Есе по оповiданню Бунiна Митина любов

Добуток, що створювалося легко, як би в поривi натхнення, якщо читати
його в рукописi, вiдкриває нам безустаннi пошуки ритму, слова,
образа. Навiть почерк рукопису часом мiняється: те вiн стає
менш розбiрливим, видаючи хвилювання автора, те, навпаки, автор пише
навмисне чiтко, великими буквами, повiльно, щоб думка не випереджала
написаний рядок. Письменник хоче не втрачати контроль над епiзодом, що
хвилює його самого, уперше вiдбитий на паперi
Лiтература про любов, високе й прекрасне почуття, дарованому людинi,
невичерпна. Завжди з незбагненним хвилюванням читаєш опис
весняноï ночi у Втiшному, де Андрiй Болконский уперше як би
пiдслухав мрiï Наташи, а потiм, по дорозi додому, побачив
перетворений старий дуб з молодими листами, що пробилися до сонця. Не
випадково приходить на пам'ять любов Андрiя Болконского до Наташе. Там
теж є розрив, гiркота, ображене почуття князя Андрiя, коли вiн
довiдається, що Наташа готова була бiгти з будинку з незначним
Анатолем Курагиним.
У листi Катi, де прямо сказано про розрив, Бунiн змiнив текст у
порiвняннi з останнiм варiантом оповiдання. У цьому варiантi немає
згадування про людину, у руки якого може потрапити лист Мити. Сказано
тiльки: Я ïду — ви знаєте з ким…
И нещадно жорстоке: Не пиши менi нiчого, це даремно! I ми вже
догадуємося, як ховала, а потiм рвала жагучi, принизливi для нього
листа Мити Катя, що змiнила йому. Але Митя не Андрiй Болконский, йому не
тридцять перший рiк, вiн не пережив усього, що пережив Болконский. Вiн
мiг би простити
— Ах, однаково Катя,- прошептав вiн гiрко й нiжно, бажаючи
сказати, що вiн простить ïй всi, аби тiльки вона як i ранiше
кинулася до нього, щоб вони разом могли врятуватися,- урятувати свою
прекрасну любов у тiм прекраснейшем весняному свiтi, що ще так недавно
був подiбний до раю.
У варiантi кiнця написано так: Тихо заплакав вiд болю, що роздирає
його груди, i, глибоко й радiсно зiтхнувши, розкрив рот i iз силою, з
насолодою вистрiлив.
Але цей кiнець не задовольнив Бунiна, вiн не хотiв зробити самогубство
Мити свiдомим актом i дописав: Вона, цей бiль, була так нестерпна, що,
не думаючи, що вiн робить, не усвiдомлюючи, що iз усього цього вийде,
жагуче бажаючи тiльки одного — хоч на хвилину позбутися вiд
ïï… вiн вiдшукав i вiдсунув ящик нiчного столика й
пiймав холодний i важкий кому револьвера й, глибоко й радiсно зiтхнувши,
розкрив рот i iз силою, з насолодою вистрiлив. Так скiнчилася Митина
любов По сутi, оповiдання був майже повнiстю вмiщений у чотири сторiнки
первiсного варiанта, але яку силу уяви треба мати, щоб перетворити цi
чотири сторiнки в поему про любов i загибель юнака, у трагедiю
нещасноï любовi!
Страждання молодого Вертера Ґете неодмiнно приходять на пам'ять,
коли дочитуєш Митину любов. I не тiльки тому, що сюжети обох
добуткiв так схоже — i тут i там самогубство через нещасну любов.
Вертер — дитя свого столiття, вiн мiркує,
фiлософствує, обурюється проти лицемiрства суспiльства.
Сучасний читач iз працею прочитає Вертера, йому здасться штучним,
зайво патетичним епiзод самогубства Вертера, пiстолетний пострiл,
заглушений громом, грозою й бурою
У Митиной любовi є теж непогода
Дощ шумiв усюди,- i по даху, i навколо будинку, i в саду. Шум його був
подвiйний, рiзний,- у саду — один, бiля будинку, пiд безперервний
дзюркiт i плескiт жолобiв, що лили воду в калюжi,- iншоï. I це
створювало для Мити, що миттєво впали в летаргиче ское
зацiпенiння, непояснену тривогу, i разом з жаром, яким палали його
нiздрi, його подих, голова, занурювало його точно в наркоз…
Далi треба жахливе бачення, галюцинацiя: вiн бачить падiння Катi. А
потiм — загибель Мити, самогубство, доконане юнакiв у несвiдомому
станi
Менi траплялося розмовляти з молоддю про це оповiдання, i всi
засуджували самогубство Мити, говорили про нього як про несвiдомий акт,
жалували юнака, розумiючи, що любов його була теперiшньоï,
всепоглинаючоï. Адже не мiг же Митя замiнити цю любов зв'язком з
Аленкой, тiлесне бажання не переходило в щиросердечне — у
блаженство й знемогу всього iстоти, у те, що вiн почував до Катi. Всi,
зрозумiло, засуджували Катю. Однi говорили, що за неï треба було
боротися,- все-таки вона була ослiплена пристрастю до мистецтва й
обманута самовдоволеним i вульгарним актором. Нi, я б не зробив так, як
зробив Митя, як би не страждав, не любив. Але потiм зiйшлися на тiм, що
вiн людина з iншоï епохи, з поколiння, що металося, шукало виходу в
роки реакцiï й песимiзму й, не знайшовши його, гинуло безцiльно.
Виходить, i нещасна любов може бути благодарнейшей темою для художника,
i якщо це любов теперiшня, вона привертає увагу читача, будить у
ньому чистi, шляхетнi почуття. Одного тiльки не виносить читач —
коли любов входить як необхiднi асортименти, щоб пожвавити нудотний i
порожнiй у загальному роман, нехай навiть написаний з добрими намiрами.
Нi святенницьких мiркувань, нi вульгарноï iнтрижки не прощає
читач