Роман-притча Абэ Кобо Чужа особа

Дослiдник, завiдувач лабораторiєю в iнститутi високомолекулярноï хiмiï, пiд час експерименту обпалив собi особу рiдким киснем, отчоï вся його особа покрилася фляками. Рани нiяк не гояться, i вiн увесь час ходить iз забинтованою особою. Вiн мiркує про те, що вiдсутнiсть на особi шкiри, що є не бiльш нiж оболонкою, вiдгородило його вiд суспiльства. Вiн почуває себе потерявшим особу й зауважує, що особа грає в життi куди бiльше важливу роль, чим вiн припускав: навiть заспокiйлива музика Баха здається йому тепер не бальзамом, а грудкою глини. Невже знiвечена особа здатна впливати на сприйняття музики? — журиться вiн. Герой мiркує, чи не втратив вiн ще чогось разом з особою. Вiн згадує, як у дитинствi вiн стягнув i кинув у вогонь накладнi волосся старшоï сестри, казавшиеся йому чимсь непристойним, аморальним, а тепер бинти стали як би його фальшивою особою, позбавленою вираження й iндивiдуальностi
Герой намагається вiдновити фiзичну близькiсть iз дружиною, що перервалася пiсля нещасного випадку, але робить це занадто рiзко, занадто грубо, i дружина вiдштовхує його. Його зв'язок з людьми порушилися: перехожi чемно вiдводять очi вiд його особи, товаришi по службi старанно роблять вигляд, начебто нiчого не вiдбулося, дiти починають плакати при поглядi на нього. Герой хоче зробити маску, що замiнила б йому особа, вiдновила б його зв'язок з людьми. Першою справою вiн зустрiчається з К. — ученим, що займається виготовленням штучних органiв. К. демонструє йому штучний палець, але особа — iнша справа. На думку К., це не тiльки косметична
проблема, але й проблема, пов'язана iз профiлактикою щиросердечних Захворювань
К. пiд час вiйни був вiйськовим лiкарем i бачив, що пораненi насамперед турбувалися не про те, чи будуть вони жити й чи буде ïхнiй органiзм нормально функцiонувати, а про те, чи збережеться ïхнiй первiсний вигляд. Один солдат, у якого була знiвечена особа, перед самою випискою з госпiталю покiнчив iз собою. Це переконало ДО, у тiм, що серйозне зовнiшнє поранення особи, подiбно перекладнiй картинцi, друкується у виглядi щиросердечноï травми.
К. готовий зайнятися особою героя й упевнений, що зможе запропонувати йому щось краще, чим бинти. Але герой вiдмовляється. Вiн купує штучний палець i квапиться скорiше пiти. Уночi, поставивши штучний палець на стiл, точно свiчку, герой обмiрковує свою розмову з ДО, Якщо особа — стежка мiж людьми, виходить, втрата особи назавжди замурувала героя в одиночнiй камерi, i тодi iдея маски подiбна iз планом втечi з в'язницi, де На карту поставлене iснування людини. Герой дiйсно шукає шлях до людей. Але адже особа не єдина стежка. Науковi працi героя по реологiï читали люди, якi нiколи його не бачили, отже, науковi працi також зв'язують людей мiж собою. Герой намагається зрозумiти, чому штучний палець виглядає так отталкивающе. Iмовiрно, справа у вiдчуттi шкiри. Щоб вiдтворити дрiбнi деталi шкiри, треба скористатися чьим-нибудь чужою особою
Герой зустрiчається зi шкiльним товаришем — фахiвцем в областi палеонтологiï. Той пояснює героєвi, що навiть досвiдчений фахiвець може вiдтворити лише загальне розташування м'язiв — адже якби кiстяк давав точне подання про зовнiшнiй вигляд людини, пластичнi операцiï були б неможливi
Герой обмiрковує, яке особа йому пiдiйде. Вiн шукає матерiал для гладкого епiтелiю, для кератинового сдоя эпидерми, для внутрiшнiх шарiв шкiри. Герой робить злiпок своєï особи iз сурми — це внутрiшня поверхня майбутньоï маски. Тепер йому необхiдно вибрати тип особи для зовнiшньоï поверхнi маски, що не так-те легко. Неможливiсть нi з ким роздiлити своє горе починає перетворювати героя в чудовиська. Якщо вiрно висловлення Карлейля, що сутана робить священика, те, бути може, вiрно й те, що особа чудовиська створює серце чудовиська Герой починає любити темряву. Вiн iде в кiно, щоб побить у темрявi, випадково попадає на виставку масок театру Але. Йому здається, начебто риси ïхнiх осiб рухливi, але вiн розумiє, що це обман зору: насправдi мiняється не маска, а падаючий на неï свiтло. Маски не мають свого вираження, але той, хто на них дивиться, бачить на них якесь вираження, кожний — своє. Все залежить вiд глядача, вiд його вибору
