Переказ другоï частини Герой Нашого Часу. Фаталiст

Один раз Печорин жив кiлька тижнiв у козачiй станицi, де за столом
зайшла дивна розмова про одному з мусульманських повiр'ïв, нiбито
доля людини визначена небесами. Офiцери, кожний по своєму,
висловлювалися за й проти, але зненацька один з них, серб, поручик
Вулич, викликався испробовать на собi, чи може людина …мати у
своєму розпорядженнi своє життя або кожному…
призначена фатальна хвилина.

• Зовнiшнiсть поручика Вулича вiдповiдала цiлком його характеру. Високий рiст i смаглявий кольори особи, чорнi волосся, чорнi проникливi очi, великий, але правильний нiс, приналежнiсть його нацiй, сумна й холодна посмiшка, що вiчно блукала на губах його, надавали його вигляду особливе вираження

Печорин запропонував Вуличу парi, щоб довести, що нiчого людинi не визначена. Вулич погодився. Дивлячись на готування до пострiлу, Печорин помiтив, що на особi поручика лежить печатка смертi. Ви нинi вмрете! — сказав вiн Вуличу. Той вiдповiв: Може бути, так. Може бути, немає… Вiн взяв пiстолет, про яке не було вiдомо, чи заряджене вiн, i нажав курок. Вiдбулася осiчка. Усе полегшено зiтхнули, вирiшивши, що пiстолет не заряджений. Вулич вистрiлив другий раз — у кашкет, що висiв над вiкном, i пролунав пострiл. Вулич зiбрав червiнцi, вигранi ïм, взяв свою шапку й пiшов. Все це здавалося дивним — i недарма.
На Печорина цей випадок зробив сильне враження. Вiн довго не мiг
заснути, повернувшись додому, а коли нарештi забувся, його розбудили
неймовiрною звiсткою, що Вулич убито. Виявилося, що на темнiй дорозi
Вулич зустрiв п'яного козака, у якого запитав, кого той шукає.
Тебе! — вiдповiв козак, ударивши його шашкою, i розрубив вiд плеча
до серця… При останнiм конаннi вiн сказав тiльки два слова: Вiн
правий!. Печорин зрозумiв, що останнi слова Вулича мали вiдношення до
нього, що тiльки що отметили на особi поручика ознака швидкоï
смертi. Виявилося, що вбивця замкнувся в якiйсь хатi, нiкого туди не
пускає i юрба, що стояла навколо, нiяк не зважиться дiяти.
Печорин, згадавши Вулича, вирiшує сам випробувати долю. Поставивши
людей, якi могли йому знадобитися, у дверей, вiн рушив усередину. Козак
вистрiлив, але промахнувся
Мiркуючи про те, що трапилося,, Печорин пише, що завжди смелее йде
вперед, коли не знає, що його очiкує. Адже гiрше смертi
нiчого не трапиться — а смертi не минеш!
Повернувшись у мiцнiсть, Печорин розповiв Максимовi Максимовичевi
iсторiю смертi Вулича. Старий, що, по вираженню Печорина, не любить
метафiзичних дебатiв, висловився тiльки на рахунок ненадiйностi куркiв i
черкеських гвинтiвок. Але Вулича йому було жаль: Втiм, видно, уже таку
його на родi було написано!..