщо вiн
прийме християнство) повернути хлопчиковi волю. Це мiняло справу,
благодушно мiстить Робинзон, покiнчивши з каяттями совiсти У
Бразилiï вiн улаштовується ґрунтовно й, схоже, надовго:
одержує бразильське пiдданство, купує землю пiд
плантацiï тютюну й цукрового очерету, у потi чола трудиться на нiй,
запiзнилося жалуючи, що поруч немає Ксури (як допомогла б зайва
пара рук!). Парадоксально, але вiн приходить саме до тiєï
золотiй серединi, що його спокушав батько, — так навiщо було,
журиться вiн тепер, залишати рiдний дiм i забиратися на край свiтла? Сусiди-
плантатори до нього розташованi, охоче допомагають, йому вдається
одержати з Англiï, де вiн залишив грошi у вдови свого першого
капiтана, необхiднi товари, землеробськi знаряддя й господарське
начиння. Отут би заспокоïтися й продовжувати своя прибуткова
справа, але пристрасть до скитаниям i, головне, бажання збагатитися
скорiше, нiж допускали обставини спонукують Робинзона рiзко зламати
сформований образ життя
Усе почалося з того, що на плантацiях були потрiбнi робочi руки, аневiльнича праця обходилася дорого, оскiльки доставка негрiв з Африки
була сполучена з небезпеками морського переходу й ще утруднена
юридичними препонами (наприклад, англiйський парламент дозволить
торгiвлю рабами приватним особам тiльки в 1698 р.). Наслухавшись
оповiдань Робинзона про його поïздки до берегiв Гвiнеï, сусiди-
плантатори вирiшують спорядити корабель i таємно привезти в
Бразилiю невiльникiв, подiливши ïх тут мiж собою. Робинзону
пропонується брати участь як судновий прикажчик, вiдповiдального
за покупку негрiв у Гвiнеï, причому сам вiн не вкладе в експедицiю
нiяких грошей, а невiльникiв одержить нарiвнi з усiма, так ще в його
вiдсутнiсть компаньйони будуть наглядати за його плантацiями й
дотримувати його iнтереси. Звичайно, вiн спокушається вигiдними
умовами, звично (i не дуже переконливо) клянучи бродяжницькi похилостi.
Якi похилостi, якщо вiн докладно й толково, дотримуючи всiх канительних
формальностей, розпоряджається оставляемим майном!
Нiколи колись доля не застерiгала його настiльки виразно: вiн
вiдпливає першого вересня 1659 р., тобто в точно призначений день
через вiсiм рокiв пiсля втечi з рiдного дому. На другому тижнi плавання
налетiв жорстокий шквал, i дванадцять днiв ïх трiпала лють стихiй.
Корабель дав текти, мав потребу в лагодженнi, команда втратила трьох
матросiв (усього на суднi сiмнадцять чоловiк), i було вже не до Африки
— скорiше б добратися до суши. Розiгрується другий шторм,
ïх вiдносить далеко вiд торговельних шляхiв, i отут у видi землi
корабель сiдає на мiлину, i на єдинiй шлюпцi, що залишилася,
команда вiддається на волю бурхливих хвиль. Навiть якщо вони не
перетонуть, гребучи до берега, у суши прибiй рознесе ïхнiй човен на
шматки, i земля, що наближається, здається ïм страшнее
самого моря. Величезний вал завбiльшки з гору перекидає човен, i
знесилений, чудом не добитий хвилями, що наздоганяють, Робинзон
вибирається на сушу
НА ЖАЛЬ, вiн один урятувався, свiдченням чому викинутi на берег три
капелюхи, кашкет i два непарних черевики. На змiну несамовитоï
радостi приходять скорбота по загиблих товаришах, борошна голоду й
холоди й страх перед дикими звiрами. Першу нiч вiн проводить на деревi.
