Своєрiднiсть визначення i розв'язання проблеми батькiв та дiтей у сiльськiй родинi (за повiстю Iвана Нечуя-Левицького "Кайдашева сiм'я")

Глибоке знання народного життя, вмiння пропустити його крiзь свою художню уяву та
душу, артистичне володiння народною мовою допомогло Iвану Семеновичу
Нечую-Левицькому створити справжнiй шедевр украïнськоï нацiональноï
культури - повiсть "Кайдашева сiм'я". Письменник з великою майстернiстю показав
життя украïнського села пiсля реформи 1861 року, викривши причини
непорозумiнь i сварок на прикладi сiм'ï Кайдашiв.
Проблема батькiв та дiтей є провiдною темою багатьох творiв як у свiтовiй, так,
зокрема, i в украïнськiй лiтературi. Проблема ця вiчна, i висвiтлюється та
розв'язується вона кожного разу дуже цiкаво. Головне для розв'язання цього
конфлiкту, на мою думку, є усвiдомлення його причини. Основною ж причиною
конфлiкту мiж старшими та молодшими Кайдашами є нескiнченна суперечка за "моє" i
"твоє", дрiбновласницькi iнстинкти Кайдашiв. Внаслiдок сутичок i боротьби за
приватну власнiсть люди стають жорстокими, жалюгiдними, руйнують родиннi зв'язки,
плямують власну гiднiсть та близьких ïм людей.
Але є, на мiй погляд, тут ще один аспект - вiковий: старiсть не хоче поступатися
своïми позицiями молодостi. Чесно кажучи, глибоко в душi менi дуже жаль
старих Кайдашiв, що весь свiй вiк працювали, примножували добробут, ростили синiв.
Їм, цим вже дорослим синам, врахувати б це, але вони впевнено будують своє життя,
де на батькiвське "моє" вони вiдповiдають гострим опором. Та ïх теж можна
зрозумiти, бо в першi десятирiччя пiсля скасування крiпацтва свiдомiсть селян
зазнала суттєвих змiн, що внесли в життя темного, забитого вiками панщини народу
новi капiталiстичнi порядки. Важко до них пристосовується родина Кайдашiв, що
складається з двох поколiнь. Думаю, крiм двох названих причин конфлiкту ("моє" -
"твоє" та "старiсть - молодiсть"), автор висвiтлює ще одну: протирiччя мiж старим
i новим ладом. Саме соцiально-побутове середовище спотворює характери героïв
повiстi, що стикаються у конфлiктi "батьки та дiти".
Нечуй-Левицький розв'язує цю проблему з досконалою майстернi стю: вiн створює на
сторiнках повiстi родину, де у кожного ïï члена свiй, несхожий на iншi,
майже протилежний характер. Але всi вони об'єднанi однiєю iдеєю: мати побiльше
"свого". Старий Омелько Кайдаш - працелюбний стельмах, але знiвечений духовно i
фiзично панщиною. Пияцтво поглиблювало його бездуховнiсть та егоïзм (у сценi
його вiдмови полагодити дорогу). У жорстоких родинних сварках та колотнечах
розкривається власницька сваволя Кайдашихи, хоч у глибинi душi вона добра i
турботлива. Представниками молодого поколiння виступають сини Карпо i Лаврiн та
ïхнi жiнки Мотря i Мелашка. Характери у них протилежнi: черствий та рiшучий
Карпо контрастує з поетичним Лаврiном, який "собi на умi". Наприкiнцi повiстi ми
вже бачимо братiв, що мало чим вiдрiзняються один вiд одного: безперервнi родиннi
сутички за "моє" i "твоє" зробили ïх егоïстичними та впертими. В
атмосферi грубостi мiняється i нiжний характер Мелашки, уподобившись сварливому
характеру Мотрi.
Конфлiкт тимчасово згасає, коли всохла груша: сiм'ï помирилися. Та тiльки
менi чомусь здається, що iз висиханням грушi "всохли"
i родиннi взаємини. Так, сварок, може, вже й не буде. Та чи буде родинна єднiсть?
Тiльки мир i взаємодопомога можуть принести щастя i впевненiсть у майбутньому, а
це, на жаль, менi вбачається уже втраченим безповоротно.