Проблема кохання та сiмейного щастя у повiстi I. Нечуя-Левицького "Кайдашева сiм'я"

Хто з нас не мрiє про щасливе кохання, мiцну родину, тихе сiмейне щастя? I це не тiльки бажання, але необхiднiсть для людини. Щастя - в коханнi. Це питання хвилювало та хвилює багатьох письменникiв.
Проблему кохання i сiмейного щастя у повiстi "Кайдашева сiм'я" I. Нечуй-Левицький змалював дуже яскраво. Варто лише порiвняти закоханi пари: Карпо - Мотря та Лаврiн - Мелашка.
Хоча Карпо й Лаврiн зросли в однiй родинi, але ще замолоду у братiв були рiзнi характери й смаки, зокрема й у розумiннi кохання. Брати по-рiзному й мрiють про одруження. "Я люблю, - сказав Карпо, - щоб дiвчина була трохи бриклива, щоб мала серце з перцем". Саме з такою дочкою багача Довбиша вiн i одружується. Та й сам Карпо був грубуватим, черствим парубком. Карпо й Мотря кохають одне одного. Але щастя для них перш за все полягає у накопиченнi багатства: мати власну хату, чимале поле, якнайбiльше худоби. Обом ïм властиве бажання розбагатiти за всяку цiну, причому якнайшвидше. Кохання ïх позбавлено романтизму, поетичностi, бо на перший план виступають матерiальнi розрахунки. А щоденна гризня у домi Кайдашiв ще бiльше заглушує у них родиннi почуття. Карпо - гарний чоловiк i добрий батько. Вiн обороняє свою жiнку вiд прискiпливих батькiв, любить своïх дiтей. У характерi його переплiтається грубiсть i нiжнiсть, душевна доброта й черствiсть. До пари йому i його дружина Мотря. Але своєю сварливiстю, егоïзмом i зневагою до iнших людей вона набагато перевершила навiть свого чоловiка.
Карпо й Мотря i дiтей своïх виховують у ненавистi до бабусi й дiдуся, дядька Лаврiна й тiтки Мелашки, двоюрiдних братiв i сестер. Мотря навiть заборонила своïм дiтям спiлкуватися з бабою - Марусею Кайдашихою, ще й учить ïх дражнити ïï.
Карпо й Мотря врештi-решт досягли певного достатку. Карпа обрали десятським, але справжнього сiмейного щастя вони не зазнали, бо прагнення багатства й егоïзм ïхнiх натур не дали змоги ïм по-справжньому вiдчути себе щасливими.
А ось iнша закохана пара - Лаврiн i Мелашка.
Лаврiн - веселий, жартiвливий хлопець. I мрiï про одруження у нього зовсiм iншi, нiж у брата. "Коли я буду вибирати собi дiвчину, то вiзьму гарну, як квiточка, чарiвну, як калина в лузi, а тиху, як тихе лiто", - сказав веселий Лаврiн. Такою й була його майбутня дружина Мелашка. У Лаврiна й Мелашки дуже багато спiльного: ïх вабить усе нiжне, хороше. Вони захоплюються красою природи, нiжнi й поетичнi натури. Щиро кохають одне одного. Нiжнiстю й поетичнiстю вiдрiзняється ïхнє кохання. "I де ти, красо, вродилась з твоïми шовковими бровами, коли б ти була зозулею в гаю, то я тебе i там упiймаю", - каже захоплено Лаврiн. Анi бiднiсть Мелашки, анi невдоволення матерi невiсткою не змогли затьмарити чистоти й нiжностi Лаврiнового кохання до Мелашки. Одружившись, Лаврiн i Мелашка зумiли так побудувати своï сiмейнi взаємини, що ïм можна лише позаздрити: вони щиро кохають i в усьому пiдтримують одне одного i словом, i дiлом. Лаврiн при всiх (чого б не зробив жодний iнший чоловiк у той час) не соромиться маленькiй на зрiст Мелашцi пiдставити стiльчик пiд ноги, коли вона вимiшувала тiсто в дiжi, витерти з чола пiт. Лаврiн i Мелашка люблять своïх дiтей, але, на вiдмiну вiд Карпа й Мотрi, вони не забувають i стару матiр.
Мiцною i щасливою можна було б назвати родину Лаврiна й Мелашки, коли б ïх сiмейного щастя не псували щоденнi сварки та чвари, що точилися у сiм'ï Кайдашiв, якi зачiпали i ïхнi iнтереси. Чому так сталося? Чому ця родина, не зважаючи на те, що чоловiки i жiнки кохають одне одного, створюють сiм'ю з любовi, не мають все ж таки родинного щастя? Тому що всi вони егоïсти, якi нiяк не можуть порозумiтися мiж собою, живуть тiльки своïми iнтересами, не здатнi прощати одне одному, тому й не можуть дiйти злагоди, яка є обов'язковою запорукою сiмейного щастя.