Хрестоматiя: Нiмецький роман про людей i обставини

Лiтература — людинознавство, у нiй люди пiзнають самю себе.
Розвиваючись, вона йде до усе бiльше глибокого розкриття сутностi
людини, його прагнень, надiй, можливостей, його ме.ста у свiтi. Але
людина невичерпна, i кожна епоха ставить новi питання. Лiтература
покликана усвiдомити цi питання й вiдповiсти на них. При цьому
ïï вiдповiдi нiколи не бувають остаточними, у них завжди
втримуються паростки нових питань
Художники-гуманiсти епохи Освiти, як ми вже знаємо, проголосили
високий iдеал гармонiчного розвитку особистостi, але натрапили на
невiдповiднiсть реально iснуючого суспiльства цьому iдеалу. Духовнi сили
людини по- . лучали в несправедливо влаштованому суспiльствi
перекручений розвиток, дисгармоничность миру заважала можливостям стати
дiйснiстю. Романтики спробували звiльнити людину вiд влади
зовнiшньоï необхiдностi, дали йому незалежнiсть, правда тiльки в
сферi душi, i роздiлили людей на живi й мнимо живих, музикантiв i
немузикантiв, не ища пояснень тому, що саме зробило людей настiльки
рiзними
Гейне звернувся до зображення соцiальних обставин, намалював картину
стану Нiмеччини свого часу, ïï глибокоï соцiально-
полiтичноï вiдсталостi й суперечливостi. У темi нещасноï
любовi вiн позначив також зв'язок мiж долею людини й соцiальних
обставин. Але складну дiалектику взаємодiï характерiв i
обставин нiмецькiй лiтературi стояло, пiзнати на наступному,
реалiстичному етапi розвитку. Позицiï реалiзму дозволили ближче
пiдiйти до вiдповiдi на питання про природу людини, про те, який же вiн
насправдi, добрий або зол, i що робить його добрим або злим. Це завдання
встало перед романом — жанром, розвиток якого в нiмецькiй
лiтературi йшли вкрай повiльно й важко.
У лiтературах iнших європейських краïн — Росiï,
Францiï, Англiï — в 30-40-х рр. XIX в. зложився й досяг
розквiту реалiстичний соцiальний роман, тобто роман, що розкриває
зв'язок i взаємодiю характерiв i соцiальних обставин. На вiдмiну
вiд романтикiв реалiсти, що радели про людину нiтрохи не менше, не стали
iгнорувати соцiальнi обставини, а почали уважно вдивлятися в них,
тщательнейшим образом ïх аналiзувати. Народилося мистецтво,
орiєнтоване не на протиставлення iдеалу дiйсностi, а на показ
самоï дiйсностi й закономiрностей ïï розвитку. При цьому
життя зображувалося так, щоб читач гостро вiдчув, як далека вона вiд
iдеалу. Реалiзм цей одержав назву критичного, тому що пафос його
складався у викриттi нелюдськостi вiдносин у класово антагонiстичному
суспiльствi, — це вони робили людину злим, а того, хто
насмiлювався бути добрим, прирiкали на лиха або навiть на загибель На
вiдмiну вiд романтизму лiтература критичного реалiзму вiдводила
визначальне мiсце соцiальному середовищу. Характер людини, його вчинки
стали зображуватися як результат взаємодiï iндивiдуальних
властивостей особистостi й впливи соцiального оточення. Стала
простежуватися бiографiя героя, його передiсторiя, його кар'єру.
Визначилися два варiанти шляху героя. Радянський учений Д. В. Затонский,
автор цiкавоï книги .Мистецтво роману й XX столiття (1973), умовно
назвав цi два шляхи: шлях до себе i шлях вiд себе. У першому випадку
герой iде через життя, пiклуючись насамперед про своє
внутрiшнє, духовне збагачення, i, знаходячи життєвий досвiд,
виростає морально, затверджуючи краще в собi. Такий, наприклад,
шлях Вiльгельма Мейстера, героя романiв Ґете Роки навчання
Вiльгельма Мейстера i Роки мандрiвок Вiльгельма Мейстера. Шлях до себе
означав тим самим i шлях до людей, тому що це був шлях кчеловечности.
