Давня музика
Давня музика найзагадковiша сторiнка в лiтопису iсторiï будь-
якоï нацiональноï культури. Чи можна уявити музику, що не
звучить, адже в давнину не було анi нот для ïï запису, анi
технiчноï апаратури? Музика наших пращурiв не збереглася.
Розповiсти про неï можуть археологiчнi джерела первiснi музичнi
iнструменти, знайденi на стоянках, або ïх зображення на рiзних
предметах.
До найдавнiших памяток музичноï культури на теренах Украïни
належать iнструменти епохи пiзнього палеолiту з Мiзинськоï стоянки.
Вченi припускають, що вiднайденi археологами залишки предметiв iз кiсток
мамонта, рогiв оленя тощо є духовими, ударними й шумовими
музичними iнструментами, з яких можна утворити цiлий ансамбль: сопiлки,
молоток, набiрний браслет, що шумить.
Музична культура Скiфiï представлена музичними iнструментами, з-
помiж яких металевi дзвiночки, бубонцi, брязкальця, рiзнi за формою та
розмiром. На тогочасних фресках i коштовностях трапляються також
зображення виконавцiв музики. Так, на скiфськiй золотiй пластинi вiд
головного убору, знайденiй бiля с. Сахнiвка на Киïвщинi, можна
побачити бородатого спiвака, що грає на струнному iнструментi
грецького типу, на фресках скiфа з грецькою лiрою, а також танцю-
вальниць.
Майстерно виконанi вiзерунки на срiбнiй оправi словянських рогiв тура,
знайдених у Чернiгiвському курганi, вiдображають риси скiфського
звiриного стилю, хоч виявляють вже й мiсцевий колорит. Ученi
припускають, що цi роги використовувалися як сигнальнi iнструменти.
Iсторичнi джерела свiдчать про багатожанровий фольклор схiдних словян,
якi ще в дохристиянськi часи мали багатi обрядовi традицiï,
рiзноманiтний музичний iнструментарiй. Зарубiжнi писемнi памятки
повiдомляють, що словяни вмiли грати на гуслях, лютнi, сопiлцi, бубнах,
а також про церковнi дзвони, хоровий спiв, танцi й хороводи пiд
акомпанемент музичних iнструментiв, що супроводжували словянськi
богослужiння.
Основу духовноï культури будь-якого народу становить усна народна
творчiсть, якiй притаманнi нацiональна самобутнiсть i неповторнiсть. Не
випадковим
є вислiв, що фольклор то душа народу. Характерною рисою фольклору
є синкретизм: поетичнi тексти або спiвають, або виголошують з
певною iнтонацiєю i ритмом за допомогою мiмiки, жестiв у супроводi
iнструментальноï музики й танцiв пiд час виконання обрядових дiй.
Народнi пiснi, танцi, iгри походять iз землеробського культу словян, а
тому повязанi з тiєю чи iншою порою року. Здавна вони складались у
календарно-обрядовi цикли весняний, лiтнiй, осiннiй, зимовий. Спiв
веснянок завжди супроводжувався хороводами, танками, iграми в полi або
на лiсових галявинах. Дiти та молодь виконували рiзнi обрядовi пiснi-
iгри з iмiтацiйними рухами, звертаючись iз привiтанням до природи рослин
, птахiв, тварин, сонця.
Наприкiнцi весни на початку лiта виконували русальнi пiснi, в яких
оспiвувалася природа , звучали мотиви кохання . Пiзнiше образи мавок,
русалок ожили у творчостi Т. Шевченка i Лесi Украïнки , операх О.
Дарго-мижського, М. Римського-Корсакова, М. Лисенка, М. Леонтовича. У
червнi, пiд час свята Iвана Купала, спiвали найдавнiших купальських
пiсень, в яких славили життєдайнi сили природних стихiй вогню,
води, сонця. Юнаки стрибали через палаюче вогнище, дiвчата ворожили на
вiнках, пускаючи ïх по водi. Для осiннiх жниварських пiсень
характернi урочисте звеличування хлiборобськоï працi, побажання
щедрого врожаю, добробуту.
