Жiночi образи у романi Хiба ревуть воли, як ясла повнi?

Надзвичайно трагiчним постає в романi образ Галi. Вона уособлює дiвочу красу, подружню вiрнiсть i моральну чистоту найпривабливiшi риси украïнського нацiонального характеру. Саме в стосунках iз Галею якнайповнiше розкриваються багатий внутрiшнiй свiт Чiпки, його кращi людськi якостi. Дiвчина не сприйняла способу життя свого батька й поставила коханому умову для одруження покинути розбiйництво. Отже, людина може бути сильнiшою за долю, попри все вона здатна обирати шлях добра.
Галя мрiяла тiльки про чесне господарське життя, у своєму домi сама все робила з радiстю: I яке воно тобi те щастя здасться, коли до всього я сама своïх рук не доложу, не поклопочуся бiля всячини? Дiвчина щиро вiрила, що коханням вiдверне Чiпку вiд злодiйства, але боротьбу за нього вона програла останнiй злочин Чiпки не пережила, збожеволiла i вчинила самогубство.
Iдеєю шукання правди освiтлений у романi й образ Христi. Сирота змалку, вона на все життя залишилася доброю й спiвчутливою людиною. Одружившись iз Грицьком, Христя зажила в родинному затишку. Проте чи було ïï iснування по вiнця наповнене спокоєм? Нi, передусiм тому, що ïï чоловiк не спiвчував людям, був байдужим та егоïстичним. Христя вiдчувала, що Грицько при потребi може зректися правди й легко змиритися з кривдою.
Мотря Чiпчина мати справжня жiнка-страдниця. Автори виписали цей образ на широкому соцiально-iсторичному тлi. На початку роману ми дiзнаємося,
Опозицiйними до розглянутих вище образiв виступають пани Польськi й представники чиновництва: генеральша, ïï син Василь Семенович, голова повiту Кряжов, попiвський син Шавкун, судовий секретар Чижик, становий Дмитренко. Ця група образiв репрезентує такi актуальнi на той час проблеми: зречення нацiонального корiння;
зросiйщення;
виродження дворянських родин;
формування украïнськоï буржуазiï.
У романi майстерно виписана сцена селянського протесту, яка розкриває реальну суть реформи 1861 р. Селянин i далi залишався безправним, мусив вiдробити ще не один рiк пановi, а через невдоволення його публiчно карали нагайкою. Сьогоднi Панас Мирний сприймається як письменник, глибоко суголосний iз нашою добою. Вiн започаткував цiлком нову для украïнськоï лiтератури проблематику. Якщо для Т. Шевченка й Марка Вовчка його двох найвизначнiших попередникiв загальний стан свiту визначався перебуванням украïнськоï людини в рабствi, боротьбою за ïï звiльнення, доведенням ïï права на повноцiнне життя, то головна проблема Панаса Мирного особа в умовах свободи.
У романi Хiба ревуть воли, як ясла повнi ? зовсiм немає романтизацiï благородного розбiйництва. Якщо в лiтературi романтизму украïнських Робiн Гудiв типу Гаркушi й Устима Кармелюка залюбки зводили на пєдестал, то Чiпка Вареник, створений художньою уявою Панаса Мирного та Iвана Бiлика, прозаïкiв-реалiстiв 1870-х рокiв, це альтернатива Робiнам Гудам. Роман заперечував можливiсть кривавих способiв утвердження правди. I в цьому сенсi вiн може бути поставлений в один ряд iз такими творами, як Злочин i кара та Бiси Ф. Достоєвського, у яких питання про мету й засоби боротьби зi злом ставилося з великою силою художнього передбачення майбутнього. Своïми романами цi письменники задовго до бiльшовицького перевороту попереджали людство про загрозу комунiстичних утопiчних теорiй, що ґрунтуються на мстивостi, класовiй ненавистi, ворожнечi й насильствi.