Iсторична проблема

Мова-чрероï-в-4юеми iндивiдуалiзована. Поряд з емо- цiйна-
напруженою мовою Яреми спокiйна урiвноважена мова Залiзняка (Добре,
сину, ножi будуть на святеє дiло…)уйiрична, наче пiсня, мова
Оксани. Для пiдсилення характеристики конфедератiв Шевченко зрiдка
вживає полонiзми (гонору слово), архаïзми (звернення
благочинного пiд час освячення ножiвНе плачте, братiя… i т. iн.).
Поема Гайдамаки вражає великими скарбами лексики, рiзноманiтним
складом тропiв, якi мають багато спiльного з народною поетикою. Вiд
народноï поезiï йде у Шевченка щiльне поєднання
переживань, емоцiй героïв з образами природи, теплота лiричного
почуття. Але це було не безкриле репродукування стилiстичних зворотiв
народноï пiснi, властиве, наприклад, поемам П. Кулiша, а те
генiальне перевтiлення фольклорних образiв, яке є однiєю з
основних ознак поетичного стилю Шевченка.
Ще I. Франко у працi Iз секретiв поетичноï творчостi вiдзначав
умiння Шевченка створювати багату палiтру кольорiв, малювати словами.
Такi кольоровi епiтети у Гайдамаках вiдповiдають вимогам романтичного
стилю: пожовкле листя, бiлолиций мiсяць, кривавий мiсяць, рожевiï
квiти, блакитне небо, зелена дiброва, червоне море (кровi); темний гай,
синє море, чорнi гори, ‘^золотий жупан, червоний жупан,
темна хата i т. iн.
Розкриттю основноï iдеï твору пiдпорядкованi' такi засоби
романтичноï поетики, як символiка i персонiфiкацiя. Шевченковi не
байдуже, якi асоцiацiï викличуть його i Тропи. В часи написання
поеми, коли в народi ходили
чутки про нову Колiïвщину, сама назва поеми звучала символiчно.
Вона воскрешала в уявi покрiпаченого селянства думки про недавню
розправу над гнобителями. Символiчний образ Яреми, його дiï це
втiлення дум i прагнень народу. Поет використовує символiку
iсторичних пiсень i дум, яка вiдповiдає романтичним уявленням про
героïчне минуле: битва-бенкет, свято (на цiй основi виникли назви
роздiлiв Свято в Чигиринi, Червоний бенкет, Бенкет у Лисянцi); перемога
вiйська засiв (Посiяли гайдамаки в Украïнi жито). Метафоричним
епiтетом червоний Шевченко поглиблює фольклорний символ (битви-
бенкету). Багато зразкiв таких тропiв знаходимо в Запорожской старине I.
Срезневського.
Майстернi картини природи, вдало включенi в поему, сприяють кращому
вираженню ïï iдеï, виявленню поглядiв, почуттiв i
настроïв автора та персонажiв. Пейзаж у Гайдамаках є засобом
створення мiсцевого колориту, посилення лiризму, драматизму тощо.
Поет нiколи не показує статичного пейзажу. Для нього властиве
органiчне поєднання картин природи з настроями героïв, з
роздумами про людське життя. В цьому Шевченко близький до традицiй Слова
о полку Iгоревiм та украïнських народних дум. Впадає в око
схожiсть мистецького ладу пейзажних картин у поета з ладом зображення
картин природи в украïнських народних пiснях. Так, у роздiлi Третi
пiвнi подається виразний пейзажний малюнок, що зливається з
настроями Яреми i є немовби символом того неминучого конфлiкту,
який назрiває мiж народом i польською шляхтою:
А Днiпр мов пiдслухав: широкий та синiй,
Пiдняв гори-хвилi; а в очеретах Реве, стогне, завиває,
Лози нагинає;
Грiм гогоче, а блискавка Хмару роздирає.
За допомогою картин природи Шевченко надає поемi мiсцевого
колориту (широкий та дужий Днiпро, зеленi дiброви, степ безкраïй, i
верба, що слуха соловейка, i ряст з барвiнком). Кожному, хто читав
Шевченковi поезiï, вiдзначав у працi Iз секретiв поетичноï
творчостi I. Франко, мусила лишитися в тямцi та маса зорових,
кольористичних образiв, якими вiн любить характеризувати украïнську
природу…
Бiльша частина поеми Гайдамаки написана коломийковим розмiром.
Немає такого роздiлу, де б не було його. А метрична канва
Червоного бенкету, Гупалiв- щини i Лебедина коломийкова взагалi.