До зимового циклу входили колядки (назва походить вiд iменi
словянськоï богинi неба Коляди), щедрiвки (вiд Щедрого вечора перед
Новим роком). В обрядах колядування й щедрування з привiтанням
господарiв i побажанням ïм здоровя та достатку брали участь дiти,
за що ïх традицiйно винагороджували ласощами.
Iз давнiх-давен пiсня неодмiнний супутник i в радостi, i в бiдi ставала
невiдємним атрибутом родинного життя людей. До архаïчних
належать родинно-обрядовi пiснi: весiльнi, колисковi, плачi та
голосiння. Образний дiапазон весiльних пiсень значний: лiричнi й сумнi,
присвяченi прощанню молодоï з родиною, безтурботною юнiстю, або
урочистi застiльнi, в яких звеличували молодих, веселi танцювальнi.
Тематика повiльних i наспiвних колискових включає фантастичнi та
казковi сюжети.
Емоцiйно напруженi речитативнi плачi та голосiння належать до
глибинноï архаïки. Народ ставився до мистецтва голосильниць з
глибоким шануванням. Цi музично-поетичнi фольклорнi зразки не
записували, а варiюючи, усно столiттями передавали вiд поколiння до
поколiння. Тому в змiненому виглядi традицiï народних обрядових
пiсенних жанрiв дiйшли до наших днiв.
Водночас жанровi рiзновиди фольклору на територiï Украïни
збереглися неоднаковою мiрою. Так, у Карпатах найбiльш поширенi обрядовi
народнi пiснi, особливо коломийки; на Надднiпрянщинi — iсторичнi
та лiричнi, пiснi, а на Лiвобережжi — лiро-епiчнi.
Державне змiцнення, встановлення культурних звязкiв iз сусiднiми
краïнами, введення християнства ось визначальнi чинники, що сприяли
розквiту музичноï культури Киïвськоï Русi. Музика
вiдiгравала iстотне значення в життi простого люду, побутi князiвства, в
церковних вiдправах. За княжоï доби вiдбувається поступове
вiдокремлення народноï i професiйноï культури тобто культури
низiв i князiвства (владноï верхiвки).
В. Лопата. Боян
Поряд зi стародавнiми обрядовими пiснями виникає новий фольклорний
жанр -
билини. Цей рiзновид героïчного епосу стає провiдним у
народнiй творчостi часiв Киïвськоï Держави, але надалi
зникає з ужитку. Билини оспiвують iсторичнi подiï,
героïзм захисникiв рiдноï землi: князiв, бояр, дружинникiв.
Проте найпопулярнiшим був образ воïна-богатиря з народу Iллi
Муромця. Урочисту, декламацiйно-речитативну манеру спiву легендарного
Бояна пiд акомпанемент гри на гуслях описано в Словi о полку Iгоревiм:
Боян же, братие, не 10 соколовъ на стадо лебедей пущаше, но своя вещиа
персты на живая струны воскладаше; они же сами князем славу рокотаху.
До скарбницi музичноï культури Киïвськоï Держави
долучалися й танцi, про що яскраво свiдчить чаша з Чернiгова (ХII ст.).
На нiй зображено танцiвницю, яка рухається пiд музику гусляра (с.
32). З уведенням християнства церковнослужителi прагнули викорiнити
прадавнi язичницькi вiрування, проте зробити це супроти волi народу було
важко. Поступово старi й новi обряди поєдналися, утворився
своєрiдний релiгiйний дуалiзм. Так, збiгаються в часi:
- стародавнiй звичай зустрiчати весну з Великоднем (Пасхою);
- русальнi обряди з християнським святом Трiйцi;
- свято Купала з днем Iвана Хрестителя;
- Коляда з Рiздвом Христовим;
- Щедрий вечiр з йорданськими святами, Водохрещею.
Високий рiвень музикування при княжому дворi, виступи вiзантiйських i мiсцевих виконавцiв засвiдчують твори давньоруськоï лiтератури, сюжети книжкових мiнiатюр, фресок.
