Короткий виклад роману Радостi й прикростi знаменитоï МОЛЛЬ Флендерс

У побутi цей твiр Дефо називають коротко: Молль Флендерс, а з
пiдзаголовком назва ще длиннее: яка була дванадцять рокiв утриманкою,
п'ять разiв замужем, дванадцять рокiв злодiйкою, вiсiм рокiв засланки у
Вiргiнiï, але пiд кiнець життя розбагатiла.
Ґрунтуючись на тiм, що iсторiя ïï життя написана
героïнею в 1683 р. (як завжди, оповiдання в Дефо ведеться вiд
першоï особи, а сам вiн ховається за маскою видавця) i що
самоï ïй у ту пору повинне бути сiмдесят або сiмдесят один
рiк, визначаємо дату ïï народження: близько 1613 р.
Молль народилася у в'язницi, у Ниогете; вагiтна нею злодiйка домоглася
зм'якшення вироку й пiсля народження дочки була заслана в колонiю, а
шестимiсячну дiвчинку вiддали на пiклування якiйсь родичцi. Який був цей
нагляд, можна догадатися: уже в три роки вона скитается iз циганами,
вiдстає вiд них, i мiськi влада Колчестера визначають ïï
до жiнки, що нiколи знала кращi часи. Та навчає сирiт читанню й
шиттю, прищеплює ïм гарнi манери. Працьовита й тямуща
дiвчинка рано (ïй вiсiм рокiв) усвiдомить принизливiсть уготованной
ïй участи прислуги в чужих людей i повiдомляє про своє
бажання стати панi. Недурна дитина розумiє це так: бути самоï
собi господаркою — власною працею заробляти на хлiб. На незвичайну
панi приходять подивитися дружина мера з дочками та iншi розчуленi
городянки. Ïй дають роботу, дарують грошi; вона гостює в
гарному будинку
Умирає стара вихователька, спадкоємиця-дочка виставляє
дiвчинку на вулицю, привласнивши ïï грошi (потiм вона ïх
поверне), i чотирнадцятилiтню Молль бере до себе добра теперiшня панi, у
якоï вона гостювала. Тут вона прожила до сiмнадцяти рокiв.
Положення ïï не зовсiм зрозумiло, обов'язку по будинку не
визначенi — швидше за все, вона подружка дочок, названа сестра,
вихованка. Здатна, перейнятлива дiвчина незабаром не уступає
панянкам у танцях i грi на клавикордах i спiнетi, жваво говорить
французькою мовою, а спiває навiть краще ïх. Природа не
обiйшла ïï своïми дарунками — вона гарна й добре
складена. Останнє зiграє фатальну роль у життi мисс Беттi
(Элизабет? — ми так i не довiдаємося ïï
теперiшнього iменi), як кличуть неï в будинку, оскiльки в
сiм'ï, крiм дiвчинок, ростуть двоє синiв. Старший, великий
веселун i вже досвiдчений дамський догiдник, непомiрними похвалами
ïï красi кружляє голову дiвчинi, лестить ïï
марнославству, звеличуючись перед сестрами ïï
достоïнства. Ураженi панянки настроюються проти ïï. Тим
часом старший брат (вiн так i залишиться безiменним) обiцянками женитися
й щедрими подарунками домагається так званоï вищоï
прихильностi. Зрозумiло, одруження вiн обiцяє, як тiльки вступить
у володiння своïм майном, i, може бути, що щиро полюбила його
героïня ще довго задовольнялася б очiкуванням (хоча бiльше цi
обiцянки не повторювалися), не закохайся в неï молодший брат,
Робiн. Цей нехитрий i простий лякаючи матiр i сестер, вiн не
приховує своïх почуттiв, а в мисс Беттi чесно просить руки й
серця — його не бентежить, що вона безприданниця, Уважаючи себе
дружиною його старшого брата, та вiдмовляє Робiну й у розпачi
(щасливий шанс упущений) призиває до рiшучого пояснення свого любовника-
вмужа. А той начебто б i не вiдмовляється вiд своïх обiцянок,
але, тверезо оцiнюючи реальнiсть (мiй батько здоровий i мiцний), радить
ïй прийняти речення брата, внести мир у сiм'ю. Вражена вiроломством
улюбленого, дiвчина занедужує гарячкою, iз працею
поправляється й зрештою погоджується на шлюб з Робiним.
