Сюжет поетичноï епопеï Шахнаме Сказання про Сохрабе
Один раз Ростем, пробудившись ледве свiтло, наповнив стрiлами сагайдак,
осiдлав свого могутнього скакуна Рехша й помчався до Турану. По дорозi
булавою разив вiн онагра, зажарив його на рожнi зi стовбура дерева,
з'ïв целую тушу й, запивши водою iз джерела, заснув богатирським
сном. Прокинувшись, вiн окликнув коня, але того й слiду нема. Довелося в
збруï, зi зброєю брести пiшки.
И от богатир вступив у Семенган. Правитель мiста запросив його бути
гостем, провести нiч за чашею вина й не турбуватися про Рехше, адже вiн
вiдомий всьому свiтлу й незабаром вiдшукається. На зустрiч iз
Ростемом цар призвав мiськ i ратну знати
До пиршественному стола кухаря несли страви, а кравчие розливали вино.
Голос спiвака зливався iз солодкозвучним рудому. красунi, Що Пурхають,
танцюристки розiгнали сум Ростема. Захмелiвши й вiдчувши утому, вiн
вiдправився на приготовлене йому ложi
Уже було за пiвнiч, коли почувся шепiт, тихо вiдкрилися дверi й зi
свiчею в руках увiйшла рабиня, а за нею струнка як кипарис, подiбна до
сонця красуня. Здригнулося левине серце богатиря. Вiн мовив ïй:
Назви своє iм'я. Навiщо ти прийшла опiвнiчноï часом? Красуня
вiдповiла, що кличуть ïï Техмине й що серед царiв вона не
знайшла рiвного йому. Затьмарила менi розум всесильна пристрасть
народити вiд тебе сина, щоб вiн був рiвним тобi по росту, силi й
вiдвазi, — сказала красуня й пообiцяла вiдшукати жвавого Рехша.
Ростем, пiднесений ïï красою, кличе мобеда й велить йому
вiдправитися сватом до владики-батька. Цар, дотримуючи закону й звичай
предкiв, вiддає свою прекрасну дочку за героя. На бенкет на честь
шлюбного сполучника була запрошена вся знати
Залишившись зi своєю милою дружиною наодинцi, Ростем вiддає
ïй свiй амулет, про яке був наслишан все свiтло. Вручаючи його
своïй подрузi, богатир сказав: Якщо доля пошле тобi дочка, прикрiпи
амулет на щастя до ïï коси, а якщо сина — надягни йому
на руку. Нехай виросте могутнiм молодцем, що не знає страху.
Всю нiч Ростем провiв зi своєï луноликой подругою, а коли
зiйшло сонце, прощаючись, пригорнув ïï до свого серця, iз
пристрастю поцiлував ïï в губи, очi й чоло. Сум розставання
застелила ïй погляд, i з тих пор горi стало ïï постiйним
супутником Ранком семенганский правитель прийшов запитати, чи добре
почивав велетень, i повiдомив радiсну звiстку: Вiдшукався твiй Рехш
нарештi.