У героя виникає думка вибрати тип особи з позицiй близькоï людини — дружини. Герой говорить дружинi, що в кiно глядачi як би беруть напрокат в акторiв особи й надягають ïх, i якщо особи акторiв не подобаються, то фiльм дивитися нецiкаво. Дружина вiдповiдає, що бiльше любить фiльми, де немає акторiв — документальнi. Героя дратує, що вона увесь час уступає йому. Повернувшись до мiркувань про тип особи, вiн доходить висновку, що, з погляду його дружини, йому пiдходить негармонiйний, экстравертний тип. Особа вольовоï, дiяльноï людини. Герой, з одного боку, прагне вiдновити стежку, що зв'язує його iз дружиною, з iншого боку — прагне помститися ïй. Вiн почуває себе мисливцем, чия стрiла увесь час спрямована на дружину
Пiсля довгих праць маска нарештi готова. Щоб сховати лiнiю ïï з'єднання з особою, герой робить масцi бороду. Йому не подобаються бороди — це виглядає претензiйно, але в нього немає виходу. Герой надягає маску, але власна особа здається йому неживим. Iмовiрно, справа в тому, що маска нерухома й тому позбавлено вираження. Герой вирiшує зняти кiмнату в будинку S i там привчити маску до зморшок, додати ïй вираження
Герой уперше виходить у масцi на вулицю. Його цiль — звикнути до маски, тому йому однаково, куди йти. Вiн заходить у тютюнову крамницю. Продавщиця не обертає на нього особливоï уваги, вiн для неï такий же, як iншi. Наступного дня герой просить керуючого здати сусiдню кiмнату його молодшому братовi, щоб мати можливiсть приходити й iти в масцi, не залучаючи уваги. На жаль, кiмната вже здана. Тодi герой говорить, що брат буде час вiд часу приходити й вiдпочивати в його кiмнатi. Герой зустрiчає у дворi дочку керуючого, що заплакала, коли в перший раз побачила його забинтовану особу. Дiвчинка розумово вiдстала, i герой заговорює з нею. Граємо в секрети, — говорить йому дiвчинка. Герой дивується, як точно вiдповiдає ця випадкова фраза тому, що з ним вiдбувається. Вiн обiцяє дiвчинцi купити нову iграшку. Маска починає здаватися героєвi злим духом
Залишається один день до закiнчення його вигаданого вiдрядження. Йому необхiдно повнiстю освоïтися з маскою. Вiн iде в магазин, купує для дiвчинки обiцяну iграшку. Хазяïн магазина показує йому духовий пiстолет. Герой не хоче купувати його, але маска бере над ним верх, i вiн купує зброю. Герой вiдчуває маску як щось майже окреме вiд себе, майже вороже. Вiн хоче прийти до дружини в масцi пiд видом чужоï людини й спокусити ïï. Пiдiйшовши до свого будинку, не впiзнаний сусiдками герой малює у своïй уявi зустрiну дружини з маскою. Маска, що повинна була б стати посередником мiж ним i дружиною, викликає ревнощi героя. Герой почуває, що мiж ним i його маскою пролягає пропасти. Заглянувши у вiкно свого будинку, герой бачить безлiч бинтiв, що звисають зi стелi стрiчками: очiкуючи його повернення, дружина випрала старi бинти, якими вiн обмотували особу. Герой почуває, що дуже любить дружину
Наступного дня герой до чотирьох годинникiв приходить у масцi на автобусну зупинку, щоб зустрiти дружину, що вертається з лекцiï по прикладному мистецтву. Коли вона сходить iз автобуса, герой заговорює з нею. Вiн запрошує неï випити кава, потiм пообiдати. Вона незворушно дозволяє масцi спокушати ïï, говорить, що ïï чоловiк у вiдрядженнi, через кiлька годин пiсля знайомства вона йде з героєм у готель i вiддається йому. Герой випробовує почуття поразки. Вiн не розумiє дружину
Наступного дня, обмотавши особу бинтами, герой робить вигляд, начебто вертається з тижневого вiдрядження. Спочатку вiн iде на роботу, щоб заспокоïтися й звикнути до свого вигляду в бинтах. Удома дружина зустрiчає його як нi в чому не бувало. Вiн дивується — вiн так запекло бореться з роздвоєнням мiж особою й маскою, меж тим як дружина його зовсiм холоднокровно витримала роздвоєння, що було для неï зовсiм несподiваним, i не випробувала нi тiнi сорому або каяття. Пiсля вечерi герой, пославшись на незавершений експеримент, iде з будинку. Через якийсь час вiн дзвонить дружинi вiд iменi маски. Вона говорить, що чоловiк повернувся, але незабаром пiшов, i додає: Жаль його дуже.
