Герой драми В. Гюго Рюи Блаз

Рюи Блаз служить лакеєм у верховного суддi маркiза Саллюстия, що його принижує й мучить. Вiн iз захватом згадує про днi далеких i щасливих: Нам були радiстю й голод i нестаток, коли я мерзнув узимку, мав лише хлiб i воду, а даху не мав — зате мав волю! У тi часи ще я людиною був. Страждання героя збiльшуються його любов'ю до королеви. На очi ïй Рюи Блаз звичайно, не показується, вiдiграючи роль незримого доброго ангела: довiдавшись, що королева нудьгує по фiалках, вiн щодня ходить за двi милi, щоб нарвати для неï квiтiв
У цiй драмi дуже бiльшу роль грає сам сюжет, та iнтрига, у яку попадає герой i по ходу якоï розкривається його характер. Дон Саллюстий зумiв розгадати таємницю свого лакея й спритно використає неï у своïх iнтересах. Переконавшись у тiм, що ще нiхто при дворi не бачив Р.Б., дон Саллюстий представляє його як свого кузена, дона Цезара де Ба-сан, попередньо позбувшись вiд кузена сьогодення. Маркiз вирiшив скористатися привабливiстю й галантнiстю Р.Б. для того, щоб принизити королеву, помстившись за власне посилання
Рюи Блаз якого тепер усi називають доном Цезаром, одержує посаду кур'єра короля, а потiм його роблять мiнiстром, даруя герцогський титул. Королева легко вгадує в ньому свого таємного поклонника й досить прихильно ставиться до цього гарного парубка. За пiвроку, проведенi при дворi, Р.Б. стає статс-секретарем королеви, i придворнi говорять про те, що саме вiн диктує ïй всi рiшення, що мiж ними iснує таємний зв'язок. Але навiть явнi недоброзичливцi визнають, що герой чесний. Р.Б. нарештi може довести свою любов до Iспанiï, вiн мрiє вiдродити ïï колишню мiць, виявляючи себе здатним державним дiячем Рюи Блаз вирiшується зiзнатися королевi у своïй любовi: Любити вас видали, з мороку — моя доля, i я вас пальцем би торкнутися не посмiтив. Звичайно, на такi слова важко не вiдповiсти взаємним визнанням
Скориставшись цим, дон Саллюстий заманює королеву в будинок до Р.Б. И тут герой уже на дiлi доводить, що на його слово можна покластися, що королева не помилилася, доручивши йому турботу про свою честь. Спочатку вiн сам зiзнається ïй у тiм, ким є насправдi, потiм убиває дона Саллюстия й, переконавшись, що королевi бiльше нiчого не загрожує, випиває отруту
Гюго в передмовi до п'єси написав, що хотiв огорнути Рюи Блаза вечiрнiми сутiнками. Дiйсно, тут показаний сутiнковий мир, у якому трiумфує егоïзм i дрiбна себелюбнiсть, мир, у якому немає мiсця таким гiдним, яскравим людям, i тому Рюи Блаз у ньому зайвий