Ростем вiдправився в Забул. Пройшло дев'ять мiсяцiв, i народилася
дитина, що сiяє як мiсяць. Техмина нарекла його Сохрабом. Поставою
в Ростема, богатирського росту, до десяти рокiв вiн став найдужчим у
краï. Ростем, довiдавшись про народження сина, послав Тахмине лист
i подарунки. Про ïх вона розповiла синовi й попередила його: Про
син мiй, про це не повинен довiдатися ворог твого батька Афрасьяб,
правитель Турана. Прийшов час, i Сохраб прийняв рiшення: зiбрати рать,
скинути шаха Iрану Кей Кавуса й вiдшукати свого батька. Вiн сказав
матерi: Потрiбний менi добрий кiнь. Швидко вiдшукали коня, породженого
вiд Рехша. Богатир радiв. Пiдганя нетерпiнням, вiн негайно ж осiдлав
його й рушив у дорогу на чолi величезного вiйська
Незабаром про похiд, що почався, Сохраба довiдається владика
Турана Афрасьяб. Вiн посилає йому назустрiч двох своïх
богатирiв — Хумана й Бармана з напуттям удатися до хитростi,
зштовхнути на поле бою Ростема й Сохраба, але щоб вони не довiдалися
один одного. Афрасьяб замислив за допомогою Сохраба здiйснити двi мети:
усунути непереможного ворога Турана Ростема й здобути перемогу над Кей
Кавусом. Щоб приспати пильнiсть юного богатиря, Афрасьяб щедро обдарив
його, пославши йому десяток коней i мулiв, бiрюзовий престол з пiднiжжям
iз блискаючою бiлизною слоновой кiстки, що горить рубiнами царський
вiнець i влесливий лист: Коли ти зiйдеш на iранський престол, на землi
запанують мир i щастя. Добудь же вiнець владаря в боротьбi. Я тобi
посилаю в допомогу дванадцять тисяч бiйцiв.
Сохраб разом з дiдом поспiшив зробити честь вiйську, що наближалося, i,
побачивши бiльшу рать, дуже зрадiв. Вiн зiбрав вiйсько й повiв його на
Бiлу мiцнiсть — оплот Iрану. Правителем краю й мiцностi був
сивоволосий Гождехем зi славного iранського роду. Його красуня дочка
Гордаферид прославилася як безстрашна й зухвала наïзницi. Побачивши
вiйсько, що наближається, назустрiч виïхав вiдважний Хеджир,
що очолював оборону мiста. Сохраб, уразивши його списом, повалив його
додолу, щоб вiдрубати голову, але Хеджир, пiднявши руку, заблагав про
помилування. Тодi йому зв'язали руки й повели в полон. День померк для
iранцiв
Тодi дочка Гождехема облачилася в бойову збрую, сховала своï коси
пiд шолом i ринулася на ворога, разячи його хмарою стрiл. Побачивши, що
його бiйцi падають рядами, Сохраб поскакав назустрiч ворогу. Войовниця,
перемiнивши лук на спис, з ходу нацiлила його в груди Сохраба.
Розлютований богатир скинув наïзницю додолу, але ïй удалося
знову пiдхопитися на коня, раптом по кольчузi сковзнула коса дiвицi.
Перед богатирем стала юна красуня. Зачудувався герой: коли дiва так
хоробра, якi ж у них чоловiки?! Вiн зметнув аркан i миттєво охопив
ïм стан красунь
Гордаферид запропонувала йому мир, багатство й замок, говорячи: Ти
домiгся мети! Тепер ми — твоï. Сохраб вiдпустив ïï,
i пiшли вони до мiцностi. Гождехем з вiйськом чекав дочку за мiською
стiною, i ледь вона ввiйшла у ворота, як вони закрилися, а Сохраб
залишився за воротами. Пiднявшись на вежу, вiдважна Гордаферид крикнула
Сохрабу: Агов, доблесний лицар! Забудь про облогу й вторгнення! Сохраб
же заприсяг взяти мiцнiсть i покарати зухвалу. Був вирiшений почати бiй
поутру. Тим часом Гождехем послав до шаха гiнця з листом, у якому
повiдав про те, що трапилося,, докладно описав зовнiшнiй вигляд i
вiйськовi достоïнства Сохраба. Повiдомив також про те, що вони
змушенi залишити мiсто й вiдступити в глиб краю
Лише сонце зiйшло, туранци зiмкнули ряди вiйськ, випливаючи за
своïм витязем, увiрвалися в мiцнiсть подiбно смерчу. Мiцнiсть^-мiцнiсть-фортеця-мiсто-
мiцнiсть виявився порожнiм. Гождехем повiв воïнiв через пiдземний
хiд, про яке туранци досель не знали. Жителi краю стали перед Сохрабом,
просячи пощади, i клялися в покiрностi йому. Але Сохраб не почув
ïхнiм словам. Вiн став шукати Гордаферид, що викрала його серце,
промайнувши подiбно пери й зникнувши навiки. Удень i вночi горює
богатир, що спалює таємним вогнем. Посланник Афрасьяба
Хуман, помiтивши вiдбувається iз Сохрабом, постарався звернути
його думки до вiйни. Вiн сказав йому: За старих часiв нiхто iз владик не
бився в полонi в пристрастi. Не остудиш жар свого серця — чекай
безславноï поразки. Сохраб зрозумiв правоту Хумана.
