Рушiйнi сили й мотивацiя конфлiкту

Конфлiкти винятково рiзноманiтнi по способах свого iснування й
розгортання, по джерелах свого походження, по рушiйних силах, якi певною
мiрою визначають спосiб ïхньоï дiï, i, нарештi, по
мотивацiï, по тiй життєвiй енергiï, що утягується
в динамiку конфлiктiв i виявляється для них свого роду живильним
матерiалом

Чисто рацiоналiстичнi пiдходи до пояснення конфлiктiв навряд чи можуть
служити надiйним iнструментом ïхнього аналiзу, але й виключення
рацiональностi, здатностi до пiзнання й осмислення власних iнтересiв з
боку дiючих сил також не може привести до успiху на цьому поприще

Конфлiкт — є одночасне розгортання дiï й контрдействия.

Це реалiзацiя намiрiв i разом з тим подолання опору, що неминуче
зустрiчається в ходi цiєï реалiзацiï. Це винятково
складна спiльна дiя, щонайменше, двох сторiн, об'єднаних
протистоянням. У бiльше специфiчнiй лiтературi по аналiзi конфлiктiв ми
можемо зустрiти переважно двi точки зору на природу конфлiкту. Перша
може бути названа ресурсною точкою зору, друга — цiннiсноï. У
теорiях першого типу домiнує матерiалiстичне пояснення конфлiкту.
Вiн завжди розгортається за iстотно значимi засоби
життєдiяльностi, будь те територiя, сировиннi й енергетичнi
ресурси, сфери полiтичного домiнування. Теорiï другого типу можна
назвати цiннiсними. На перший план тут виступають системи вiрувань i
переконань, несумiснi принципи органiзацiï суспiльного устрою,
взаємовиключнi культурнi стереотипи

Будь-яка соцiальна напруга може перетворитися в соцiальний конфлiкт при
вiдповiдних умовах. Однак хiд цього перетворення, спосiб осмислення
цього процесу, характер його подання у свiдомостi дiючого суб'єкта
буде разом з тим розвиватися за певними правилами. При цьому буде
зберiгатися певна послiдовнiсть в аргументацiï, у висуваннi
домагань i в обґрунтуваннi своïх вимог

У дiях конфронтуючих сторiн завжди буде мати мiсце апеляцiя до того, що
життєво необхiдно для вiдповiдного суб'єкта, до того, що
являють собою варiацiï засобiв задоволення вiдповiдних
життєвих потреб i до того, що для нього iстотно й важливо з
погляду збереження власноï iдентичностi. Цi три лiнiï
аргументацiï, висунутi обома сторонами конфлiкту, можуть бути
позначенi як апеляцiï до потреб, iнтересам i цiнностям

Суть справи в тiм, що в конфлiктi одна сукупнiсть потреб, iнтересiв i
цiнностей протистоïть iншою, висунутою протилежною стороною. При
цьому позначенi лiнiï причинного розгортання конфлiкту можуть дiяти
не тiльки спiльно, але й кожна окремо. Конфлiкт буде повним i
розгорнутим, коли вiн ґрунтується на одночасному включеннi в
мотивацiю всiх трьох способiв причинних обґрунтувань або всiх
трьох рiвнiв мотивацiï: i потреб, i цiнностей, i iнтересiв. Але на
практицi справа може обстоять таким чином, що в конфлiкт може бути
включений лише один рiвень мотивацiï: тiльки потреби або тiльки
цiнностi. При цьому iнтереси важко видiлити як самостiйна лiнiя
мотивацiï, тому що вони розгортаються на перетинаннi потреб i
цiнностей

Друга лiнiя аналiтичного розчленовування конфлiктiв пов'язана з тим, у
який зi сфер життєдiяльностi суспiльства розгортається даний
конфлiкт. Мова йде про три сфери: економiчноï, полiтичноï й
культурноï. У першiй з них конфлiкт, як правило,
розгортається iз приводу ресурсiв соцiальноï дiï або,
бiльш широко, iз приводу засобiв життєдiяльностi суб'єкта. У
другий — полiтичнiй сферi — головним предметом конфлiкту
буде влада. У третьоï — iнтерпретацiя культурних норм i
цiльових настанов суспiльства як якогось соцiального цiлого

Видiлимо наступний ряд рiвнiв конфлiктуючих сторiн, пiднiмаючись вiд
простих до усе бiльше складних суб'єктiв дiï:

1. Межиндивидуальние конфлiкти

2. Межгрупповие конфлiкти, при цьому в числi груп можна видiлити: а)
групи iнтересiв,

б) групи етно-нацiонального характеру,

в) групи, об'єднанi спiльнiстю положення 3. Конфлiкти мiж
асоцiацiями (партiями).

