Лiтература "дев'яностикiв"

"Актуальну" украïнську лiтературу представляє так зване поколiння "дев'я-ностикiв". На вiдмiну вiд трохи старших "вiсiмдесятникiв", "дев'янос-тики" формувалися в умовах нацiональноï депресiï, що настала пiсля проголошення в Бiловезькiй пущi СНД. В основу естетики "дев'яностикiв" лягли розчарування нацiональною iдеєю, суспiльством, самою людиною. Для молодих обдарованих лiтераторiв лишився єдиний порятунок - сховатись у словi.
Естетика дев'яностикiв зачиналася в Харковi, у лiтгуртi "Червона Фiра". Як i всi зачинателi, лiдер Сергiй Жадан ще нiс у собi соцiальний вiдгомiн "вiсiмдесятникiв". Та вже в поезiï Ростислава Мельникова соцiальний текст зникає зовсiм. Чиста фiлологiя - ось утечище поколiння нацiональноï депресiï. Жодне поколiння в украïнськiй лiтературi не заходило так далеко вiд дiйсностi. За умов сучасноï демократiï, коли зникла потреба в письменнику-героï, роль письменника в суспiльствi здевальвувала до ролi блазня, що розважає натовп смiшними чи страшними казками.
Все, написане в епоху з префiксом пост-, не надається до чистих визначень. Але приблизно написане "дев'яностиками" умовно подiляється на три напрями: сповiдальна поезiя, фiлологiчна та iронiчна. Сповiдальна поезiя "дев'яностикiв" має три течiï: традицiйну, фольклорну i постiмпресiонiстичну. Попри всю претензiйнiсть поколiння, традицiйна течiя - поширене явище в поезiï дев'яностих. Кращi зразки традицiйноï поезiï "дев'яностикiв" зустрiчаються в текстах Вiктора Вiноградова, Полiни Гладенко, Сергiя Жадана, Iрини Завальнюк, Людмили Кундас, Лариси Слюсак, Руслана Фуфалька. Говорячи про традицiйний напрям у поезiï "дев'яностикiв", неможливо пропустити Сергiя Жадана. I як зачинатель поезiï "дев'яностикiв", i як яскрава поетична iндивiдуальнiсть, вiн уже класик свого поколiння. Поетика Жадана традицiйна, наскiльки традицiйною може бути сучасна класика.
Фольклорна течiя серед сповiдальноï поезiï "дев'яностикiв" демонструє не так стилiзацiю пiд фольк, як первiсне свiтовiдчуття, з яким жила давня людина. У представникiв фольклорноï течiï зберiгається туга за первiсними вiдчуттями, коли пережите фiксувалося грацiйно i просто. Представник цiєï течiï - Роман Скиба ("Балада про чорного пса", "Пiлiгрими", "Тихiше, панове...").
Постiмпресiонiстична течiя сповiдальноï поезiï 90-х найхарактернiше представлена в текстах Тетяни Мартинюк, Марiï Микицей, Олега Короташа, Ольги Курчатовоï. До класичних визначень iмпресiонiзму як "першого враження", "миттєвiсть вiдчуттiв", постiмпресiонiсти додали розгубленiсть, передапокалiптичнi настроï кiнця XX столiття, людське безсилля перед стихiями.
Серед фiлологiчного напряму поезiï дев'яностих вiдрiзняється постнеокласична течiя, найяскравiше репрезентована Юрiєм Бедриком, Валентином Ковальовим, Степаном Процюком. Як i ïхнi попередники неокласики, постнеокласики мають гарну фiлологiчну школу, але, на вiдмiну вiд неокласикiв, ïхнiй поетичний пафос приправлений доброю порцiєю iронiï та рафiнованого цинiзму, характерного для епохи постмодернiзму.
