Книга пiсень лiрична сповiдь Генрiха Гейне
Генрiх Гейне стояв бiля витокiв романтизму, був його фундатором разом
iз Байроном, Мiцкевичем, Пушкiним, Шевченко . У кожного з цих поетiв
була своя книга, що принесла свiтову славу. Для Гейне це була збiрка
поезiй Книга пiсень. До збiрки увiйшли вiршi, створенi протягом 18161827
рокiв. Переважна ïх бiльшiсть написана в дусi народних пiсень, про
що i свiдчить назва.
Книга пiсень складається з п'яти частин: Страждання юностi,
Лiричне iнтермецо, Знову на батькiвщинi, З подорожi на Гару i Пiвнiчне
море. Бiльша частина вiршiв присвячена коханню. Сiмнадцятирiчним юнаком
Гейне закохується у доньку свого багатого дядька Амалiю. Але горда
дiвчина не звертала уваги на юного кузена, не бачила в ньому i поета.
Юнак страждає, вiршує, серце його шалено б'ється, i на
свiт з'являється шедевр свiтовоï лiрики, який потiм ввiйшов
до Лiричного iнтермецо:
- Самотнiй кедр на строминi
- В пiвнiчнiй стоïть сторонi,
- I кригсуо й снiгом укритий,
- Дрiмає i мрiє ввi снi.
- I бачить вiн сон про пальму,
- Що десь у пiвденнiй землi
- Сумує в нiмiй самотинi
- На спаленiй сонцем землi.
- (пер. Л. Первомайського)
Саме цей вiрш можна розглянути як зразок романтичноï поезiï. Через образи природи автор передає своï почуття. Нiколи не зустрiтися кедру i пальмi, нiколи не бути поету зi своєю коханою. Коли я вперше почув цей вiрш, менi пригадалася росiйська пiсня, яку дуже любить i часто спiває моя бабуся:
- Но нельзя рябине к дубу перебраться.
- Знать, судьба такая век одной качаться…
А через сiм рокiв Генрiх закохується в молодшу сестру Амалiï Терезу. Але й ця дiвчина не вiдповiла поету взаємнiстю. I знову нещасне кохання , душевнi страждання i новi вiршi, якi пiзнiше увiйдуть до циклу Знову на батькiвщинi. Взагалi, нещасне кохання не новина для поетiв, але твори Гейне вiдрiзняються тим, що в них простежується не тiльки душевний бiль, але й соцiальний протест нiколи б багатий дядько Соломон не погодився на шлюб своєï доньки з бiдним небожем.
Поет страждає вiд невизнання себе як особистостi. Вiн значно краще почувається серед простих, щирих людей, нiж серед золотоï молодi. Гейне, як i всi поети, страждає вiд своєï самотностi, але його лiричний герой не мовчазний i не покiрний. Гейяiвський герой не хоче миритися з дiйснiстю, його не приваблює зустрiч з коханою на небесах, вiн хоче простого людського шастя на землi. . Особливiстю збiрки Книга пiсень можна вважати i пейзажнi замальовки, де природа виступає як жива iстота: разом з героєм вона' сумує i радiс.
- Чому троянди, немов неживi,
- Кохана, скажи менi?
- Чому, скажи, в зеленiй травi
- Фiалки такi мовчазнi?
Вiршам Гейне властивi глибока задушевнiсть, щирiсть, прозорiсть i простота. Але романтична вiдвертiсть не завжди знаходить розумiння, нерiдко вона викликає смiх. Лiричний герой найромантичнiшоï збiрки Книги пiсень iнодi сам не розумiє, де кiнчається небо i починається iронiя
- Знову, наче в лабiринтi,
- Думи сплутанi снуються,
- I з закоханого дурня
- У кущах птахи, смiються.
Ось такий вiн, лiричний герой збiрки Книга пiсень. Справжнього поета можна порiвняти з натягнутою струною на скрипцi буття.
- Дотик i заспiває, заплаче душа поета.
- А людям залишаються вiршi…
