Сюжет комедiï Собака на сiнi
Дiана, графиня де Бельфор, пiзно ввечерi ввiйшовши в залу свого
неаполiтанського палацу, застає там двох закутаних у плащi
чоловiкiв, якi тiльки вона з'явиться поспiшно ховаються. Заiнтригована й
розгнiвана, Дiана велить покликати дворецького, але той виправдує
свою непоiнформованiсть тим, що рано лiг спати. Отут вертається
один зi слуг, Фабьо, якого Дiана посилала навздогiн за винуватцями
переполоху, i повiдомляє, що бачив одного з незваних гостей, коли
той, збiгаючи по сходам, запустив у свiтильник капелюхом. Дiана
пiдозрює, що те був один з ïï вiдкинутих шанувальникiв,
що пiдкупив прислугу, i, боячись розголосу, що, вiдповiдно до вдач XVII
в., викликала б на ïï будинок дурну славу, велить негайно
розбудити й надiслати до неï всiх жiнок
Пiсля строгого допиту, учиненого камеристкам, украй незадоволеним що
вiдбуваються, але приховує своï почуття, графинi
вдається з'ясувати, що таємничий вiдвiдувач ïï
секретар Теодоро, закоханий у камеристку Марселу й приходивший до
неï на побачення. Хоча Марсела й побоюється гнiву господарки,
вона зiзнається, що любить Теодоро, i пiд натиском графинi
переказує деякi з комплiментiв, якими неï дарує
коханий. Довiдавшись, що Марсела й Теодоро не ладь одружитися, Дiана
пропонує допомогти молодим людям, оскiльки до Марселi вона дуже
прив'язана, а Теодоро вирiс у будинку графинi й вона про нього
найвищоï думки. Однак, залишившись одна, Дiана змушена зiзнатися
самоï собi, що краса, розум i ввiчливiсть Теодоро ïй небайдужi
й, будь вiн знатного роду, вона б не встояла перед достоïнствами
парубка. Дiана намагається придушити в собi недобрi заздрi
почуття, однак мрiï про Теодоро вже оселилися в неï серце
Тим часом Теодоро i його вiрний слуга Тристан обговорюють подiï
минулоï ночi. Переляканий секретар боïться бути вигнаним з
будинку за свiй роман з камеристкою, i Тристан подає йому мудра
рада забути кохану: дiлячись власним життєвим досвiдом, вiн
пропонує хазяïновi частiше думати про ïï недолiки.
Однак Теодоро рiшуче не бачить у Марселi яких-небудь вад. У цей момент
входить Дiана й звертається до Теодоро iз проханням скласти
чернетку листа для однiєï ïï подруги, пропонуючи як
зразок кiлька рядкiв, накиданих самою графинею. Змiст послання
складається в мiркуваннях про те, чи можна / запалитися
пристрастю, / бачачи пристрасть чужу, / i ревнувати, / ще не полюбивши.
Графиня розповiдає Теодоро iсторiю взаємин своєï
подруги iз цiєю людиною, у якiй легко вгадуються ïï
вiдносини зi своïм секретарем Поки Теодоро складає свiй
варiант листа, Дiана намагається вивiдати в Тристана, як проводить
вiльний час його хазяïн, ким i наскiльки той захоплений. Розмова
цей перериває прихiд маркiза Рикардо, давнього поклонника графинi,
що марне домагається ïï руки. Але й цього разу чарiвна
графиня спритно йде вiд прямоï вiдповiдi, пославшись на
затруднительность вибору мiж маркiзом Рикардо й графом Федерико, iншим
своïм вiрним шанувальником. Тим часом Теодоро склав любовне
послання для вигаданоï подруги графинi, що, на погляд Дiани,
набагато вдалiше ïï власного варiанта. Порiвнюючи ïх,
графиня проявляє невластиву ïй пилкось, i це наводить Теодоро
на думку, що Дiана закохана в нього. Залишившись один, вiн якийсь час
терзається сумнiвами, але поступово переймається впевненiстю
в тiм, що є предметом страстi своєï господарки, i вже
готовий вiдповiсти на неï, але отут з'являється Марсела, що
радiсно повiдомляє своєму коханому, що графиня обiцяла
ïх поженити. Iлюзiï Теодоро вмить розсипаються. Зненацька, що
ввiйшла Диана, застає Марселу й Теодоро в обiймах один одного, але
у вiдповiдь на подяку парубка за великодушне рiшення пiти назустрiч
почуттю двох любляча графиня роздратовано наказує камеристцi
побить узапертi, щоб не подавати дурного приклада iншим служницям.
Залишившись наодинцi з Теодоро, Дiана запитує свого секретаря, чи
дiйсно вiн має намiр женитися, i, почувши, що головне для нього
— догоджати бажанням графинi й що вiн цiлком мiг би обiйтися без
Марсели, чiтко дає зрозумiти Теодоро, що вона його любить i що
лише становi забобони заважають з'єднанню ïх доль
Мрiï заносять Теодоро високо: вiн уже бачить себе чоловiком
графинi, i любовна записка Марсели не просто залишає його
байдужим, а викликає роздратування. Особливо зачiпає
парубка, що недавня кохана називає його своïм чоловiком. Це
роздратування обрушується на саму Марселу, що вдалося покинути
ïï iмпровiзовану темницю. Мiж недавнiми закоханими
вiдбувається бурхливе пояснення, за яким треба повний розрив
— зайве казати, що його iнiцiатором стає Теодоро. , щоб
вiдомстити уражена Марсела починає загравати з Фабьо, усiляко
паплюжачи при цьому Теодоро.
