Короткий виклад сюжету драми Шиллера Розбiйники

Дiя драми вiдбувається в Нiмеччинi, у серединi XVIII столiття.
Подiï розбиваються протягом двох рокiв. Родовий замок фон Мооров у
Фраконии( у той час — одна з областей Германськоï
iмперiï). Тут живуть сам можновладний граф Максимiлiан фон Моор,
його молодший син Франц i племiнниця графа Амалия фон Эдельрейх; старший
син Карл проходить курс наук у Лейпцизi, вуниверситете.
Зав'язка драми — уже в першiй сценi. Франц повiдомляє
батьковi, що нiбито одержав з Лейпцигу лист, про змiст якого хотiв би
вiчно мовчати. Його старший брат i улюблений син батька, Карл, дiйшов до
межi у своïх бешкетуваннях. Франц читає враженому графовi
витримки з листа: Учора вночi, зробивши боргу на сорок тисяч
дукатiв… а до того, збезчестивши дочку багатого банкiра й
смертельно ранивши на дуелi ïï вздихателя, гiдного молодого
дворянина, Карл iз сiм'ю iншими товаришами, яких вiн втягнув у розпусне
життя, прийняли знаменне рiшення — бiгти вiд рук правосуддя.
Старий Моор, хоча й розгнiваний поводженням сина, але все-таки схильний
простити його, якщо той пообiцяє встати на праведний шлях
Однак Франц, що склав сам цей лист, розраховує на iнше. Вiн
хоче, щоб батько вiдрiкся вiд старшого сина, i на заперечення графа: Ах,
але вiн все-таки моє дитя! — вiдповiдає:

• …Коли спаде завiса з ваших очей! Адже ваша поблажливiсть дозволить йому закоренiти в розпустi! Старий граф довго коливається: вiн згодний написати Карловi, що позбавляє його батькiвськоï пiдтримки, але тiльки доти, поки той не виправиться. Франц наполягає на тому, щоб самому написати лист братовi ( чиНе порахує вiн прощенням уже те, що ви вдостоïли його власноручного листа?)

Зрештою пiд тиском молодшого сина фон Моор дозволяє йому повiдомити Карловi, що його батько ллє струмки кривавих слiз i просить не показуватися на очi, покуда не виправиться. Франц трiумфує: уже вiн-те знає, що написати братовi! Залишившись один, вiн вимовляє монолог, де вiдверто викладає своï мети: Утiшся, старий! Ти нiколи вуж не пригорнеш його до своïх грудей!.. Тепер горе жваво прибере старого. Та й у неï (Амалии) iз серця я вирву цього Карла… У мене усi права бути незадоволеним природою — i, клянуся честю, я скористаюся ними… Навiщо природа звалила на мене цей тягар калiцтва?.. Саме на мене? Немов вона збанкрутувала перед моïм народженням… Iснують, звичайно, якiсь загальноприйнятi поняття, придуманi людьми, щоб пiдтримати пульс миропорядка. Чесне iм'я — право ж, коштовна монета: можна непогано поживиться, умiло пускаючи ïï у зворот. Совiсть — про, це вiдмiнне пугало, щоб вiдганяти горобцiв вiд вишневихдеревьев, або, вiрнiше, спритно складений вексель, що випутает з лиха й банкрута… Смелее за справу! Я викорчую все, що перепиняє менi дорогу до влади. Я буду владарем i силою доможуся того, чого менi не домогтися привабливою зовнiшнiстю.
Сцена друга
Корчма на границi Саксонiï. Тут звичайно збираються студенти
унiверситету. Карл Моор поглиблений у читання. Поруч iз ним його
однокашник Шпигельберг, безпутний парубок. Карл чекає вiдповiдi на
свiй лист батьковi — у ньому вiн щиросердно кається у
своïх поганих вчинках i обiцяє надалi займатися науками. Вiн
тiльки читав у Плутарха (давньогрецький iсторик, що склав
життєписи видатних грекiв i римлян) про великих мужiв
стародавностi i таврує сучасний йому кволе столiття кастратiв,
здатний тiльки пережовувати подвиги колишнiх часiв. У нинiшнiм столiттi,
уважає Карл фон Моор, висохнула сила, людей плодять за допомогою
пивних дрiжджiв. Вони калiчать свою здорову природу вульгарними умовностями,-
гнiвно говорить вiн,- бояться осушити склянка вина: а раптом не за той
вип'єш, пiдлабузнюються перед останнiм лакеєм, щоб той
замовив за них слiвце його свiтлостi, i труять бiдняка, тому що вiн
ïм не страшний…
Шпигельберг пiдмовляє товариша пуститися у свiтло —
вiдправитися в Париж i Лондон, де можна жваво заробити ляпас, назвавши
кого-небудь чесною людиною. Як там пiдробляють пiдпису, пересмикують
карти, зламують замки! — захоплюється вiн.