Тим часом Кей Кавус, одержавши послання Гождехема, сильно стривожився й
вирiшив призвати Ростема рятуйте! Вiн вiдправив до витязя шляхетного
Гива з посланням. Ростем не сумнiвався у своïй перемозi в
майбутньому боï й продовжував бенкетувати. Тiльки на четвертий день
вiн отямився й подав знак вiйську збиратися. Рахш негайно ж був
осiдланий. Усе рушили до палацу, прискакали й схилили голови перед
шахом. Кей Кавус не вiдповiв на ïхнє вiтання. Вiн був
обурений зухвалим учинком Ростема й наказав у серцях стратити його.
Богатир грiзно глянув на шаха й покрив його лайкою, хльоснув скакуна й
помчався ладь. У справу втрутилася знати, умовляючи шаха повернути
Ростема, пам'ятаючи про його заслуги, про те, що Ростем неодноразово
рятував йому життя. Шах велiв повернути полководцiв, заспокоïти
його й умиротворити. Вiн привселюдно пообiцяв Ростему своє царське
благословення. З радощiв примирення був улаштований бенкет, а назавтра
було вирiшено виступати
Лише сонце зiйшло, Кей Кавус велiв голосно бити в литаври. Вiйська
очолили Гив i Тус. Сто тисяч добiрних бiйцiв, одягнених у броню, на
конях покинули мiсто й розкинулися табором перед Бiлою мiцнiстю. Сохраб,
готовий до бою, виïхав на своєму жвавому конi, але колись вiн
попросив полоненого Хеджира показати йому знаменитих iранських
полководцiв, у ïхньому числi могутнього Ростема, заради зустрiчi з
яким вiн почав вiйну. Але пiдступний Хеджир обдурив його, заявивши, що
Ростема немає в станi iранцiв. Розчарованому Сохрабу нiчого не
залишалося, як прийняти бiй. Вiн пiдхопився на коней i люто ринувся в
бiй. Перед шахським наметом, гарцюючи на жвавому конi, вiн кинув виклик
супротивниковi. Воєначальники шаха не смiли навiть глянути на
богатиря. Постава героя, смертоносний меч у його сильних руках повалили
ïх у зневiру; обiйнятий сум'яттям, розпався лад вiйська. Стали
шепотiти: Цей герой сильнiше тигра! Тодi Сохраб став викликати самого
шаха, насмiхаючись над ним
Вiнценосець Кей Кавус воззвал до воïнiв, щоб тi спiшно допомогли
Ростему надягти збрую й облачити коня. От вiн уже на скакунi й з
войовничим кличем несеться на зустрiч iз Сохрабом. Богатирський вид
супротивника захопив великодосвiдченого воïна. Здригнулося й серце
Сохраба; у надiï побачити в ньому свого батька, вiн викликнув:
Назви своє iм'я й скажи, чий ти родом, я думаю, що ти —
Ростем, якому великий Нейрем — прадiд. НА ЖАЛЬ, його чекало
розчарування. Ростем сховав своє iм'я, назвавши себе скромним
воïном
Бiй почався короткими списами, але незабаром вiд них залишилися уламки.