Старший брат, з легким серцем засудивши нерозсудливiсть молодостi,
вiдкуповується вiд улюбленоï п'ятьмастами фунтами. Явнi риси
майбутнього психологiчного роману проступають в описi обставин цього
замiжжя: лежачи iз чоловiком, вона завжди представляла себе в объятьях
його брата, тим часом Робiн — славна людина й зовсiм не заслужив
смертi п'ять рокiв через iз волi автора; на жаль, iз приводу його
кончини вдова не проливала злiз Двох дiтей вiд цього шлюбу новоспечена
вдовиця залишає у свекрухи, живе безбiдно, має
шанувальникiв, але дотримує себе, поставивши метою тiльки шлюб, i
притiм вигiдний. Вона встигла оцiнити, що значить бути панi у розхожому
змiстi цього слова, ïï претензiï зросли: якщо вже купець,
то нехай буде схожий на пана. I такий перебуває. Ледар i
марнотрат, вiн менше нiж за рiк спускає ïхнiй невеликий стан,
терпить банкрутство й бiжить у Францiю, надавши дружинi ховатися вiд
кредиторiв. Народжений у них дитина вмерла. Солом'яна вдова
перебирається в Минт (лондонський квартал, де вкривалися вiд
полiцiï неспроможнi боржники). Вона бере iнше iм'я й iз цього часу
називається миссис Флендерс. Положення ïï незавидно: без
друзiв, без єдиного родича, з невеликим, що стрiмко тане станом.
Втiм, друга вона незабаром знаходить, хитромудрою iнтригою пособив
одному бiдоласi роздобути в чоловiки надто розбiрливого капiтана. Вдячна
товарка розпускає слухи про багату кузинi, i незабаром Молль iз
купи набiглих шанувальникiв вибирає що полюбились. Вона чесно
попереджає здобувача ïï руки про своє незначне
придане; той, думаючи, що випробовується щирiсть його почуттiв,
повiдомляє (у вiршах!), що грошi — марнiсть.
Вiн i справдi любить ïï й тому досить легко переносить
катастрофу своïх розрахункiв. Молодята пливуть в Америку — у
чоловiка там плантацiï, самий час по-хазяйськи вникнути в справи.
Там же, у Вiргiнiï живе його мати. З розмов з нею Молль
довiдається, що та приïхала в Америку не своєю волею.
На батькiвщинi вона потрапила в дурне суспiльство, i вiд смертного
вироку ïï врятувала вагiтнiсть: з народженням дитини покарання
ïй зм'якшили, заславши в колонiю. Тут вона покаялася, виправилася,
вийшла замiж за з, народила йому дочку й сина — теперiшнього
чоловiка Молль. Деякi подробицi ïï iсторiï, а головне
— iм'я, яким вона звалася в Англiï, приводять Молль до
жахливого здогаду: ïï свекруха не хто iнша,' як ïï
власна мати. Природно, вiдносини iз чоловiком-братом чим далi, тим
бiльше розладжуються. У них, до речi, двоє дiтей, i третiм вона
вагiтна. Не в силах таïти страшне вiдкриття, вона все
розповiдає свекрухи (матерi), а потiм i самому чоловiковi
(братовi). Вона не сподiвається повернутися в Англiю, чому вiн
тепер не може перешкоджати. Бiдолаха важко переживає случившееся,
близький до божевiлля, двiчi замiряється на самогубство
Молль вертається в Англiю (усього вона пробула в Америцi вiсiм
рокiв). Вантаж тютюну, на який вона покладала надiï встати на ноги
й добре вийти замiж, у дорозi пропав, грошей у неï мало, проте вона
часто наïжджає в курортний Бат, живе невiдповiдно до
своïх достаткiв чекаючи щасливого випадку. Такий
представляється в особi теперiшнього пана, що приïжджає
сюди вiдпочити вiд важкоï домашньоï обстановки: у нього
душевнохвора дружина. Мiж батским паном i Молль складаються дружнi
вiдносини. гарячка, Що Приключилася з ним, коли Молль виходила його, ще
бiльше зближає ïх, хоча вiдносини залишаються неправдоподiбно
цнотливими цiлих два роки. Потiм вона стане його утриманкою, у них
народиться троє дiтей (у живi залишиться тiльки перший хлопчик),
вони переïдуть у Лондон. Ïх налагоджена, по сутi подружня,
життя тривала шiсть рокiв. Нова хвороба спiвмешканця кладе кiнець цьому
майже iдилiчному епiзоду в життi Молль. На порозi смертi у ньому
заговорила совiсть, вiн покаявся у безпутному й вiтряному життi i
вiдiслав Молль прощальний лист iз повчанням також виправитися.