Разоткровенничавшись, Шпигельберг повiдомляє Карловi, що
виношує якийсь грандiозний план, здiйснивши який, вiн,
Шпигельберг, розправивши крила, полетить у храм безсмертя, на що Карл
вiдповiдає:

• Щасливого шляху! Карабкайся по ганебному стовпi на вершину слави

Сцена третя У замку Мооров Франц, задоволений результатами своïх праць, приступає до здiйснення свого iншого задуму — домогтися розташування Амалии. Вiн намагається очорнити брата в очах дiвчини. Так, Франц повiдомляє нареченiй брата, що брильянтове кiльце, подароване нею Карловi перед розлукою в знак вiрностi, той вiддав блудницi, заплативши в такий спосiб за ïï пещення. Амалия, хоч i вражена його словами, але все-таки не може повiрити в зрадництво Карла. Тодi Франц всiма чорними фарбами малює ïй портрет нинiшнього Карла: хворий жебрак старий iз хрипким голосом, що тремтить кiстяк з виразками, вiд якого разить смертоносною нудотою, як вiд падла, що розкладається. Вiн запевняє дiвчину, що брат, передчуваючи, що не повернеться в рiдну домiвку, просив його подбати про свою наречену. Цi слова остаточно переконують Амалию, що Франц бреше, тому що Карл скорiше написав би ïï iм'я на ганебному стовпi, чим говорив би з ним про свою наречену. Вона проганяє Франца ладь
Акт другоï. Сцена перша
Франц досадує, що горi не вбило старого Моора, як вiн
сподiвався, старi живучi, i от тепер батько видужує. У головi
Франца складається план, як не вбити його, але зжити зi свiтла.
Вiн кличе Германа, сина небагатого мiсцевого дворянина, i пропонує
йому з'явитися переодягненим до старого графа з повiдомленням про те, що
його старший син, Карл, брав участь у боï пiд Прагою й геройски
загинув — Герман сам був тому свiдком. У нагороду за послугу Франц
обiцяє парубку руку Амалии. Вiн сподiвається, що цього разу
серце батька напевно не витримає жахливоï звiстки. Герман
погоджується виконати доручення: вiн давно закоханий в Амалию, що
нiколи вiдбив у нього Карл
Сцена друга
Все вiдбувається так, як замислив Франц. До старого Моору й
Амалии є переодягнений Герман. Вiн розповiдає, що Карл через
крайню нужду вiдправився на вiйну (мiж. Австрiєю й
Пруссiєю), поводився там як личить воïновi й загинув, роблячи
чудеса. Перед смертю вiн просив Германа передати батьковi шпагу й
сказати, що батькiвський проклiн погнало його назустрiч смертi. Потiм,
мов, що вмирає Карл зняв iз груди портрет Амалии й попросив
вручити його братовi як знак того, що Франц повинен подбати одевушке.
Старий граф безутiшний у своєму горi, у всьому винить молодшого
сина, що своïми обмовами вирвав проклятье з його серця. Вiн
пiдхоплюється iз крiсла й хоче схопити Франца за горло, але той iз
силою вiдкидає його й зi словами: Немiчний кiстяк… Умирайте!
Стратитеся!.. — iде. Граф фон Моор терзається думкою, що
став причиною смертi улюбленого сина. Я вбив свого сина,- говорить вiн
Амалии. Йому стає погано, вiн кличе Франца, але той бiг вiд
смертного одру.
Сцена третя
У богемских лiсах розбiйничає зграя Карла фон Моора. Серед них
є й шляхетнi розбiйники (таким насамперед представлений сам
отаман), i вiдвертi грабiжники й ґвалтiвники. Сидячи в колi
спiвтоваришiв, Шпигельберг похваляється своïми подвигами:
розповiдає, як разом з iншими ограбував уночi жiночий монастир,
поглумившись над черницями, як по його помилковому доносi повiсили
людини, якого прийняли за розбiйника Шпигельберга. Вiн навчає
новоспечених розбiйникiв, як вербувати в зграю: треба тiльки знайти в
людинi яка-небудь вада й зробити так, щоб вiн виявився мимоволi
замiшаний у злочинi. З розмови розбiйника ми довiдаємося, що
ïхнiй проводир убиває не для грабежу, як вони. Свою частку
видобутку вiн вiддає сиротам або жертвує на навчання
талановитим, але бедним юнакам; Карл карає помiщикiв, що б'ють
шкiру iз селян, i продажних чиновникiв. Здiйснивши свiй суд, Карл
втрачає iнтерес до iншому: Грабiж — ваша справа!