Звичайно, той чи iнший вiршовий розмiр не iснує сам по собi, а
щоразу виникає з слiв, з неповторних словосполучень; виникає
лише в даному вiршi i в нiякому iншому повторитися не може.
Застосування коломийкового розмiру в украïнськiй поезiï
має давню традицiю. Вона йде через пiснi I. Котляревського i
украïнських романтикiв до Шевченка. Коломийкою писали С.
Руданський, Ю. Федькович, I. Франко, молода Леся Украïнка, П.
Грабовський. У Галичинi до коломийкового вiрша звернувся сучасник
Шевченка М. Шашкевич.
Франко вважав, що генетично сей розмiр вяжеться безпосередньо з
козацькими пiснями 10-складного розмiру[14]. Справдi, на основi
коломийки створено iсторичнi пiснi про Нечая, Залiзняка, Саву Чалого та
iн.
Шевченкiв коломийковий розмiр не є звичайною народнопiсенною
коломийкою. Це зрифмований i вдосконалений метр, що має своïм
попередником iсторичну пiсню. Замiсть дворядковоï строфи (14 + 14)
введено чотирирядкову (8 + 6)2, застосовано переноси (enjambement),
невластивi народному вiршуванню[15]. За принципом вiльного наголосу в
украïнськiй народнiй пiснi[16] Шевченко дав розмаïтi ритмiко-
iнтонацiйнi видозмiни вiрша. Урiзноманiтнивши коломийковий ритм,
Шевченко передає ним цiлу гаму iнтонацiй та жанрових вiдтiнкiв,
якi, взаємодiючи мiж собою, служать якнайглибшому розкриттю
iдейного задуму автора.
Звязок вiрша поеми Гайдамаки з народним вiршуванням не обмежується
лише наявнiстю коломийкового розмiру. Метрикоритмiчнi ряди поеми
позначенi впливом ритмомелодики народноï лiрики (Один я на
свiтi… Ярема; Доле моя, доле моя…авторське), у деяких
частинах вiдчутна сувора чеканнiсть iсторичноï баталь-
ноï пiснi (початок роздiлу Червоний бенкетЗадзвонили в усi
дзвони…), епiчно пiднесений пафос думи i навiть казковоï
iнтонацiï (Давно те минуло… з Епiло- га). До версифiкацiйних
традицiй дум, творчо використаних Шевченком, можна вiднести
нерiвноскладовiсть вiршових рядкiв, яка надає розповiдi бурхливого
пристрасного характеру, дiєслiвнi рими тощо.
Амфiбрахiчнi вiршi у поемi багатi строфiчно. В Епiлозi, наприклад,
є шiсть рiзновидiв строфи: абаб; аабб; аабввб; аабвбв; абба;
аабаб.
Бiльш виразним силабо-тонiчним метром є в поемi чотиристопний ямб,
вжитий Шевченком у восьми роздiлах.
Частi переноси, запитання i оклики, довiльна строфiка надають рядкам,
написаним ямбом, енергiйного звучання. Яскравим прикладом цього може
бути уривок з роздiлу Титар:
…конфедерати
Кричать до титаря: Хоч жить?
Скажи, де грошi?
Той мовчить.
Налигачем скрутили руки,
Об землю вдарили нема,
Нема нi слова.
Мало муки!
Давайте приску! де смола?
Кропи його! отак! холоне?
Мерщiй же приском посипай!
Що? Скажеш шельмо?.. I не стогне!*
(I, 92) ‘
Шевченко розробив ямб як драматичний вiрш i в iнших поемах, застосовуючи
його для передачi мови персонажiв (Вiдьма, Слiпий, Сотник, Слепая та
iн.). Ямбом у роздiлi Гонта в Уманi змальовано грiзний пейзаж, осяяний
загравами пожеж:
Минають днi, минає лiто,
А Украïна, знай, горить;
По селах голi плачуть дiти
Батькiв немає. Шелестить Пожовкле листя по дiбровi;
Гуляють хмари; сонце спить;
Нiгде не чуть людськоï мова;
Звiр тiлько виє по селу,
Гризучи трупи. Не ховали.
Вовкiв ляхами годували,
Аж поки снiгом занесло Огризки вовчi…
(I, 129)
Ямби виконують в поемi i функцiю композицiйного обрамлення (Третi пiвнi,
Гонта в Уманi).
Проте той чи iнший розмiр в поемi вiдiграє не лише одну якусь
роль. Так, енергiйний за своєю природою ямб iнодi передає в
поемi й спокiйнi iнтонацiï:
Попiд дiбровою стоять Вози залiзноï таранi…
(I, 94).
