"Я (Романтика)" М. Хвильового: роль присвяти до твору

Новелу "Я (Романтика)" Миколи Хвильового присвячено "Цвiтовi яблунi" Ми хайла Коцюбинського. Такий iнтертекстуальний перегук дає ключ до розумiння твору. У центрi обох новел - герой iз розчахненою психiкою, який перебуває в кризовiй ситуацiï. Подiï подаються крiзь призму його сприйняття, що робить оповiдь пiдкреслено суб'єктивiзованою та психологiзованою. Герой Коцюбинського бореться з власним "Я", зi своïм даром письменника, що в "межовiй ситуацiï" стає прокляттям. Бiля вмираючоï дитини вiн не здатен забути звичку постiйно пiдмiчати дрiбнi деталi, нюанси настрою, щоб використати ïх потiм у творах. Люблячий i страждаючий батько протистоïть уважному та вiдстороненому письменниковi. Свiдомiсть персонажа новели "Я (Романтика)" теж розпадається на двi протилежнi частини, про що вiн сам каже: "Я - чекiст, але я i людина". Характерно, що вiчнi цiнностi чiтко протиставляються новiй моралi та "релiгiï", стаючи при цьому злочинною слабкiстю. Можна сказати, що усi персонажi новели "Я (Романтика)" М. Хвильового є лише вiдображеннями рiзних граней особистостi головного героя. Внутрiшня психологiчна боротьба унаочнюється, постає в зримих образах доктора Тагабата ("злий генiй, зла моя воля"), дегенерата ("вартового на чатах"), нерiшучого Андрюшi та тихоï-зажуреноï матерi.
Мотив смертi також рiднить цi твори. Загибель, дитини трансформується у М. Хвильового у вбивство матерi, причому в обох новелах умирання сприймається як матерiал художньоï творчостi. У М. Коцюбинського це основа майбутнiх творiв, у М. Хвильового - необхiдна жертва на олтар "загiрноï комуни".
Iдея антигуманного свiту наявна у "Цвiтi яблунi", модифiкується в тезу про антигуманнiсть насильницькоï перебудови цього свiту. Якщо у "Цвiтi яблунi" оповiдач - невинна жертва абсурдноï свiтобудови, то у "Я (Романтика)" вiн сам стає катом, що нiби має право вирiшувати, кому жити, а кому нi. Тому у М. Коцюбинського ми ще маємо надiю на вiдновлення (до речi, красу буття, тлiнну, але вiчно прекрасну в спогадах i символiзує образ цвiту яблунi, що вкриває лице померлоï дитини в новелi). Натомiсть у М. Хвильового будь-яке вiдродження неможливе.
Герой М. Коцюбинського коливається мiж двома полюсами своєï психiки; можна говорити про своєрiдне чергування його настроïв, а динамiка його свiдомостi постає своєрiдною синусоïдою. На противагу йому "Я" з новели М. Хвильового поступово витравлює у собi рештки моралi та людяностi, неухильно йде до примарноï мети. На початку сумлiння героя ще вiдзивається болючим докором: "...Шiсть на моïй совiстi? Нi, це неправда. Шiсть сотень, шiсть тисяч, шiсть мiльйонiв - тьма на моïй совiстi!!" Але в кiнцi твору, вiддавшись вакханалiï насильства, "Я" вiдкидає сумнiви: "Так, це були неможливi хвилини. Це була мука. - Але я вже знав, як я зроблю".
У фiналi твору "Я (Романтика)" торжествує смерть, яку символiзують образи мiсяця, який "тихо вмирав у пронизаному зенiтi", мертвого степу, "далекоï безвiстi, де невiдомо горiли тихi озера загiрноï комуни". Комуна в цьому контекстi постає недосяжною iлюзiєю, оманливим пустельним мiражем. Було порушено основи свiтобудови, тому грiх головного героя лишається непрощенним.