Тодi схрестилися мечi. У гарячому боï зламалися мечi, погнулися
палицi, на плечах супротивникiв затрiщали кольчуги. Сили були вичерпанi,
але перемога нiкому не дiсталася. Вирiшили роз'ïхатися, припинивши
бiй. Кожний був здивований силомiць iншого
От уже вiдпочили скакуни, суперники знову зiйшлися в боï. Цього
разу пустили стрiли, але розбити броню Сохраба не вдалося, i шкiра барса
на Ростеме залишилася цiла. Почався рукопашний бiй. Ростем схопив
Сохраба за пояс, але смiливець у сiдлi не мерзнув. Сутичка тривала
довго, сили висохнули, i супротивники знову розiйшлися, щоб, набравши
сили, ринутися вбой.
Тривога й сумнiв не залишали Сохраба. Думка про батька гнiтила його, а
головне — непояснена сила тягла його до Ростему, з ким вiн вiв
смертельний бiй. Перед новою сутичкою Сохраб знову звернувся до велетня:
Який був твiй сон i пробудження твоє? Чи не краще придушити в собi
злiсть i кинути клинок? Чи не краще бенкетувати нам удвох? Не треба
приховувати своє iм'я, може бути, ти вождь Забулистана Ростем? Але
Ростем не мислив про дружбу з юнакiв, у якого ще молоко на губах не
обсохнуло й не бачив у Сохрабе свого сина. Знову пролунав войовничий
клич, i вороги зiйшлися на поле бою. Ростем схопив Сохраба за шию,
вихопив меч i розсiк йому груди. Сохраб упав на землю, зросивши
ïï кров'ю, i затих з iм'ям Ростема на вустах. Ростем зацiпнув,
перед його поглядом померкло бiле свiтло. Придя в себе, вiн запитав: Де
знак вiд Ростема? Юнак прошептав: Так, виходить, це ти?.. Я кликав тебе,
але серце твоє не здригнулося. Розстебни кольчугу на моïх
грудях i знайдеш пiд нею мiй амулет.
Побачивши амулет, Ростем прильнул до вмираючого юнака: Про син мiй
рiдний, про доблесний витязь, ужель ти мною погублений? Сохраб
закривавленими губами прошептав: Не лий дарма сльози. Твоï сльози
тяжчай менi смертних борошн. Що пуття тепер убиватися тобi? Видно, так
долi було завгодно. Ростем пiдхопився на Рехша й, ридаючи, став перед
своєю раттю. Розповiв ïм, яке вiн здiйснив лиходiйство, i
додав: На туранцев не можна йти вiйною, ïм досить зла, що я
заподiяв. Вiн схопив меч i хотiв розсiкти собi груди, але воïни
зупинили його. Тодi вiн звернувся iз проханням до Годерзу, щоб той
поскакав до шаха й повiдав йому про його гору й попросив надiслати
цiлюще зiлля, що зберiгається в нього в мiцностi. Однак Кей Кавус
вирiшив iнакше: Якщо вiн урятує сина, моє царство
розсиплеться в порох. Годерз повернувся нi iз чим. Огорнувши Сохраба
плащем з парчi, Ростем зiбрався ïхати до шаха, але, тiльки-но
занесучи ногу в стремя, почув, як Сохраб видав останнiй подих,
Сльози струмком заюшили з очей Ростема. Немає бiльшого горя, чим
стати синоубийцей на старостi лiт
Що скажу я, коли запитає про юнака мати? — горестно подумав
вiн. З волi батька тiло Сохраба покрили багряницею, як владаря. На
прохання Ростема Кей Кавус пообiцяв покласти кiнець кривавiй вiйнi з
туранцами. Убитий горем, Ростем залишився на мiсцi чекати брата, що
повинен був проводити туранцев i вiдгородити в шляху вiд рiзних лих
На зорi Ростем iз дружиною вiдправився в Забулистан. Люди зустрiчали
його в глибокому сумi. Знати посипала голову золою. Труна внесли пiд
зводи чертога й з голосними риданнями опустили в могилу. Горю матерi, що
втратила єдиного сина, не було кiнця, i через лише рiк вона пiшла
в могилу слiдом за ним
X. М. Керогли
