Мотиви ранньоï лiрики П. Тичини

Раннi твори Павла Григоровича Тичини були народженi на Чернiгiвщинi у чарiвному куточку Украïни, де поет народився, де минуло його дитинство i юнiсть.
Перша збiрка творiв "Сонячнi кларнети" вийшла 1918 року й одразу стала визначною подiєю в украïнськiй лiтературi. Вона засвiдчила прихiд великого таланту, нiжного лiрика зi своïм неповторним поетичним голосом. Тичина з нiжнiстю пише про природу рiдного краю, схвильовано i щиро спiває про неповторну красу i силу першого кохання. Вiн знаходить свiжi образи, щоб передати найнiжнiшi людськi почуття: "Говори, говори, моя мила: твоя мова - спiвучий струмок".
Аж через край хлюпають романтичнi мрiï молодого поета про свiт, в якому людина могла б вiдчути себе щасливою, про велике кохання, коли очi коханоï схожi на музику, на спiв, на шепiт гаю:
Я Вашi очi пам'ятаю,
Як музику, як спiв. Зимовий вечiр. Тиша. Ми.
Я Вам чужий - я знаю.
А хтось кричить: ти рiдну стрiв! I раптом - небо... шепiт гаю... О нi, то очi вашi. - Я ридаю.
Сестра чи Ви? - Любив...
Павло Тичина добре грав на кларнетi i гобоï, у дитячi роки спiвав у кращих хорових диригентiв, навчаючись у семiнарiï, працював диригентом хору. Музична обдарованiсть знадобилася йому у поетичнiй творчостi, адже у багатьох вiршах поет застосовує музичний спосiб лiтературного письма. Це дозволяє передати найтоншi порухи та пiвтони почуттiв, нiжнiсть, цнотливiсть освiдчення у коханнi:
О панно Iнно, панно Iнно!
Я - сам. Вiкно. Снiги... Сестру я вашу так любив - Дитинно, злотоцiнно.
Любив? - Давно. Цвiли луги... О панно Iнно, панно Iнно, Любовi усмiх квiтне раз - ще й тмiнно.
Снiги, снiги, снiги...
У раннiй лiрицi Тичини багато денного свiтла, сонця, очiкування чогось радiсного, дужого, молодого. Тут змагання радостi i суму, смiху i плачу, самотностi i єднання, розлуки i зустрiчi, грози i тишi, але характерним є перемога радостi, смiху, вiри в краще над похмурими настроями.
Бiльшiсть раннiх творiв поета можна вiднести до шедеврiв украïнськоï пейзажноï лiрики. Тичина майстерно поєднував матерiальнiсть i предметнiсть iз звуками, кольорами, запахами довколишнього свiту:
Гаï шумлять - Я слухаю. Хмарки бiжать - Милуюся. Милуюся -дивуюся,
Чого душi моïй так весело.
Поет пейзажну деталь часто робить образом-персонажем:
Арфами, арфами - золотими, голосними обiзвалися гаï
Самодзвонними: Йде весна Запашна
Квiтами-перлами Закосичена.
Та крiм пейзажних замальовок, вiршiв про кохання у раннiй лiрицi Тичини значна кiлькiсть творiв присвячена зображенню народного лиха, пролитоï кровi, пекучих жiночих та дитячих слiз. За силою трагiзму вони нагадують твори Тараса Шевченка.
Мотив горя вiдчутний у вiршi "Хтось гладив ниви..." Земля страждає вiд посухи, жадiбно очiкує злив, але замiсть радостi оновлення на неï насуваються чорнi хмари, що несуть грозу i горе. Вона так пристрасно чекала вологи, а пролилось нещастя:
Ой, хтось заплакав посеред поля. Зловiсна доля, жорстока доля.
Раннi твори Тичини засвiдчили, що в украïнську лiтературу прийшов дужий та свiжий талант. I не вина, а бiда поета в тому, що пiзнiше його сонячнi кларнети перетворилися, за словами видатного письменника Євгена Маланюка, на пофарбовану дудку. Час i життєвi обставини пiдрiзали дужi крила тичинiвського таланту, зробили з нього спiвця партiï, який прославляв систему, що нищила все свiтле в людинi.