Переказ змiсту п'єси Фонвiзiна Недоук. Дiя 3-4

Дiя третє Побачивши з вiкна карету, що пiд'ïжджає,
Правдин кинувся назустрiч Стародуму. З першого ж слова Правдина вразило
те, як просто розмовляє ця людина. Стародум виховувався батьком,
що служив при дворi Петра й засвоïло просте звертання з людьми. Вiн
згадує, як батько вчив його мати серце, мати душу, що робить
людини людиною повсякчас. На все iнше мода: на розуми мода, на знання
мода, як на пряжки, на ґудзики. Головне, уважає Стародум, це
душу, без якоï просвещеннейшая розумник — жалюгiдна тварина.
Стародум приïхав до Простаковим, щоб позбавити свою племiнницю
Софiю вiд цих людей. Однак вiн не зважується дiяти вiдразу: одне з
його правил — у першому русi нiчого не починати.
Стародум розповiдає Правдину, що в молодостi вiн цього правила
не дотримував i нерiдко ображався на тi, хто обходив його в чинах:
Гарячнiсть не допустила мене тодi розсудити, що прямо любочестивий
людина ревнує до справ, а не до чинiв; що чини нерiдко
випрошуються, а щира повага необхiдно заслуживается; що набагато честнее
бути безвинно обойдену, нiж без заслуг пожаловану. Правдин
зауважує Стародуму, що при таких моральних принципах його мiсце
при дворi. Але Стародум, що бував при дворi, довго там не затримався. Я
вiдiйшов вiд двору без сiл, без стрiчки, без чинiв, так моє принiс
додому неповрежденно, мою душу, мою честь, моï правила. Зненацька
входить Софiя , скаржачись Правдину на неймовiрний шум, i бачить
Стародума. Софiя кидається до нього. Стародум розповiдає
ïй, що виïхав у Сибiр, де заробляють грошi, не промiнюючи
ïх на честь i совiсть, щоб забезпечити майбутнє племiнницi.
Одна повага повинне бути лестно людинi — щиросердечне,- говорить
вiн.- А щиросердечноï поваги гiдний той, хто в чинах не по грошам,
а в знатi не по чинах.
Явище III
Мiж братом i сестрою йде розпачлива бiйка. Як не намагається Мi
-лон ïх розняти, нiчого не виходить. Ах, панотець! Серце взяло, дай
додраться!,- кричить Простакова.
Вона пояснює, що зчепилася зi Скотининим, захищаючи сина:
чиЧувано, щоб сука щенят своïх видавала? Раптом вона бачить
Стародума й запитує, хто цей приïжджий пан. Правдин
представляє ïй ет Простакова не може отямитися вiд
несподiванки, вона кричить, заклику чоловiка
Явища IV-VI
Вбiгає Веремiïвна. Простакова накидається на неï:
А ти хiба дiвка, собача ти дочка? Хiба в мене вдоме, крiм
твоєï кепськоï пики, i служниць немає? Палашка де?
Нянька вiдповiдає, що Палашка занедужала, лежить iз ранку.
Простакова: Лежить! Ах, вона бестiя! Лежить! Начебто шляхетна! Вона
велить зараз же оголосити чоловiковi й синовi, що приïхав дядюшка
Софьюшки, другий батько наш. Стародум повiдомляє, що з ранку
вiдвозить племiнницю в Москву, скласти ïй щастя, видавши замiж за
гiдну людину. Усi ураженi. Стародум уточнює, що гiдного чоловiка
Софiя повинна вибрати собi сама. Простакова розхвалює Митрофана й,
щоб переконати Стародума видати за нього Софiю, розповiдає про те,
як вона не жалує останньоï копiйки на виховання сина
Явища VII- VIII
Поки Стародум вiдпочиває з дороги, Простакова вирiшує
змусити Митрофана засiсти за навчання, щоб гiсть побачив його
ретельнiсть. За працi вона обидвi -щает сини вiдразу ж женити його.
Митрофан знехотя погоджується: Година моєï волi
прийшла. Не хочу вчитися, хочу женитися. Ти ж мене взманила, нарiкай на
себе. От я сiл. Матiнка його всiдається поруч в'язати гаманець:
Со-фьюшкини грошика був б куди класти. Цифиркин задає Митрофановi
завдання про те, що, гуляючи втрьох, вони знайшли триста рублiв.
Завдання полягає в тiм, щоб подiлити знайдене на трьох чоловiк.
Отут Простакова не витримує: Знайшов грошi, нi з ким не дiлися.
Всi собi вiзьми, Митрофанушка. Не вчися цiй дурнiй науцi. Цифиркин
задає своєму учневi нове завдання. Простакови платять
учителевi за роботу десять рублiв у рiк. Митрофан повинен порахувати,
скiльки покладалося б Цифиркину в рiк, якби Простакови додали йому ще