До ранку приплив пригнав ïхнiй корабель близько до берега, i
Робинзон уплав добирається до нього. Iз запасних щогл вiн
споруджує плiт i вантажить на нього все необхiдне для життя:
ïстiвнi припаси, одяг, плотницкие iнструменти, рушницi й пiстолети,
дрiб i порох, шаблi, пилки, сокира й молоток. З неймовiрною працею,
щохвилини ризикуючи перекинутися, вiн приводить плiт у спокiйний
заливчик i вiдправляється пiдшукати собi житло. З вершини пагорба
Робинзону усвiдомлюється його гiрка доля: це острiв, i, по всiх
ознаках, — ненаселений. Вiдгородившись iз усiх бокiв скринями i
ящиками, вiн проводить на островi другу нiч, а ранком знову вплав
вiдправляється на корабель, кваплячись взяти що можна, поки перша
ж бура не розiб'є його в друзки. У цю поïздку Робинзон забрал
з корабля безлiч корисних речей — знову рушницi й порох, одяг,
вiтрило, матраци й подушки, залiзнi ломи, цвяхи, викрутку й точило. На
березi вiн споруджує намет, переносить у неï вiд сонця й дощу
ïстiвнi припаси й порох, улаштовує собi постiль. Усього вiн
дванадцять разiв навiдався на корабель, завжди розживаючись чим-небудь
коштовним — парусиною, снастями, сухарями, ромом, борошном,
залiзними частинами (ïх вiн, до великоï прикростi, майже
цiлком утопив). У свiй останнiй заïзд вiн набрiв на
шифоньєрку iз грiшми (це один зi знаменитих епiзодiв роману) i
фiлософськи розсудив, що в його положеннi вся ця купа золота не
коштує кожного з ножiв, що лежали в сусiдньому ящику, однак,
помiзкувавши, вирiшив взяти ïх iз собою. У ту ж нiч розiгралася
бура, i ранком вiд корабля нiчого не залишилося
Найпершою турботою Робинзона стає пристрiй надiйного, безпечного
житла — i головне, у видi моря, звiдки тiльки й можна чекати
порятунку. На скатi пагорба вiн знаходить рiвну галявинку й на нiй,
проти невеликого поглиблення в скелi, вирiшує розбити намет,
вiдгородивши ïï частоколом убитих у землю мiцних стовбурiв.
Увiйти в мiцнiсть можна було тiльки по приставним сходам. Поглиблення в
скелi вiн розширив — вийшла печера, вiн використає
ïï як льох. На цi роботи пiшло багато днiв. Вiн швидко
набирається досвiду. У самий розпал будiвельних робiт заюшив дощ,
блиснула блискавка, i перша думка Робинзона: порох! Не страх смертi
налякав його, а можливiсть одним разом втратити порох, i вiн два тижнi
пересипає його в мiшечки й шухлядки й ховає в рiзнi мiсця
(не менш сотнi). Заодно вiн знає тепер, скiльки в нього пороху:
двiстi сорок фунтiв. Без цифр (грошi, товари, вантаж) Робинзон уже не
Робинзон.
Дуже важливо це заодно: освоюючись у новому життi, Робинзон, роблячи что-
го одне, буде завжди примiчати идущее на користь iнше i третє.
Перед знаменитими героями Дефо, Роксаною й Молль Флендерс, стояло те ж
завдання: вижити! Але для цього ïм було потрiбно освоïти нехай
нелегку, але одну професiю — куртизанки й вiдповiдно злодiйки
Вони жили з людьми, умiло користувалися ïхнiм спiвчуттям,
паразитували на ïхнiх слабостях, ïм допомагали розумнi
наставники. А Робинзон самотнiй, йому протистоïть мир, глибоко
байдужний до нього, що просто не вiдає про його iснування, —
море, вiтри, дощi, цей острiв з його дикою флорою й фауною. I щоб
вижити, йому має бути освоïти навiть не професiю (або безлiч
ïх, що, втiм, вiн зробить), але закони, вдачi навколишнього свiту й
взаємодiяти, зважаючи на них. У його випадку жити значить усе
примiчати — i вчитися
Так, вiн не вiдразу догадується, що кози не вмiють дивитися
нагору, зате потiм буде легко добувати м'ясо, стрiляючи зi скелi або
пагорба. Його виручає не одна природна кмiтливiсть: iз