Стає вiдомо, що один з розбiйникiв, найближчому Карловi людин,
Роллер, пiйманий владою й присуджений до страти. Отаман клянеться
звiльнити його й виконує свою обiцянку: коли Роллер перебував уже
в ешафота, Карл зi своïми молодцями пiдпалює мiсто з усiх
бокiв. Пiднiмається панiка, i в метушнi Роллеру вдається
бiгти. Однак Карл фон Моор довiдається, що пiд час цiєï
операцiï загинули нi в чому не виннi дитини, вагiтнi жiнки, хворi.
Цi злодiяння важко гнiтять його. Пiду, заб'юся в який-небудь барлiг, де
денне свiтло не опромiнить моєï ганьби,- вирiшує вiн. У
цей час приходить звiстка, що великий отряддрагун оточив лiс. Влади
посилають до розбiйникiв священика з дорученням переконати ïх здати
в руки правосуддя свого отамана в обмiн на обiцянку помилувати всiх
iнших. Розбiйники вiдмовляються видати Карла. Отаман вирiшує
виступити проти урядових вiйськ
Акт третiй
Францдостиг своєï мети — вiн тепер єдиновладний
власник родового замка й всiх його багатств. Однак вiн не почуває
себе цiлком щасливим, тому що Амалия вiдмовляється стати його
дружиною. За волосся поволоку я тебе до вiнця! — загрожує
вiн ïй.- З мечем у руцi вивергну в тебе шлюбна обiтниця! Приступом
вiзьму твоє незаймане ложе! Тим часом Герман, зрозумiвши, що
обдурять, що Франц сам розраховує на на Амалию, вирiшує
розкрити фрейлен Амалии правду. Вiн повiдомляє ïй, що Карл
Моор живий i ïï дядько, старий граф,- теж.
Сцена друга
Карл зi своïми розбiйниками попадає в оточення. Ïм
вдається вирватися, при цьому супротивники зазнали збиткiв у
триста чоловiк, а з боку розбiйникiв погиблишь одна людина, але ця
людина — Роллер. Карл уболiває про загибель свого друга. У
станi розбiйникiв з'являється хтось Косинский. За його словами,
вiн зазнав катастрофи в бурхливих хвилях життєвого моря i тепер
проситься в загiн славного отамана. Карл називає парубка вiтряним
хлопчиком, що необачно приймає важливi рiшення. Тодi Косинский
розповiдає йому про себе. Вiн — богемский чеський дворянин,
егб наречену, що теж кличуть Амалией, князь шляхом обману викрав i
зробив своєю коханкою, його самого позбавили стану, схопили,
зрадили суду й вислали. Ця iсторiя сколихнула в душi Карла спогаду про
рiдний будинок i покинуту наречену, i вiн вирiшує вести своïх
розбiйникiв у Фраконию. Косинский вiдправляється сними.
Акт четвертий. Сцени перша й друга
Сiльська мiсцевiсть поблизу замка Мооров. Карл доручає Косинско-
му доповiсти в замку, що вiн, Карл,- граф фон Бранди ïде з Меклен-
бурга. Пiд цим iм'ям вiн з'являється у своєму родовому
замку, бачить Амалию й довiдається, що нинiшнiй власник замка
— його брат Франц. У розмовi з Амалией вiн переконується, що
вона вiрна загиблому Карловi i усе ще любить його. У рiднiй домiвцi
нiхто не довiдається Карла фон Моора, але у Франца
закрадається пiдозра, що зненацька, що з'явився в замку гiсть,
— нiхто iнший, як його старший брат. Вiн змiцнює у
своïй пiдозрi пiсля того, як старий слуга Данiель повiдомляє
йому, що бачив, як гiсть змахнув сльозу побачивши портрета старого фон
Моора. Франц пропонує Данiелевi зробити вибiр: убити гостя або
нудитися все життя вподземелье. Попрощавшись iз Амалией i
переконавшись ще раз у тiм, що дiвчина безмежно любить свого Карла, але
так i не насмiлившись розкрити себе, Моор вертається до
розбiйникiв. Тим часом, поки Карл був вiдсутнiй, Шпигельберг пiдмовляв
одного з розбiйникiв убити з-за рогу отамана, що стискує ïхню
волю грабувати. Шпигельберг не знаходить пiдтримки — вiн сам
одержує удар ножем i гине…
Ранком розбiйники повиннi покинути цi лiси, а поки Карл у роздум
