Щоб снився мир вдовицi-тополицi, Щоб зорi повертались до життя, Iван стоïть на площi у Берлiнi, До сонця пiдiймаючи дитя. (Микола Сингаïвський)
Ще чорний вал вiйни котився на схiд, ще доводилося зазнавати гiркоти поразок i
вiдступу, а вже тодi рядовий солдат, колгоспник з Надднiпрянщини Iван Орлюк жив
мрiєю про повернення до мирноï працi. Навiть у страшну хвилини свого життя,
перед судом вiйськового трибуналу, вiн проголошував заповiтне:
"Я так люблю сiяти! Люблю орати, косити, молотити".
Цими словами Олександр Довженко узагальнює характер цiлого народу, який нiколи не
був завойовником, завжди прагнув лише сiяти, косити, будувати...
Тема вiйни i миру завжди була важливою для кожного митця нашоï Вiтчизни. 440
письменникiв 1941 року влилося в лави дiючоï армiï, встали на захист
свободи нашоï Батькiвщини. Полум'яне слово кожного з них було теж могутньою
зброєю. Впевнено й гордо прозвучав у цей тяжкий час голос Павла Тичини:
Я єсть народ, якого Правди сила
нiким звойована ще не була...
Йдучи в бiй, солдати повторювали як клятву, слова поета-фронтови ка Андрiя
Малишка:
Рiдну, добру, у кровi умиту,
Я тебе нiкому не вiддам!
Вiд переможного травневого салюту минуло вже чимало часу, та в нашiй пам'ятi
живуть i житимуть подвиги наших людей, звершенi у днi вiйни.
Вони оспiванi в багатьох творах нашоï краïни.
Видатний украïнський поет Микола Бажан у поемi "Нiчнi роздуми старого
майстра" змальовує колишнього шахтаря, що пiд час вiйни ставши солдатом-сапером,
звiльнив свiй край та пiв-Європи вiд фашизму i повернувся в рiдний Донбас. Хоч
повоєнна земля була, як рана, скрiзь голод та холод, "дроти-загорожi", народ не
склав безсило рук, бо розумiв - це тимчасово.
I тепер, як i 56 рокiв тому, страшнi спогади живуть у серцi кожноï людини.
Не сплять ветерани - не можуть забути загиблих однополчан. Їхня пам'ять тривогою
б'є на сполох сьогоднi в кожне серце: "Не допустiть вiйни!"
У поемi Бориса Олiйника "Закликання вогню" з однойменноï збiрки лiричний
герой вiд iменi вогню, що уособлює вiчнiсть життя, совiсть i чистоту, закликає
свого сучасника завжди бути людиною, гiдно нести це високе звання, вiдповiдати "за
день грядущий... за все на свiтi!" А коли треба, то й цiною власного життя
захистити його. Лiричний герой поеми щиро вболiває за кожну людину, турбується про
мир для всiх. Вiн хоче бачити планету у спокоï, а людей вiльними вiд страху
за своє життя.
Борцем за мир, за iнтернацiональне єднання народiв був i поет Василь Симоненко. У
вiршi "Жорна" автор викриває фашизм, таврує варварiв ХХ столiття, якi "у наш - для
щастя виведений дiм з кам'яного вiку на танках жорна привезли".
Думками про мир, дружбу з народами свiту, щастя дiтей, заклика ли до сучасникiв не
допустити термоядерноï вiйни сповненi твори колишнього партизана, поета
Платона Воронька. Вiн хоче, щоб наймолодшi "не носили в ратнiм полi залiзо й мiдь
на довгому вiку".
Немає тепер для жодного народу питання нагальнiшого, важливiшого, нiж збереження
миру, забезпечення головнiшого для кожноï людини - права на життя, можливiсть
щасливо жити й працювати в рiдному краю.