3. Усерединi й межинституциональние конфлiкти

4. Конфлiкти мiж секторами суспiльного подiлу працi

5. Конфлiкти мiж державними утвореннями

6. Конфлiкт мiж культурами або типами культур

Важливо звернути увагу на те, що кожний iз суб'єктiв дiï може
виступати стороною конфлiкту, при цьому стосовно до даного
суб'єкта конфлiкт може розгортатися у всiх сферах його
життєдiяльностi й з усiєю повнотою мотивацiï або iз
включенням всiєï сукупностi його рушiйних сил

Складнiсть вiдповiдi на це питання полягає в тiм, що на перший
погляд тут взагалi немає предмета для якого-небудь особливого
вивчення. Всiм вiдомо, що є конфлiкти i є згоду мiж людьми,
що життя в згодi краще, нiж нескiнченнi суперечки, сперечання, i тим
бiльше, нiж ворожiсть людей друг кдругу.

Росiйське прислiв'я говорить: худий мир краще доброï сварки, а наш
практичний розум i повсякденна свiдомiсть говорять про те, що
конфлiктних ситуацiй краще уникати, тодi твiй життєвий шлях буде
бiльше сприятливим

Однак справа в тому, що при загальному розумiннi висловлених вище iстин
люди не можуть жити без конфлiктiв. Iсторичний досвiд свiдчить, що
багато народiв пройшли через руйнiвнi вiйни. Життя у свiтi була скорiше
виключенням, чим правилом

При цьому самi вiйни були результатом конфлiктiв мiж народами,
краïнами й державами. Особливий збиток народам приносили
громадянськi вiйни, коли брат iшов на брата, а син на батька. I цi вiйни
виникали в результатi конфлiктiв. Напередоднi вiйськових зiткнень i в
ходi ïх завжди перебували люди, що призивали до миру, до того, щоб
не прибiгати до насильства. Але голос цих людей не був почутий
правителями, революцiонерами, полководцями. Конфлiкти не вгасали, а
розросталися, самi примирителi попадали в таку ситуацiю, коли ïхнi
примиренськi висловлення розглядалися як пособництво вороговi, зрада
державному й нацiональному iнтересам

Факти свiдчать про те, що конфлiкти грають у життi людей, народiв i
краïн набагато бiльшу роль, чим хотiлося б самим людям: усi хочуть
миру, але кожний прагне до нього по-своєму й у результатi цього
по-своєму виникає вiйна

Ця ситуацiя була замiчена ще древнiми iсториками й мислителями. Кожний
великий конфлiкт не залишався безслiдним. Вiйни описувалися й
аналiзувалися в iсторичнiй лiтературi й багато iсторикiв видiляли як
причини вiйськових зiткнень розбiжнiсть iнтересiв ворогуючих сторiн,
прагнення одних захопити територiю й скорити населення й прагнення iнших
захиститися, вiдстояти своє право на життя й незалежнiсть

Але не тiльки iсторики описували й вивчали причини конфлiктiв i збройних
зiткнень. У Х1Х и ХХ вв. проблема конфлiктiв стала предметом вивчення
соцiологiв. По сутi справи в рамках соцiологiï зложився спецiальний
напрямок, що нинi позначається як соцiологiя конфлiкту. Вивчення
конфлiктiв означає в першу чергу ознайомлення з досить багатою й
рiзноманiтною лiтературою по цiй проблематицi, засвоєння
теоретичних i практичних знань, накопичених у рамках даного напрямку
соцiологiчноï думки. Зрозумiло, i в iнших областях
суспiльствознавства накопичувалися знання про конфлiкти. Мова йде про
психологiю, полiтичну науку, iсторiю, про економiчнi теорiï, про
етнологии. Але в першу чергу треба звернути увагу на соцiологiю
конфлiкту, у рамках якоï розробляються, з одного боку,
загальнотеоретичнi проблеми конфлiкту, а з iншого боку — практичнi
методи аналiзу й дозволу конфлiктiв рiзного роду