У другому випадку герой, заражений буржуазним егоïзмом, вiддавав
добрi початки своєï душi заради зовнiшнього успiху,
кар'єри, багатства. Таких прикладiв у соцiальному романi 30- 40-х
рр. чимало: Жюльен Сорель у романi Стендаля Червоне й чорне, Эжен
Растиньяк у романi Бальзака Батько Горио, Люсьен Левен у романах того ж
автора Втраченi iлюзiï i Блиск i вбогiсть куртизанок. Десятилiття
через тим же шляхом, тiльки багато бiльш нагло й упевнено, пройде Жорж
Дюруа в романi Мопассана Милий друг. Нащадком цих героïв з'явиться
Клайд Гриффите, центральний персонаж роману Теодора Драйзера
Американська трагедiя; це жалюгiдний i безхарактерний малий, що зважився
вбити свою кохану, просту робiтницю, заради того, щоб женитися на дочцi
багатiя, i потрапив на електричний стiлець. У нiмецькiй лiтературi XIX
в. роман вiдставав у своєму розвитку вiд iнших жанрiв. Пiсля
блискучих досягнень Ґете й Гофмана роман на довгi роки був
вiдтиснутий на периферiю лiтературного процесу
Роман по своïй природi унiверсальний жанр, вiн тяжiє до
вiдображення широких i рiзноманiтних життєвих зв'язкiв. У
Нiмеччинi ж, де усе ще зберiгалася роздробленiсть i панував
провiнцiалiзм, роману бракувало життєвого ґрунту. В 3040-х
рр. XIX в. там iшов ще важкий процес повiльного визрiвання жанру.
Поразка революцiï 18481849 р. багато в чому визначило особливостi
соцiально-полiтичного й духовного життя Нiмеччини в другiй половинi XIX
в. Пiсля Франко-прусской вiйни (18701871) вiдбулося нарештi
довгоочiкуване об'єднання Нiмеччини, але не на демократичнiй
основi, як про тiм мрiяли кращi люди краïни, а залiзом i кров'ю, у
формi пруссько-мiлiтаристичноï Германськоï iмперiï. У нiй
ще зберiгали силу пережитки феодалiзму, але рiс вплив буржуазiï, що
помiтно активiзувала пiсля 1871 р. свою пiдприємницьку дiяльнiсть
i поширювала в краïнi дух наживи. Iмперiя проводила агресивну
зовнiшню полiтику; був прийнятий винятковий закон проти соцiалiстiв, що
мав метою пiдiрвати зростаючий робочий рух
У цих умовах цивiльна спрямованiсть нiмецькоï лiтератури, що
настiльки яскраво виразилася у творчостi передових письменникiв в 30-40-
i рр., слабшає, у рядi випадкiв дається взнаки вплив
реакцiйних напрямкiв буржуазноï суспiльноï думки. Але реалiзм
продовжує розвиватися. Кращi нiмецькi письменники добре бачили
антигуманiстичний характер пруссько-германськоï державностi й
розвивали у своïй творчостi критиковi феодально-буржуазних
порядкiв, засуджували бюрократизм, лицемiрство, бездушшя
Друга половина столiття зробилася для нiмецькоï прози часом
iстотних нагромаджень. Чималий внесок у розвиток нiмецького роману в цей
перiод внесли Фриц Рейтер, Теодор Шторм, Бертольд Ауэрбах, Вiльгельм
Раабе. Правда, у ïхнiй творчостi в бiльшiй або меншiй мерi помiтна
печатка так званого обласництва. Тривала розiрванiсть краïни
позначалася в ïхньоï особливоï прихильностi до мiсцевого
колориту, до дiалектного фарбування мовлення. Однак проблематика
добуткiв цих письменникiв виходила за обласницькi рамки. У нiмецькiй
лiтературi рiс -iнтерес до простих людей селянам, ремiсникам, до
повсякденних турбот, психологiï, побуту рядових трудiвникiв,
намальованих часом не без сентиментальностi, але й не без доброго
гумору. Лiтература цього роду зiграла чималу роль у формуваннi традицiй
зримого зображення життя простих людей -традицiй, продовжених нiмецьким
романом XX сторiччя