бродить по лiсi. Вiн близький до самогубства, але в останнiй момент
вирiшує випити чашу своïх нещасть до дна. У цей час Карл
чує чийсь голос i бачить вежу. Це Герман принiс ïжу
заточеному там в'язневi. Помiтивши Карла, Герман кидається йому в
ноги й розкриває таємницю: у вежi нудиться старий граф фон
Моор. Карл зриває замки й звiльняє в'язня. Старий Моор, не
довiдавшись у його розбiйнику, що звiльнив, сина, повiдав йому свою
iсторiю: при звiстцi про загибель старшого сина вiн знепритомнiв, i його
порахували мертвим. Опам'ятався вiн у трунi, одягнена в саван. Вiн став
скребти кришку труни. Виявивши, що батько живий, молодший син
таємно вiдвiз його в лiс i кинув у пiдземелля. Старий обiймав
колiна сина, просив про пощаду, але благання батька не торкнули серця
сина. У яму це опудало,- загримiв вiн,- пожив, i вистачить! Граф був
приречений на голодну смерть, але якась добра людина (ïм був
Герман) пошкодував старого й стала приносити йому тайкома ïду
Вислухавши це смутне оповiдання, Карл Моор клянеться помститися за
батька й наказує своïм розбiйникам схопити брата й доставити
його живим
Акт п'ятий. Сцена перша.
Замок Мооров. Старий слуга Данiель прощається з будинком, де
провiв життя,- вiн залишає замок, щоб, за його словами, урятувати
душу. Зi словами: Зрада! Зрада! Парфуми пiднiмаються з могил!
вбiгає Франц. Вiн у халатi й майже збожеволiв вiд страху: йому
ввижаються чорти й парфуми, якi прийшли за ним, щоб зрадити Страшному
суду за грiхи. Старому Данiелевi здається, що хазяïн
втратився розуму. Франц велить покликати пастора. Приïжджає
пастор Мозер; вiн здивований виклику, адже Франц фон Моор нiколи не
вiрив у Бога. Франц вiдповiдає, що й зараз готово заявити, що Бога
немає. Якщо твоя впевненiсть так непохитна, те навiщо ти послав за
мною? — резонно зауважує Мозер.- Скажи, навiщо ти призвав
мене серед ночi? Мiж пастором i Францем iде полемiка про безсмертя душi.
Фрац наляканий доводами Мозера i явно здає своï позицiï,
хоча хвилиною ранiше самовпевнено заявляв, що на безсмертя уповає
лише той, кому не повезло в цьому життi. Вiн просить пастора назвати два
самих тяжких грiхи, якi не попрощаються на Страшному судi
Сцена друга
У таборi розбiйникiв Карл Моор очiкує повернення своïх
розбiйникiв. Поруч iз ним — старий граф, вiн усе ще не
довiдається в проводирi зграï свого сина. Вертаються
розбiйники — ïм не вдалося взяти молодшого Моора, той сам
покiнчив зi своïм нiкчемним життям. Карл задоволений, що йому не
прийде тепер стати братовбивцею. Разом з розбiйниками в загонi
з'являється Амалия. Вона бачить свого дядька живим i
кидається в його обiйми. Помiтивши отамана, Амалия
довiдається в розбiйнику Моора свого улюбленого Карла й
називає його своïм нареченим. Тiльки отут у старого графа фон
Моора вiдкриваються очi на характер дiючих осiб. Вiн довiдається у
ватажку цiєï зграï бандитiв i вбивць свого старшого
сина. Не витримавши потрясiння, фон Моор умирає
Розбiйники кличуть свого отамана в шлях. Однак той заявляє, що
вiдтепер перестає бути ïхнiм отаманом. Вiн має намiр
вiддати себе в руки влади. Недавно вiн розмовляв з одним бiдняком, у
якого одинадцять дiтей, Карл вирiшує йти до нього, щоб цей бiдняк
доставив владi знаменитого розбiйника, за голову якого обiцяна тисяча
луïдорiв — бiднiй людинi вони придадуться.

• Неспляче сонце! Смутна зiрка! Як слiзно промiнь мерехтить твiй завжди! Як темрява при ньому ще темнiй! Як вiн схожий на радiсть колишнiх днiв! Так свiтить прошлое нам у життєвiй ночi, Але вуж не грiють нас неспроможнi променi; Зiрка минулi так у горi менi видна; Видна, але далека — свiтла, але холодна!