Снову вона вiльний птах (ïï власнi слова), а точнiше —
дичина для мисливця за приданим, оскiльки вона не заважає
навколишньоï вважати себе дамою заможноï, iз засобами. Але
життя в столицi дорога, i Молль вiдмiнюється на угоди сусiдки,
жiнки з пiвнiчних графств, пожити пiд Лiверпулем. Попередньо вона
намагається якось убезпечити грошi, що йдуть, однак банкiвський
клерк, намаявшись iз невiрною дружиною, замiсть дiлових розмов заводить
матримонiальнi й уже пропонує за всiєю формою скласти
договiр iз зобов'язанням вийти за нього замiж, як тiльки вiн доможеться
розлучення. Вiдклавши поки цей сюжет, Молль ïде в Ланкашир.
Супутниця знайомить ïï iз братом — iрландським лордом;
ослiплена його шляхетними манерами й казковою пишнотою прийомiв, Молль
закохується й виходить замiж (це ïï четвертий чоловiк).
У недовгому часi з'ясовується, що ланкаширский чоловiк шахрай:
сводничавшая йому сестра виявилася його колишньою коханкою, за пристойну
винагороду подискавшей багату наречену. Обманутi, а точнiше —
молодята, що обманулись, киплять щирим обуренням (якщо цi слова доречнi
в такому контекстi), але справи вже не поправити. По добротi
щиросердечноï Молль навiть виправдує невдачливого чоловiка:
це був джентльмен (…), що знав кращi часи. Не маючи засобiв
улаштувати з нею бiльш-менш стерпне життя, весь у боргах, Джемми
вирiшує залишити Молль, але розстатися вiдразу не виходить: уперше
пiсля гiркоï любовi до старшого колчестерскому братовi, з якоï
почалися ïï нещастя, Молль любить беззавiтно. Вона зворушливо
намагається вмовити чоловiка поïхати у Вiргiнiю, де, чесно
трудячись, можна прожити й з малими грiшми. Почасти захоплений
ïï планами, Джемми (Джеймс) радить колись спробувати щастя в
Iрландiï (хоча там у нього нi кола нi двору). Пiд цим пристойним
приводом вiн таки ïде
Молль вертається в Лондон, сумує по чоловiку, тiшиться
сладостними спогадами, покуда не виявляє, що вагiтно. Народжений у
пансiонi для самотнiх жiнок дитина вже заведеним порядком
визначається на пiклування до селянки з Хартфорда — i
недорого, що не без задоволення вiдзначає избавившаяся вiд
важкоï турботи мати
Вона випробовує тим бiльше полегшення, що перерива не все це час
переписка з банкiвським клерком приносить добру звiстку:
вiн домiгся розлучення, що пiзно кинулася дружина покiнчила iз собою.
Поламавшись пристойний час (усе героïнi Дефо вiдмiннi артистки),
Молль у п'ятий раз виходить замiж. Одна подiя в провiнцiйному готелi, де
вiдбулося це завбачливо припасену подiю, лякає Молль до смертi: з
вiкна вона бачить вершникiв, що в'ïхали у двiр, один з них
безсумнiвно Джемми. Тi незабаром ïдуть, але слухи про розбiйникiв,
у той же день ограбивших неподалiк двi карети, змiцнюють Молль у пiдозрi
щодо промислу, яким займається ïï недавнiй благоверний.
Щасливий шлюб iз клерком тривав п'ять рокiв. Молль денно й нощно
благословляє небеса за ниспосланние милостi, журиться про
колишнє несправедливе життя, страшачись розплати за неï. I
розплата наступає: банкiр не змiг перенести втрати великоï
суми, поринув в апатiю й умер. У цьому шлюбi народилося двоє дiтей
— i цiкава рiч: не тiльки читачевi важко перечесть всiх
ïï дiтей, але плутається й сама Молль (або Дефо?)