У походах князiв звучала так звана ратна музика, вiйськовi оркестри
використовували рiзнi духовi iнструменти сурми, роги, сопiлки, окари-ни,
кувички, волинки, жалiйки, а також ударнi бубни, накри, тулум-бас,
тарiлки, дзвiночки. Вiйськовi музиканти уславлювали князiв, ушановували
послiв iноземних держав на офiцiйних прийомах; музика лунала на
святкових трапезах i пiд час веселих розваг при княжому дворi.
В оформленнi церковних богослужiнь, як i у фольклорi, деякий час
спiвiснували язичницькi та християнськi обряди. Запозиченi з
Вiзантiï церковнi пiснеспiви впроваджувалися завдяки запрошеним до
Києва грецьким i болгарським спiвакам. Головним осередком
культивування церковних спiвiв стала Києво-Печерська лавра.
Поступово, пiд впливом мiсцевих народних традицiй, вони змiнювалися,
адже мiсцевi спiваки засвоювали мелодiï з голосу, вiдтворюючи
ïх з памятi. Особливого розвитку на Русi набула музика дзвонiв, що
колоритним перегуком супроводжувала християнськi свята, скликала народ
на вiче.
Таким чином, музична культура Киïвськоï Держави за короткий
iсторичний промiжок сягнула високого рiвня, вона розвивалася пiд впливом
європейськоï музичноï культури, водночас плекаючи власну
самобутнiсть.
У перiод розвитку музичноï культури польсько-литовськоï доби
вiзантiйськi мистецькi орiєнтацiï змiнювалися на ренесанснi,
адже в тi часи на украïнськi терени хвилею покотилися iдеï
захiдноєвропейського Вiдродження, окремi спалахи якого були
вiдчутнi в церковнiй музицi. В ïï надрах упродовж ХХVI ст.
розвивався музичний професiоналiзм.
Крюкове письмо
В iсторiï украïнськоï церковноï музики умовно можна
виокремити два перiоди й вiдповiднi ïм стилi виконання: монодич-ний
(одноголосий) i партесний (багатоголосий). Деякий час, протягом переходу
вiд одно голосся до багатоголосся, цi стилi спiвiснували. Основна
вiдмiннiсть схiднохристиянського православного музичного ритуалу вiд
захiднохристиянського католицького полягає у використаннi лише
вокальноï музики, хорового спiву без акомпанементу (а капела). На
противагу захiдноєвропейському церковному обряду, органний
супровiд не використовувався. Ще з часiв Киïвськоï Русi
запанував знаменний розспiв одноголосий унiсонний спiв з обмеженим
дiапазоном i строгим пiднесеним складом. Мелодiï, запозиченi з
Вiзантiï, змiнювалися пiд впливом мiсцевих народнопiсенних
традицiй. Ïх записували спецiальними знаками крюками (вiд
старослов. крюк, знамено знак). За вiдсутностi лiнiйок для запису висоту
та тривалiсть звукiв фiксували лише орiєнтовно.
За мiсцем походження розспiви подiляють на киïвський, лаврський,
волинський (почаïвський), руський (галицький), прикарпатський (васи-
лiянський), чернiгiвський, грецький, болгарський, сербський тощо.
Прагнення до бiльшоï виразностi церковноï музики сприяло
виникненню партесного спiву (вiд лат. партiï, голоси). Тодi само
вiдбувається чiтке розмежування чотирьох голосiв хору за висотою i
тембром на бас, тенор, альт i дискант. Тексти записують близькою
народовi словяно-руською мовою, мелодiï вже не крюками, а новим
киïвським знаменом, тобто квадратними нотами на лiнiйках (з
другоï половини ХVI ст.).
Яскравий i пишний партесний спiв поширювався завдяки дiяльностi
братських шкiл Острозькоï, Львiвськоï, Киïвськоï,
Луцькоï та iнших, де церковний спiв i музична грамота належали до
обовязкових навчальних предметiв. Зберiгся нотний реєстр
бiблiотеки Луцького братства, до якого увiйшло близько 300 партесних
творiв бiльш як десяти авторiв, що є свiдченням високого розвитку
хоровоï культури Украïни польсько-литовськоï доби.