цивiлiзованого миру вiн принiс подання й навички, що дозволили йому у
повноï безмовностi печальнейшей життя прискорено пройти основнi
етапи становлення суспiльноï людини — iнакше кажучи,
зберегтися в цiй якостi, не здичавiти, подiбно багатьом прототипам. Тих
же кiз вiн навчиться одомашнювати, додасть до м'ясного стола молочний
(вiн буде ласувати сиром). А зекономлений порох ще як придасться! Крiм
скотарства, Робинзон налагодить землеробство, коли проростуть витрушенi
з потертю з мiшка зерна ячменя й рису. Спочатку вiн побачить у цьому
чудо, створене милостивим Провидiнням, але незабаром згадає про
мiшок i, покладаючись на один себе, у свiй строк уже буде засiвати
чимале поле, успiшно борючись iз пернатими й чотириногими грабiжниками
Залучений iсторичноï пам'ятi, зростаючи вiд досвiду поколiнь i
уповаючи на майбутнє , Робинзон хоч i самотнiй, але не загублений
у часi, отчого найпершою турботою цього жизнестроителя стає
спорудження календаря — це великий стовп, на якому вiн щодня
робить карб. Перша дата там — тридцяте вересня 1659 р. Вiдтепер
кожний його день названий i врахований, i для читача, насамперед
тодiшнього, на працi й днi Робинзона падає вiдсвiт великоï
iсторiï. За час його вiдсутностi в Англiï була вiдновлена
монархiя, i повернення Робинзона подгадает до Славноï
революцiï 1688 р., приведшей на трон Вiльгельма Оранского,
доброзичливого патрона Дефо; у цi ж роки в Лондонi трапиться Велика
пожежа (1666 р.), i мiстобудування, що встало, невпiзнанно змiнить
вигляд столицi; за цей час умруть Мiльтон i Спиноза; Карл II видасть
Хабеас корпус акт — закон про недоторканнiсть особистостi. А в
Росiï, який, як з'ясується, теж буде небайдужа доля
Робинзона, у цей час спалюють Авакума, стратять Разiна, Софiя стає
регентшею при Iвановi V i Петровi I.
Цi далекi блискавицi мерехтять над людиною, що обпалює глиняний
горщик Серед не особливо коштовних речей, схоплених з корабля
(згадаємо купу золота), були чорнило, пiр'я, папiр, три дуже
гарних Бiблiï, астрономiчнi прилади, пiдзорнi труби. Тепер, коли
побут його налагоджується (з ним, до речi, живуть три кiшки й
собака, теж корабельнi, потiм додасться в мiру говiркий папуга), самий
час осмислити що вiдбувається, i, покуда не скiнчилися чорнило й
папiр, Робинзон веде щоденник, щоб хоч скiльки-небудь полегшити свою
душу. Це своєрiдний гроссбух зла i добра: у лiвому стовпчику
— вiн викинутий на незаселений острiв без надiï на рятування;
у правоï — вiн живий, а всi його товаришi потонули. У
щоденнику вiн докладно описує своï заняття, робить
спостереження — i примiтнi (щодо паросткiв ячменя й рису), i
повсякденнi (Iшов дощ. Знову весь день дощ).
Случившееся землетрус змушує Робинзона задуматися про нове мiсце
для житла — пiд горою небезпечно. Тим часом до острова
прибиває потерпiлий катастрофа корабель, i Робинзон бере з його
будiвельний матерiал, iнструменти. У цi ж днi його звалює
лихоманка, i в гарячковому снi йому є обiйнятий полум'ям людин,
загрожуючи смертю за те, що вiн не покаявся. Журячись про своï
фатальнi омани, Робинзон уперше за багато рокiв творить покаянну
молитву, читає Бiблiю — i в мiру сил лiкується
На ноги його пiднiме ром, настояний на тютюнi, пiсля якого вiн проспав
двi ночi. Вiдповiдно з його календаря випав один день. Поправившись,
Робинзон нарештi обстежить острiв, де прожив уже бiльше десяти мiсяцiв.
У його рiвниннiй частинi серед невiдомих рослин вiн зустрiчає
знакомцев — диню й виноград; останнiй його особливо радує,
вiн буде сушити його на сонце, i в мiжсезоння iзюм пiдкрiпить його сили.