десять рублiв жалування. Митрофан пихкає, обчислює, нiяк не
може вирiшити Явище IX
Обуренi Кутейкин i Цифиркин соромлять Вральмана, що зрячи ïсть свiй
учительський хлiб. Вральман намагається вiдбиватися, але Кутейкин
iз Цифиркиним пiдступають до нього з доскою й часословом. Вральман
бiжить
Дiя четверте
Явища I- VII
Стародум заводить iз племiнницею розмова про виховання, про вдачi в
суспiльствi, про те, яких правил варто триматися. Вiн радить дiвчинi
вибирати гарних друзiв, яким буде важливi ïï серце й душа,
просить племiнницю не засмучуватися, якщо невартi люди будуть про
неï низькоï думки. Стародум упевнений, що люди заздрять не толь-
” до тих, хто багатий i знатний, але й тим, хто добропорядний.
Стародум говорить про даремнiсть багатства, про те, що щастя не в
посадах, а в служiннi батькiвщинi. Подумай, що таке посада,-
пояснює вiн Софiï.- Це та священна обiтниця, якою зобов'язанi
ми всiм тим, з ким живемо й^вiд кого залежимо. Якщо б так посада
виконували, як про неï повторюють… дворянин, наприклад,
уважав би за перше безчестя не робити нiчого, коли є йому стiльки
справи: є люди, яким допомагати; є батькiвщина, якiй
служити. Розмова Стародума й Софiï перериває камердинер. Вiн
приносить лист iз Москви вiд давнього друга Стародума, графа Честона, що
ладить у чоловiки Софiï свого племiнника, офiцера Милона. Стародум
нiчого не знає про нiжну прихильнiсть Софiï до Милону, але як
тiльки це з'ясовується, з радiстю благословляє ïхнiй
шлюб. Зненацька з'являється Скотинин. Вiн не сумнiвається,
що Стародум вiддасть за нього свою племiнницю й запевняє, що його
не лякає така освiчена наречена, як Софiя, тому що в кожнiй справi
його цiкавлять не Люди, а свинi. Правдин, Милон i Стародум весело грають
Скотинина, що так i не розумiє свого смiшного положення
Явище VIII
Входить Простакова iз сином. Вiн несе своï учнiвськi приналежностi
Простакова вимовляє перед гостями мовлення про виховання Митрофана
й просить Стародума перевiрити, чи добре хлопчик засвоïв науки.
Стародум, вибачаючись, вiдмовляється: якщо Митрофанушка вчився в
Цифиркина й Кутейкина, те й запитувати його нема чого. По-справжньому
цiкаво Стародуму довiдатися, яким предметам учив його Вральман. Правдин,
смiючись, говорить, що граматику Митрофан освоïв добре. Милон
пiдказує, що такого ж знання в нього, напевно, i в iсторiï.
Простакова погоджується: вiн ще змалку до iсторiй мисливець. I
Скотинин любить iсторiï, якi йому на нiч розповiдає виборний
голова. А взагалi ж усiм ïм — i Митрофановi, i Вральману,
iсторiï розповiдає скотарка Хавронья. Стародуму здалося
знайомим iм'я Вральман, але вiн не може пригадати, де його чув. Правдин
задає Митрофановi нове питання, про географiю. Митрофан слихом не
слихивал про таку науку. Як мати не наполягала, вiн нiчого не мiг
сказати. Простакова сама узялася з'ясувати, що це за премудрiсть i для
чого вона може згодитися. Стародум iронiчно пояснює:

• На перший випадок згодилося б до того, що коли б трапилося ïхати, так знаєш, куди ïдеш. Простакова щиро дивується: Ах, мiй панотець! Так вiзник-те на що ж? Це ихдело… Дворянин тiльки скажи: повези мене туди,- звезуть, куди изволишь.
• Вона згадує, що ïï батько був воєводою, хоча нiякоï грамоти не знав до самоï смертi, зате вiн добре вмiв хабарничати, складаючи ïх у скриню, звiдки потiм нiколи не дiставав. Так i вмер вiд голоду, лежачи на скринi iз грiшми. Пiдтримавши сестру, Скотинин говорить про дядька Вавиловi Фалалеиче, що теж нiколи грамотi не вчився, але мав чудову голову. Один раз, сильно напившись, вiн ударився чолом об кам'янi ворота. Я хотiв би знати,- викликує Скотинин,- є чи на свiтi вчене чоло, який би вiд такого стусана не розвалився; а дядько, вiчна йому пам'ять, протрезвясь, запитав тiльки, чи цiлий ворота?

Правдину приносять пакет. Прощаючись зi Стародумом, вiн довiдається, що ранком Стародум збирається виïхати