Герой повiстi Iвана Нечуя-Левицького "Кайдашева сiм'я",

який менi найбiльше сподобався
Читаючи повiсть I. Нечуя-Левицького "Кайдашева сiм'я", я познайомилася з героями, якi дуже майстерно змальованi на ïï сторiнках: трудiвник Омелько Кайдаш, прохана Маруся Кайдашиха, суворий Карпо, веселий та лагiдний Лаврiн, гарна й бриклива Мотря. Але бiльше за всiх менi сподобалася красуня Мелашка.
"Дiвчина була невелика на зрiст, але рiвна, як струна, гнучка, як тополя, гарна, як червона калина, довгобраза, повновида, з тонким носиком. Щоки червонiли, як червонобокi яблучка, губи намальованi, веселi, тонкi чорнi брови, густi-прегустi, як шовк", - ось як привабливо описує Мелашку автор. Але не тiльки зовнi була вона красивою. "Мелашка була з поетичною душею, з ласкавим серцем". I не дивно, що саме в Мелашку закохався лагiдний Лаврiн.
Як до наймички, ставилася Кайдашиха до Мелашки, загадуючи ïй важку роботу, та ще лаяла i кривдила ïï. Тут Мелашка i зрозумiла, що живе не в матерi, а в свекрухи, "що рiдна мати i б'є, та не болить, а свекруха словами б'є гiрше, нiж кулаками". Мелашцi хотiлося пiти до матiнки та виплакати сльози, але люта свекруха i туди ïï не пускала. "Така нудьга мене бере, що, здається, якби я зозулею полетiла, то лiси посушила б своïми сухотами i зеленi луги сльозами залила". Але не тiльки через свекруху плакала Мелашка. "В хатi гризла свекруха, в сiнях та надворi стерегла ïï Мотря". Мотря не любила Мелашку, все зачiпала ïï i ставилася до неï недобре ще й через те, що Мелашка жила в однiй хатi з Кайдашихою.
Не могла звикнути чуйна Мелашка до таких обставин, i як тiльки сталася нагода i Мелашка потрапила до Києва, де не було нi лютоï свекрухи, нi Мотрi, вона вирiшила залишитись там i стати за наймичку в чужоï людини. Але в Києвi, де не було Мотрi i свекрухи, не було й Лаврiна. I Мелашка розумiє, що не тiльки вона сумує за коханим, а й вiн за нею теж побивається. Так i повернулася вона додому. Meлашчина втеча трохи примирила ïï зi свекрухою, а Мотрi вона бiльше не змовчувала. Але й тепер, в умовах родинноï колотнечi, Мелашка далеко стриманiша, нiж Мотря. Вона сама нiколи ïï не зачiпала, а тiльки захищала свою людську гiднiсть.
На образi Мелашки автор показав, як умови дрiбновласницького побуту нiвечать душi хороших людей, роблять ïх жорстокiшими, грубiшими, егоïстичнiшими.