I живнiстю багатий острiв — зайцi (дуже несмачнi), лисицi,
черепахи (цi, навпаки, приємно рiзноманiтять його стiл) i навiть
зухвале здивування в цих широтах пiнгвiни. На цi райськi краси вiн
дивиться хазяйським оком — дiлити ïх йому не з ким. Вiн
вирiшує поставити тут курiнь, добре змiцнити його й жити по
нескольку днiв на дачi (це його слово), основний час проводячи на
старому попелищi поблизу моря, звiдки може прийти звiльнення
Безупинно трудячись, Робинзон i другий, i третiй рiк не дає собi
послаблення. От його день: На першому планi релiгiйнi обов'язки й
читання Священного Писання (…) Другим iз щоденних справ було
полювання (…) Третiм було сортування, сушiння й готування
вбитоï або пiйманоï дичини. Додайте до цього догляд за
посiвами, а там i збiр урожаю; додайте догляд за худобою; додайте роботи
з господарства (зробити лопату, повiсити в льосi полку), що забирають
багато часу й сил через недолiк iнструментiв i по недосвiдченостi.
Робинзон має право погордитися собою: Терпiнням i працею я довiв
до кiнця всi роботи, до яких був змушений обставинами. Жарт сказати, вiн
буде испекать хлiб, обходячись без солi, дрiжджiв i пiдходящоï
печi!
Заповiтною його мрiєю залишається побудувати човен i
добратися до материка. Вiн навiть не замислюється над тим, кого й
що вiн там зустрiне, головне — вирватися з неволi. Пiдганя
нетерпiнням, не обмiркувавши, як доставити човен вiд лiсу до води,
Робинзон валить величезне дерево й кiлька мiсяцiв витiсує з нього
пирогу. Коли ж вона нарештi готова, йому так i не вдасться спустити
неï на воду. Вiн стоïчно переносить невдачу: Робинзон став
мудрiше й витриманiше, вiн навчився врiвноважувати зло i добро.
дозвiлля, Що Утворилося, вiн розсудливо вживає на вiдновлення
гардероба, що зносився:
будує собi хутряний костюм (штани й куртку), шиє шапку й
навiть майструє парасолька. У щоденних працях проходить ще п'ять
рокiв, вiдзначених тим, що таки побудував човен, спустив неï на
воду й оснастив вiтрилом. До далекоï землi на нiй не добратися,
зате можна об'ïхати навколо острова. Плин несе його у вiдкрите
море, вiн з величезною працею вертається на берег недалеко вiд
дачi. Набравшись страху, вiн надовго втратить полювання до морських
прогулянок. У цей рiк Робинзон удосконалюється в гончарнiй справi
й плетивi кошикiв (ростуть запаси), а головне, робить собi царський
подарунок — трубку! На островi пропасти тютюну
Його розмiряне iснування, наповнене працями й корисними дозвiллями,
раптом лопається як мильна булька. В одну зi своïх прогулянок
Робинзон бачить на пiску слiд босоï ноги. Наляканий до смертi, вiн
вертається в мiцнiсть i три днi вiдсиджується там, ламаючи
голову над незбагненною загадкою: чий слiд? Найiмовiрнiше, це дикуни з
материка. У його душi поселяється страх: раптом його виявлять?
Дикуни можуть його з'ïсти (вiн чув про таке), можуть розорити
посiви й розiгнати череду. Почавши потроху виходити, вiн вживає
заходiв безпеки: змiцнює мiцнiсть, улаштовує новий (далекий)
загiн для кiз. Серед цих турбот вiн знову набредает на людськi слiди, а
потiм бачить i залишки канiбальського бенкету. Схоже, на островi знову
побували гостi. Жах володiє ïм всi два роки, що вiн
безвилазно залишається на своïй частинi острова (де мiцнiсть
i дача), живучи завжди насторожi. Але поступово життя вертається в
колишнє покiйне русло, хоча вiн продовжує будувати
кровожерливi плани, як вiднадити дикунiв вiд острова. Його запал
прохолоджують два мiркування: 1) це племiннi звади, особисто йому дикуни
не зробили нiчого поганого; 2) чим вони гiрше iспанцiв, що залили кров'ю
Пiвденну Америку? Цим примирливим думкам не дає змiцнитися нове
вiдвiдування дикунiв (iде двадцять третiх рiчниць його перебування на
островi), що висадилися цього разу на його сторонi острова. Справивши
свою страшну тризну, дикуни спливають, а Робинзон ще довго боïться
дивитися убiк морячи
И те ж море вабить його надiєю на звiльнення. Грозовою нiччю вiн
чує гарматний пострiл — якийсь корабель подає сигнал
нещастя. Всю нiч вiн палить величезне багаття, а ранком бачить удалечинi
ост корабля, що розбився об рифи. Знудьгувавшись на самотi, Робинзон
молить небо, щоб хоч один з команди врятувався, але зла доля, немов у
глузування, викидає на берег труп юнги
И на кораблi вiн не знайде нi єдиноï живоï душi.
