Стислий переказ: Роман-застереження (Є. I. Замятiн. Ми)

Роман Євгенiя Замятiна Ми був написаний в останнi роки
Громадянськоï вiйни, коли було вже зрозумiло, що влада залишиться в
руках бiльшовикiв. У цей час суспiльство хвилювало питання про те, яке
майбутнє чекає Росiю, i багато письменникiв i суспiльних
дiячiв намагалися дати на нього свою вiдповiдь.
Серед них був i Євгенiй Замятiн, що представив власний погляд на
проблему у своєму романi-антиутопiï Ми. Вiн висловив сумнiв
iз приводу можливостей побудови iдеального суспiльства за допомогою
втручання в природний хiд життя й пiдпорядкування ïï якоï-
небудь теорiï.
Замятiн показав читачу суспiльство майбутнього, що з'явилося
результатом таких дiй, де людина тiльки гвинтик у бездушнiй машинi
Єдиноï Держави, позбавлений волi, душi й навiть iменi; де
проголошуються теорiï про те, що несвобода — щире щастя,
природний стан для людини, що загубили своє я i являються
незначною частиною всеохоплюючого безособового ми. Все життя громадян
Єдиноï Держави строго регламентована й вiдкрита загальному
огляду, що було зроблено для ефективностi забезпечення державноï
безпеки. Отже, перед нами тоталiтарна держава, на жаль не далеке вiд
реальних прикладiв, що мали мiсце у свiтовiй практицi. Справа в тому, що
Замятiн у своïх прогнозах не помилився: щось подiбне дiйсно було
побудовано в Радянському Союзi, для якого був характерний примат держави
над особистiстю, примусовий колективiзм i придушення легальноï
дiяльностi опозицiï. Ще один приклад — фашистська Нiмеччина,
у якiй добровiльна свiдома дiяльнiсть людини зводилася до задоволення
тваринних iнстинктiв.
Роман Євгенiя Замятiна Ми був застереженням для його сучасникiв
i ïхнiх нащадкiв, попередженням про небезпеку, що
насувається, втручання держави в усi сфери життя цивiльного
суспiльства, що може забезпечуватися за рахунок строгоï
регламентацiï математично доконаного життя, загальною доконаною
технiкою. Головний герой роману Д-503, вiд iменi якого ведеться
оповiдання, уважає життя суспiльства Єдиноï Держави
зовсiм нормальним, а себе — абсолютно щасливою людиною. Вiн
працює над будiвництвом гiгантського космiчного корабля Iнтеграл,
покликаного пiдкорити благодiйному ярму розуму жителiв сусiднiх планет,
що перебувають в дикому станi волi. Але знайшлися люди, незадоволенi
iснуючим положенням справ i бажаючi вести боротьбу з порядками,
установленими в Єдинiй Державi. Вони створюють змову з метою
захоплення космiчного корабля, для чого вирiшують використати можливостi
Д-503. У цей час головний герой знайомиться iз жiнкою, до якоï
незабаром починає випробовувати незвичайне, надзвичайнi почуття,
що вiн до цього не знав. Цi почуття його далекi предки назвали б
любов'ю. Його любов — жiнка номер 1-330 — не просто номер, у
нiй збереглися звичайнi людськi почуття, природнiсть i iндивiдуальнiсть.
Для Д-503 це настiльки ново, зненацька й не знайомо, що вiн не
знає, як далi поводитися в данiй ситуацiï. Разом з улюбленою
жiнкою вiд вiдвiдує Древнiй Будинок, бачить живу природу за
Стiною. Все це приводить до того, що Д-503 занедужує
найнебезпечнiшою хворобою в Єдинiй Державi — у нього
з'являється душа. У пiдсумку змова подавлена, 1-330 гине в Дзвонi,
а головний герой пiсля операцiï по видаленню фантазiï
одержує назад загублений спокiй i щастя.
У своєму романi Євгенiй Замятiн пiднiмає ряд
найважливiших для людства проблем. Найголовнiша з них — змiст
щастя й способи його досягнення. Автор думає, що щастя, побудоване
штучним шляхом, не зовсiм i являє собою лише iлюзiю. З мого
погляду, найважливiшоï характеристикою людського щастя є
вiдповiднiсть бажань i можливостей реальним умовам життя. Якщо виходити
iз цього, то штучне щастя теоретично можливо, але воно не буде
загальним, тому що iнтереси людей рiзнi, а чим глибше буде здiйснюватися
втручання у фантазiю життя суспiльства ззовнi, тим ширше буде пропасти
мiж задоволеною й незадоволеними iснуючою ситуацiєю, що звичайно
приводить до соцiального вибуху. Таким чином, суспiльство повинне бути
що само органiзується, побудова ж загального щастя неприродним
шляхом не просто неможливо, а навiть пагубне.
Iнша найважливiша проблема, розглянута в романi, — спiввiдношення
влади й релiгiï. Для громадян Єдиноï Держави ïхнi
правителi — Благодiйник — є й богом. Це характерно для
багатьох тоталiтарних держав. Теократiя у видозмiненiй формi була
присутня й у Радянському Союзi, i у фашистськiй Нiмеччинi: мала мiсце
пiдмiна релiгiï офiцiйною iдеологiєю й догматикою. Злиття
влади й релiгiï є умовами мiцностi держави, але воно
виключає всяку можливiсть наявностi волi в суспiльствi.
Таким чином, Євгенiй Замятiн у своєму романi показав
майбутнє тоталiтарноï держави, що начали свiй розвиток у
Росiï у двадцятi роки, таким, якоï вiн бачив його через призму
своïх думок про проблеми, що хвилювали людство протягом тисячорiч,
що робить даний добуток актуальним i донинi. На жаль, подальшi
подiï, що вiдбулися в Росiï й у свiтi, показали, що побоювання
письменника були вiрними: радянськi люди пережили й сталiнськi
репресiï, i епоху холодноï вiйни, i застiй…
Залишається сподiватися, що жорстокий урок минулого буде
сприйнятий правильно й ситуацiя, описана Є. Замятiним у романi Ми,
не буде мати аналогiв надалi.