Практичнi методи соцiологiчного аналiзу конфлiктiв полягають насамперед
у тiм, щоб з'ясувати, як самi конфлiктуючi сторони сприймають конфлiкт i
як вони його оцiнюють. У цих цiлях використовується метод
експертного iнтерв'ю як з тими людьми, якi добре знають iсторiю питання,
так i з лiдерами й рядовими учасниками конфлiктуючих напрямкiв. Це дуже
трудомiстка й делiкатна робота, тому що далеко не завжди мотиви
конфлiкту лежать на поверхнi й адекватно усвiдомлюються учасниками
конфлiкту з тоï й iншоï сторони. Збiр матерiалу на мiсцi
конфлiкту припускає опитування свiдкiв зiткнень, ознайомлення з
масштабом збитку, нанесеного сторонами один одному. Необхiдно також
з'ясувати, чи були спроби примирення в конфлiктi й чим вони закiнчилися,
на якiй стадiï перебуває переговiрний процес, хто в ньому
бере участь, який статус посередникiв i осiб, що беруть участь у веденнi
й органiзацiï переговорiв: чи можуть вони забезпечити виконання тих
рiшень, до яких прийдуть конфлiктуючi сторони? Практично соцiолог,
дослiджуючи конфлiктну ситуацiю на мiсцi, може користуватися всiєю
сукупнiстю традицiйних i не традицiйних методiв. Треба при цьому
помiтити, що саме в розробцi проблематики конфлiкту особливо важливi
гнучкi методи. Опитування статистичного характеру тут не дадуть бiльших
результатiв, iнша справа — вивчення менталiтету конфронтуючих
сторiн за допомогою iнтерв'ю, включаючи часом i повторнi звертання до
респондента. Iз приводу виявлення пристрастей з боку дослiдника серед
соцiологiв, що вивчають конфлiкти, немає єдиноï крапки
зору

Однi думають, що вiн не повинен ïх виявляти, тому що це
вiдiб'ється на вiрогiдностi iнформацiï й на можливостi
одержання матерiалiв вiд обох сторiн конфлiкту, iншi думають, що
соцiолог повинен безпосередньо брати участь на сторонi тоï сили, що
вiн уважає прогресивноï, i сприяти тому, щоб учасники
конфлiкту постiйно рефлексировали iз приводу своïх дiй i
висловлень, усвiдомлювали тiм, як вони формулюють мети свого руху i яких
засобiв вони збираються користуватися й користуються насправдi. Серед
росiйських соцiологiв до напрямку Турена належить група, очолювана Л.А.
Гордоном, що пiдготував цiлий ряд публiкацiй по сучасному демократичному
й робочому русi в Росiï. Що стосується збору первинного
матерiалу по нацiональних конфлiктах, те найкращi результати дає
метод участi в переговiрних процесах. Стосовно до конфлiктiв виробничого
характеру варто звернути увагу на методи iнновацiйних i дiлових iгор.
Успiшна розробка таких методiв здiйснюється В.С. Дудченко й Л.А.
Дудченко.

Висновок

Бiльша частина проблематики конфлiкту розробляється на макрорiвнi
в контекстi великомасштабних теоретичних побудов, пов'язаних iз
завданнями пояснення соцiокультурних змiн у сучасному суспiльствi

Одночасно iз цим, проблематика конфлiкту носить сугубо прикладний
характер. Вона користується широким попитом при рiшеннi цiлком
конкретних ситуацiй, у яких спостерiгається зiткнення iнтересiв
двох або бiльшого числа сторiн. По сутi справи в практицi
органiзацiï сучасного менеджменту, у дипломатiï, у
юриспруденцiï, комерцiйнiй дiяльностi й iнших областях життя, де
спостерiгається безпосереднє зiткнення iнтересiв
конфронтуючих сторiн, зложився прикладний напрямок, що одержало назву
конфликтология. Конфликтолог — це спецiальна професiя,
представники якоï беруть участь у багатьох переговiрних процесах,
виïжджають в “гарячi крапки”, де працюють як
консультантiв i беруть участь у переговiрному процесi на рiзних рiвнях i
в рiзнi ситуацiях Список використовуваноï лiтератури

1. Брушлинский А.В. “Загальна психологiя” Москва, Освiта,
1986

2. Веренко И.С. “Конфликтология” Москва, концерн Swiss,1990

3. Готтсданкер Р. ” Основи психологiчного експерименту”
Видавництво Московського Унiверситету,1982

4. Добрович А.Б. “Вихователевi про психологiю спiлкування”
Москва, Освiта, 1987

5. Здравомислов А.Г. “Соцiологiя конфлiкту” Москва, АТ
Аспект прес 1994