Примiтно, що небагата видобуток з корабля не дуже його засмучує:
вiн мiцно коштує на ногах, цiлком себе забезпечує, i радують
його тiльки порох, сорочки, полотно — i, по старiй пам'ятi, грошi.
Ïм неотвязно володiє думка про втечу на материк, i оскiльки
поодинцi це нездiйсненно, на пiдмогу Робинзон мрiє врятувати
призначеного на забiй дикуна, мiркуючи у звичних категорiях: придбати
слугу, а може бути, товариша або помiчника. Вiн пiвтора року будує
хитроумнейшие плани, але в життi, як водиться, все виходить просто:
приïжджають канiбали, бранець збiгає, одного переслiдувача
Робинзон звалює прикладом рушницi, iншого застрелює
насмерть.
Життя Робинзона наповнюється новими — i приємними
— турботами. П'ятниця, як вiн назвав урятованого, виявився здатним
учнем, вiрним i добрим товаришем. В основу його утворення Робинзон
закладає три слова: пан (маючи на увазi себе), так i нi. Вiн
викорiнює кепськi дикунськi звички, привчаючи П'ятницю є
бульйон i носити одяг, а також пiзнавати щирого бога (до цього П'ятниця
поклонявся старому по iменi Бунамуки, що живе високо). Опановуючи
англiйською мовою. П'ятниця розповiдає, що на материку в його
одноплемiнникiв живуть сiмнадцять iспанцiв, що спалися iз загиблого
корабля. Робинзон вирiшує побудувати нову пiрогу й разом з
П'ятницею визволити бранцiв. Новий приïзд дикунiв порушує
ïхнi плани. Цього разу канiбали привозять iспанця й старого,
оказавшегося батьком П'ятницi. Робинзон i П'ятниця, уже не гiрше свого
пана управляющийся з рушницею, звiльняють ïх. Думка зiбратися всiм
на островi, побудувати надiйне судно й спробувати щастя в морi
доводиться по душi iспанцевi. А поки засiває нова дiлянка,
отлавливаются кози — поповнення очiкується чимале. Взявши з
iспанця клятвена обiцянка не здавати його iнквiзицiï, Робинзон
вiдправляє його з батьком П'ятницi на материк. А на восьмий день
на острiв дарують новi гостi. команда, Що Збунтувалася, з англiйського
корабля привозить на розправу капiтана, помiчника й пасажира. Робинзон
не може упустити такий шанс. Користуючись тим, що вiн отут знає
кожну стежинку, вiн звiльняє капiтана i його товаришiв на нещастя,
i впятером вони обробляються з негiдниками. Єдина умова, що
ставить Робинзон, — доставити його з П'ятницею в Англiю. Бунт
утихомирений, двоє страшенних негiдникiв висять на реï, ще
трьох залишають на островi, гуманно постачивши всiм необхiдним; але
цiннiше провiзiï, iнструментiв i зброï — сам досвiд
виживання, яким Робинзон дiлиться з новими поселенцями, усього ïх
буде п'ятеро — ще двоє втечуть iз корабля, не дуже довiряючи
прощенню капiтана
Двадцативосьмилетняя одиссея Робинзона завершилася: 11 червня 1686 року
вiн повернувся в Англiю. Його батьки давно вмерли, але ще жива добра
приятелька, удова його першого капiтана. У Лисабоне вiн
довiдається, що всi цi роки його бразильською плантацiєю
керував чиновник вiд скарбницi, i, оскiльки тепер з'ясовується, що
вiн живий, йому вертаються всi доходи за цей строк. Заможна людина, вона
бере на своє пiклування двох племiнникiв, причому другого готовить
у моряки. Нарештi Робинзон жениться (йому шiстдесят один рiк)
небезвигiдне й цiлком вдало у всiх вiдносинах. У нього два сини й дочку
В. А. Харитонов