Тим часом граф Федерико, далекий родич Дiани, домагається
ïï прихильностi з наполегливiстю не меншоï, чим маркiз
Рикардо. Зустрiвшись коло входу в храм, куди ввiйшла Дiана, обоє
поклонника вирiшують навпростець запитати прекрасну графиню, кого з них
двох вона волiє бачити своïм чоловiком. Однак графиня спритно
йде вiд вiдповiдi, знову залишаючи своïх шанувальникiв у
невизначеностi. Втiм, вона звертається до Теодоро за радою, кого
iз двох ïй варто зволiти. Насправдi це, звичайно, не бiльш нiж
виверт, за допомогою якоï Дiана, не зв'язуючи себе конкретними
словами й обiцянками, хоче ще раз дати зрозумiти парубку, як палко вiн
нею любимо. Роздратована шанобливiстю свого секретаря, що не
вирiшується бути з нею повнiстю вiдвертим i що страшиться вiдкрити
ïй своï почуття, Дiана наказує оголосити, що виходить
замiж за маркiза Рикардо. Теодоро, почувши про це, вiдразу вживає
спробу помиритися з Марселой. Але образа дiвчини занадто велика, i
Марсела не може простити колишнього коханого, хоча продовжує
любити його. Втручання Тристана, слуги й повiрника Теодоро,
допомагає перебороти цю перешкоду — молодi люди миряться.
Цьому чимало сприяє те, з якою гарячнiстю вiдкидає Теодоро
всi ревнивi обвинувачення Марселю i як нешанобливо озивається вiн
про графин Дiанi, що, нiким не замiчена, безмовно є присутнiм при
цiй сценi. Обурена вiроломством Теодоро, графиня, вийшовши зi свого
вкриття, диктує секретаревi лист, змiст якого зовсiм прозорий: це
рiзкий докiр простiй людинi, що заслужила любов знатноï дами й не
сумели ïï оцiнити. Це недвозначне послання знову дає
Теодоро привiд вiдмовитися вiд любовi Марсели: вiн на ходу
видумує, | що графиня вирiшила видати свою камеристку за Фабьо. I
хоча образi Марсели немає межi, тямуща дiвчина розумiє, що
все що вiдбувається — наслiдок змiн у настроях графинi, що i
сама не зважується насолодитися любов'ю Теодоро, оскiльки вiн
людина простий, а вона знатна дама, i не хоче поступитися його Марселi.
Тим часом з'являється маркiз Рикардо, щасливий тим, що незабаром
зможе назвати Дiану своєю дружиною, однак графиня вiдразу
прохолоджує захвати палкого нареченого, пояснюючи, що вiдбулося
непорозумiння: слуги просто невiрно витлумачили ïï теплi слова
на адресу маркiза. I знову, у який раз, мiж Дiаною i ïï
секретарем вiдбувається повне недомовок пояснення, пiд час якого
графиня рiзко вказує своєму секретаревi на подiляючу
ïхню прiрву. Тодi Теодоро говорить, що обожнює Марселу, за що
туго ж одержує ляпас
Випадковим свiдком цiєï сцени стає граф Федерико, що за
люттю Дiани вгадує зовсiм iнше почуття. Граф присвячує у
своє вiдкриття маркiза Рикардо, i вони замисливают знайти
найманого вбивцю, щоб позбутися вiд Теодоро. Вибiр ïх- падає
на Тристана, слугу Теодоро, що за велику винагороду обiцяє
позбавити графа й маркiза вiд щасливого суперника. Довiдавшись про
подiбний задум, Теодоро вирiшує виïхати в Iспанiю, щоб
урятувати своє життя й удалинi вилiкувати вiд любовi до Дiани.
Графиня схвалює це рiшення, проклинаючи зi слiзьми становi
забобони, .якi заважають ïй з'єднати життя з коханою людиною
Вихiд з положення знаходить Тристан. Довiдавшись, що в одного зi знатних
людей мiста, графа Лудовико, двадцять рокiв тому пропав син по iменi
Теодоро — вiн був посланий на Мальту, але виявився в полонi в
маврiв, — спритний слуга вирiшує видати свого хазяïна
за зниклого сина графа Лудовико. Переодягшись греком, вiн проникає
пiд видом купця в будинок графа — щастю старого Лудовико
немає межi. Вiн вiдразу кидається в будинок графинi Дiани,
щоб обiйняти Теодоро, у якому без усяких коливань вiдразу визнає
свого сина; Дiана ж щаслива всiм оголосити про свою любов. I хоча
Теодоро чесно зiзнається графинi, що своïм несподiваним
пiднесенням вiн зобов'язаний спритностi Тристана, Дiана
вiдмовляється скористатися шляхетнiстю Теодоро й тверда у
своєму намiрi стати його дружиною. Щастю графа Лудовико
немає межi: вiн не тiльки знайшов сина, але знайшов i дочка.
Марсела одержує гарне придане, неï видають за Фабьо. Не
залишається забутим i Тристан: Дiана обiцяє йому свою дружбу
й заступництво, якщо вiн збереже таємницю пiднесення Теодоро, сама
ж вона бiльше нiколи не буде собакою на сiнi Н. А. Матяш