— потiм виявиться, що вiд останнього чоловiка у неï один син,
якого вона, природно, визначає в чужi руки. Для Молль прийшли
важкi часи. Ïй уже сорок вiсiм, краса зблякла, i, що гiрше всього
для цiєï дiяльноï натури, що вмiла у важку хвилину
зiбратися iз силами й виявити неймовiрну життєстiйкiсть, вона
втратила всяку вiру в себе. Всi частiше вiдвiдують ïï примари
голоду й убогостi, поки нарештi диявол не жене ïï на вулицю й
вона не робить свою першу крадiжку Вся друга частина книги — це
хронiка неухильного падiння героïнi, що стала щасливою, легендарною
злодiйкою. На сценi з'являється повитуха, вiсiм рокiв тому що
вдало звiльнила ïï вiд сина, породженого в законному (!) шлюбi
iз Джемми, i з'являється потiм, щоб у якостi пестуньи залишитися
до кiнця. (У дужках помiтимо, що число вiсiм грає майже мiстичну
роль у цьому романi, вiдзначаючи головнi рубежi в життi героïнi.)
Коли пiсля декiлькох крадiжок у Молль накопичується товар, що вона
не знає, як збути, вона згадує про тямущу повитуху iз
засобами й зв'язками. Вона навiть не представляє, яке це вiрне
рiшення: восприемница небажаних дiтей стала тепер процентщицей,
дає грошi пiд заставу речей. Пiт^-те з'ясується, що
називається це iнакше: навiдниця й сбитчица краденого. Цiлий загiн
нещасних працює на неï. Один за iншим попадають вони в
Ньюгейт, а там або на шибеницю, або — якщо повезе — в
американське посилання. Молль неправдоподiбно довго супроводжує
удача- головним чином тому, що вона дiє самостiйно, покладаючись
тiльки на себе, тверезо розраховуючи мiру небезпеки й ризику. Талановита
лицедiйка, вона вмiє розташувати до себе людей, не гребуючи
обдурити дитячу довiру. Вона мiняє зовнiшнiсть, пристосовуючись до
середовища, i якийсь час працює навiть у чоловiчому костюмi. Як
колись у шлюбних контрактах або при визначеннi змiсту обмовлявся кожний
пенс, так зараз Молль веде найдокладнiшу бухгалтерiю своïм
несправедливим нагромадженням (серги, годинки, мережива, срiбнi
ложки…). У злочинному промислi вона виявляє швидко придбану
хватку дiловоï жiнки. Усе рiдше тривожать ïï докори
совiстi, усе продуманiше, изощреннее ïï афери. Молль
стає справжнiм професiоналом у своïй справi. Вона, наприклад,
не ладь щегольнуть майстернiстю, коли краде зовсiм не потрiбну ïй у
мiстi кiнь. У неï вже чималий стан, i цiлком можна кинути ганебне
ремесло, однак ця думка вiдвiдує ïï тiльки слiдом за
небезпекою, що минула. Потiм вона про цьому й не згадає, але й не
забуде згадати про покаяннiй хвилинi в дотошливом реєстрi всього,
що говорить у неï користь
Як i варто очiкувати, удача один раз змiнює ïй, i, до
злiсноï радостi нудяться в Ньюгейте товарок, вона становить ïм
компанiю. Звичайно, вона гiрко кається й у тiм, що нiколи
пiддалася спокусi диявола, i в тiм, що не мала сил здолати мару, коли
голодна смерть ïй уже не загрожувала, але все-таки горше всього
думка, що вона попалася, i тому щирiсть i глибина ïï каяття
сумнiвнi. Зате ïй вiрить священик, стараннями пестуньи (убита
горем, та на ґрунтi каяття навiть занедужує), що клопоче про
замiну страти посиланням. Суддi задовольняють ïï клопотання,
тим бiльше що Молль офiцiйно проходить як уперше суджена. У в'язницi
вона зустрiчає свого ланкаширского чоловiка Джемми, чому не дуже й
дивується, знаючи його рiд занять. Однак свiдки його розбоïв
не поспiшають з'явитися, суд вiдкладається, i Молль вдається
переконати Джемми добровiльно вiдправитися з нею в посилання (не
очiкуючи цiлком iмовiрноï шибеницi).
У Вiргiнiï Молль зустрiчається зi своïм уже дорослим
сином Гемфри (брат-чоловiк ослiп, син веде всi дела), входить у
володiння станом, заповiданим давно померлою матiр'ю. Вона толково
господарює, поблажливо терпить панськi замашки чоловiка (той
предпочитает роботi полювання), i в покладений строк, що розбагатiли,
вони обоє вертаються .в Англiю провести залишок наших днiв у
щирому каяттi, журячись про дурне наше життя.
Хронiка життя Молль флендерс кiнчається словами: Написане в 1683
р.. Дивно iнодi сходяться дати: у тiм же, 1683 р., немов на змiну
сошедшей зi сцени Молль, в Англiю привозять iз Францiï десятилiтню
Роксану
В. А. Харитонов