Метрикоритмiчний склад поеми завжди перебуває у взаємозвязку
iз змiстом, в результатi чого вiрш Гайдамакiв то задумливо нiжний, то
драматично напружений, то епiчно спокiйний. Один з перших польських
перекладачiв Шевченка Л. Совiнський писав, що у поемi арифметично розмiр
зберiгається завжди, але послiдовнiсть наголо- шених i
ненаголошених складiв залежить виключно вiд I настроïв почуття 36.
I j[w Рiзноманiтнiсть метрiв, прищеплена на украïнському I I
фольклорному грунтi, є найхарактернiшою особливiстю I I
ПIевченковоï версифiкацiйноï системи. З легкiстю пере- I
ходить поет у Гайдамаках вiд одного розмiру до iншо- I го, зберiгаючи
при цьому загальну ритмiчну єднiсть. Ця особливiсть поетичного
стилю виявилась i в таких його творах, як Катерина, Гамалiя, Сон, ретик
та iн. Метр у Шевченка це канва, на якiй вiн вживає багатограннi
ритмiчнi узори. Загальний ритм Гайдамакiв увiбрав у себе такi
компоненти, як побудова рядкiв, ритм окремих роздiлiв, переходи вiд
вiршованоï розповiдi до драматичних форм (Свято в Чигиринi) тощо.
Шевченкiв ритм будить нашу уяву, окреслює образи i картини. Вiн
завжди живий фактор найскладнiших переживань та найбiльш iнтимних
тонкощiв почуття. Ритмiчнi перебоï, контрастнi переходи вiд вiрша
до прози, вiд прози до вставних пiсень з усiєю повнотою передають
загальну романтичну схвильованiсть твору. Ритмiчно забарвленi образи
поеми. Нерiвний схвильований ритм пси-
86 Taras Szewczenko. Studium przez Leonarda Sowinskiego z dolqczeniem
przekladu Hajdamakow. Wilno, 1861, стор. VIII. Переклад наш. M- Г.
хологiчно правдиво вiдтворює настроï наймита Яреми, коли вiн
iде до повстанцiв:
А, Черкаси!., боже милийi Не вкороти вiку!
(I, 108)
Героïко-драматичними iнтонацiями сповненi монологи Яреми-месника.
Нiжний ритм його мови, зверненоï до Оксани.
У творчостi Т. Шевченка поема Гайдамаки посiдає особливо важливе
мiсце. Як значний твiр революцiйного романтизму, вона вiдiграла
позитивну роль у переходi поета на позицiï критичного реалiзму. З
Гайдамакiв, як зазначав I. Франко в статтi Темне царство, випливли два
струменi, якi породили найкращi твори Шевченка, це, по-перше, щирий
патрiотизм, оснований на любовi до всiх людей i, по-друге, схильнiсть до
реального зображення картин життя украïнського народу, до аналiзу
людських почуттiв.
Романтичний пафос Гайдамакiв знайшов свiй закономiрний розвиток у
реалiзмi поеми Сон. В обох цих творах заклик до боротьби з
поневолювачами трудового народу звучить реально. Багато елементiв
реалiзму є складовою частиною стилю поеми Гайдамаки (правдиве
змалювання образу Яреми-наймита, гайдамацького табору; сатиричнi
малюнки, реалiстичний характер частини тропiв тощо). Поет показує
iсторичну зумовленiсть подiй, вчинкiв героïв (образи Гонти,
Залiзняка). Романтизм i реалiзм у Гяйдямякяхне. днi схорони фщого
процесу художнього узагальнення дiйсностi Героïзацiя образiв
Гайдамакiв не означала вiдходу вiд реального зображення життя. Навпаки,
вона робила ïх ще бiльш земними, жаданими для читача.
Гайдамаки Шевченка це перший твiр в украïнськiй лiтературi, в якому
подано широку картину с о ц iд а л ь н о г о руху, виведено образи
позитивних геро- ïв-борцiв за народне щастя, твiр, в якому дано
нову в лiтературi та iсторiï концепцiю утвердження ролi народних
мас як вирiшальноï сили iсторичного процесу.