Постмодернiзм серед поетiв фiлологiчного напряму найвиразнiше представлений у поезiях Iвана Андрусяка, Любомира Стрингалюка, Назара Федорака. Взiрцем постмодерного стилю в поезiï "дев'яностикiв" можна вважати вiрш Iвана Андрусяка "Декларативне". Iронiя, вiдсутнiсть вiри в об'єктивну iстину, вiдсутнiсть структури, утилiзацiя старих культурних текстiв, девальвацiя iдеалу, ексцентрична всеïднiсть - ознаки постмодернiзму, з його банальною самокритичнiстю i демократизмом, коли вiдрiзнити чистий стиль вiд перехiдного буває неможливо.
Досить специфiчною серед фiлологiчного напряму є поезiя про нiщо. Це професiйна поетична гра, своєю фрагментарнiстю, вiдсутнiстю логiки та єдиноï структури схожа на постмодернiзм. Але, на вiдмiну вiд постмодернiзму, поезiя про нiщо не перероблює минулого, в нiй вiдсутнi iронiя та стильова мiшанина. Найхарактернiшим зразком поезiï про нiщо є творчiсть Наталки Самчик. Близькою до поезiï про нiщо є творчiсть Неди Нежданоï, карколомнi поетичнi асоцiацiï якоï рятує вiд зникнення смислу хiба що артистичне озвучення ïï вiршiв.
Iронiчний напрям у поезiï "дев'яностикiв" вiдчутно ослаб. Iнодi iронiзують поети традицiйноï течiï, наприклад, Сергiй Жадан. А iронiя постмодернiстiв занадто специфiчна, аби ïï вважати власне iронiєю. Пiсля "вiсiмдесятникiв" Леся Подерв'янського, бубабiстiв, Юрка Прозаяка, Володимира Цибулька, найпослiдовнiшим iронiком серед "дев'яностикiв" є Вiктор Шушпан, чия поезiя органiчно виростає з традицiï Поза-яка, хоча є в нiй щось вiд лiричного цинiзму дев'яностих.
Говорячи про прозову творчiсть, можна назвати Олеся Ульянен-ка, який водночас належить естетицi вiсiмдесятникiв i є зачинателем прози "дев'яностикiв". Його панкiвський свiтогляд увiбрав антисоцiальний пафос вiсiмдесятникiв i дегуманiзацiю дев'яностикiв. Постмодернiзм у прозi "дев'яностикiв" репрезентують Тарас Прохасько i Володимир Єшкiлєв, метареалiзм - Володимир Мулик, кримiнальний жанр - Андрiй Кокотюха, коротку сугестивну прозу - Iван Ципердюк, стиль, близький до неоiмпресiонiзму, - Володимир Янчук. При всiх своïх вадах (дегуманiзацiя, асоцiальнiсть, байдужiсть до одвiчних людських цiнностей та проблем, втеча вiд реальностi в чисту фiлологiю) поколiння дев'яностих має одну iстотну перевагу над своïми попередниками: це перше поколiння украïнських лiтераторiв, що сформувалося в постколонiальних умовах.
Назвiмо основнi лiтературнi органiзацiï. "Червона фiра": Сергiй Жадан, Ростислав Мельникiв; лiтгурт "ТУГа": Мар'яна Киянiвська; "Нова дегенерацiя": Iван Ципердюк; творча асоцiацiя "500", "Бу-Ба-Бу": Юрiй Андрухович, Олександр Iрванець, Вiктор Неборак.
У драматургiï можна назвати такi iмена: Олександр Iрванець ("RECORDING", "Маленька п'єса про зраду"), Анатолiй Днiстровий ("Учитель"), Леся Демська ("Повернення у нiкуди", "Так не буде"), Неда Неждана ("Одинадцята заповiдь, або Нiч блазнiв"). У цiлому в драматургiï домiнують одноактнi п'єси, часто подiєвий бар'єр занижений, панує притчевiсть, мiфотворчiсть, побудова нового змiсту на основi старих текстiв.