Герой розгублений, вiн нiяк не може розгадати свою дружину. Пiдходячи до своєму притулку в будинку S, герой зустрiчає дiвчинку. Герой у сум'яттi робить вигляд, що не розумiє, про що мова йде: адже коли вiн обiцяв дiвчинцi iграшку, вiн був у масцi. Але дiвчинка говорить йому:
Не хвилюйтеся, адже ми граємо в секрети. Герой бачить, що його маска не може обдурити навiть недоумкувату дiвчинку, але заспокоює себе тим, що дiвчинка, як i собака, довiряє не зовнiшньому воду, а iнтуïцiï, саме тому ïï сутужнiше обдурити, чим дорослого мислячоï людини. Герой вiддає дiвчинцi iграшку Надягши маску, вiн iде на побачення iз власною дружиною. Повернувшись, вiн починає писати записки, щоб зруйнувати ïм же створений трикутник. Вiн нiяк не може злитися з маскою, тому сприймає зв'язок маски iз дружиною як зраду, як зрадництво. Це триває майже два мiсяцi. Дружина героя зустрiчається з маскою, а герой пише записки, покликанi все пояснити дружинi. Закiнчивши записки, герой повiдомляє дружинi, як потрапити в його притулок у будинку S. Дружина приходить туди й знаходить три зошити, де герой описав всi своï думки й почуття, — змiст цих зошитiв i є текстом роману. На закiнчення герой пише дружинi, де лежить його маска, i говорить, що вона може робити з нею все, що завгодно.
На чистих сторiнках останнього зошита герой робить записи для себе. Вiн описує, як сидiв будинку й чекав, поки дружина в будинку S читає зошита з його записами. Вiн сподiвається, що викриття маски заподiє бiль дружинi, що ïй стане соромно. Адже вона своєю зрадою також ранила героя, виходить, вони квити. Вiн уважає, що будь-яке рiшення краще, нiж подiбний любовний трикутник. Не дочекавшись дружини, герой поспiшає до будинку S. Дружини там немає. Маска як i ранiше лежить у шафi. На столi вiн виявляє лист вiд дружини. Вона пише, що з першоï хвилини про усiм догадалася. Але вiн, що спочатку прагнув за допомогою маски повернути себе, з якогось моменту став дивитися на маску як на шапку- невидимку, але не для того, щоб зникнути вiд iнших, а для того, щоб утекти вiд себе. Маска зробилася iншою його особою. Дружина пише, що маска не була поганий, просто вiн погано знав, як з нею звертатися: у пiдсумку маска нiчого не змiнила. Дружина обвинувачує героя в тiм, що вiн не бажає знати нiкого, крiм себе, i вважає його поводження знущанням над нею
Прочитавши лист дружини, герой намагається зрозумiти, у який момент зробив помилку. Два зауваження дружини ранили його болючiше всього: по-перше, визнання, що, викривши щиру сутнiсть маски, вона продовжувала робити вигляд, начебто йому вдалося обдурити ïï; по-друге, докiр у тiм, що, незважаючи на безлiч виправдань, вона ж пiдкрiпив ïх жодним теперiшньою дiєю, його тiльки й вистачило, що на цi записки, якi, по сутi, роблять його схожим на змiю, вцепившуюся у власний хвiст. Герой почуває, що маска була не стiльки маскою, скiльки чимсь близьким новому, сьогоденню особi. Вiн вирiшує дати масцi ще один шанс. Надягши маску й взявши духовий пiстолет, герой почуває, що настрiй його вiдразу мiняється. Колись вiн почував, що йому вже сорок рокiв, тепер же вiн почуває, що йому всього сорок рокiв. Властивiй масцi самовпевненiсть дається взнаки. Герой намагається розшукати дружину, але безуспiшно. Зi слухняними, слабкими, ослiпленими ревнощами маска перетворюються в дикого звiра, здатного на все. Почувши постукування каблучков, герой ховається за рогом i спускає запобiжник пiстолета. Вiн сам не знає, як надiйде, — це зважиться в останню мить, коли жiнка виявиться на вiдстанi пострiлу. Вiн ненавидить людей. Кроки всi ближче. Останнi його слова: Бiльше нiколи писати не смогу. Писати потрiбно, видимо, тiльки тодi, коли нiчого не трапляється.