В поемi Гайдамаки, тiсно повязанiй з украïнським народним епосом,
яскраво виявились нацiональнi риси/ Вони полягають в народностi iдей,
втiлених у творi, в характерах героïв, ладi ïх думок i
почуттiв, у системi са-
мих образiв, у особливiй патетицi, близькiй до патетики iсторичних
пiсень i дум, у свiтовiдчуваннi поета, в поетичностi украïнських
пейзажiв, у пiснi, що так часто звучить у творi, в неповторному
украïнському гуморi, мовi, в самих художнiх засобах, особливостях
вiрша тощо.
Вiд перших творiв поета на iсторичну тему поема Гайдамаки
вiдрiзняється насамперед широтою охоплення iсторичного процесу,
показом грандiозного потоку (залiзноï сили) народного повстання,
хоч i в раннiй Тарасовiй ночi є теж спроби вiдображення масових
сцен. У поемах Iван Пiдкова, а згодом у Гамалiï ще не вiдтворено
-з' такою виразнiстю, як у Гайдамаках, теми вождь i маса, Бема подiлу
козацтва на сiрому i старшину, вiдчувається ще деяка iдеалiзацiя
окремих героïв. Але вже i в цих творах Шевченко повязує
героïчне минуле з завданням росту соцiальноï i
нацiональноï самосвiдомостi украïнського народу, викликаючи
почуття незадоволення тогочасною дiйснiстю (над дiтьми козацькими
поганцi пануютьТарасова нiч; Украïна обiдрана, сиротою Понад
Днiпром плачеДо Основяненка).
Раннi твори Шевченка на iсторичну тему мають багато спiльного з
Гайдамаками i щодо поетичноï мови, рiзноманiтних художнiх засобiв,
ритмомелодики тощо^
У процесi творчоï еволюцiï Шевченко iнодi переосмислював
окремi образи та епiзоди украïнськоï iсторiï, але образи
героïчних предкiв вiн пронiс через усю свою творчiсть. У Шевченка
органiчно повязанi iсторичнi теми з настiйними завданнями сучасностi. I
справдi, важко вiдокремити сучасну сатирично-викривальну поему Сон вiд
iсторичноï поеми Гайдамаки. Так само поема Холодний Яр (1845), в
якiй звучать мотиви Гайдамакiв (I повiє огонь новий з Холодного
Яру), своïми революцiйними гаслами доповнює i пристраснi
рядки Сну: Нехай чорнiє, червонiє, Полумям повiє..., i
потряса- ючi слова з шевченкiвського Заповiтувставайте, кайдани порвiте.
Героïчнi образи i революцiйнi заклики поеми Гайдамаки оживають у
поемi Неофiти (1857), у вбивчiй iнвективi Царi (1848) i у вiдвертому
закликовi до селянськоï революцiï, до сокири в знаменитому
вiршi Я не нездужаю (1858), спiвзвучному з програмою росiйськоï
революцiйноï демократiï.
У багатьох творах Шевченко нiби повторював iдейно- соцiальнi мотиви
Гайдамакiв (вiрш Гоголю, поема Варнак тощо), мотиви боротьби
украïнського народу проти польськоï шляхти (поезiï 1848
р.Швачка, Ой виострю товариша, У недiленьку у святую, Заступила чорна
хмара).
Вiддаючи належне керiвникам героïчноï боротьби трудящих мас у
минулому, Шевченко осуджував зрадникiв украïнського народу,
насамперед гетьмана Мазепу (Швачка, Iржавець, Чернець, повiсть
Близнята).
Висловленi вперше в Гайдамаках iдеï iнтернацiональноï
єдностi народiв знайшли своє продовження у поемах ретик,
Кавказ, у вiршi Ще як були ми козаками, в уривках з драми Никита Гайдай
та iн. В таких поемах, як Гайдамаки, Кавказ, писав у ювiлейнi днi
визначний молдавський письменник i вчений А. Лупан, прямо говориться про
необхiднiсть обєднання росiян, украïнцiв, молдаван,
кавказьких народiв для спiльноï боротьби проти царського ярма.
Нацiональна обмеженiсть була чужа великому Кобзаревi Украïни [17].
Значне типологiчне зацiкавлення викликає зiставлення двох
словянських поем. Ще в дореволюцiйнi роки М. Дашкевич звернув увагу на
деяку подiбнiсть поеми Гощинського Канiвський замок i Шевченкових
Гайдамакiв [18]. Бiльше того, i М. Дашкевич i згодом К- Араба- жин[19]
впевнено заявляли про вплив Гощинського на Шевченка. Значно обережнiше
висловився в радянський час житомирський дослiдник В. Гнатюк у статтi
Попередник Шевченкових Гайдамакiв: Розумiється, ця спiльнiсть
характерна й цiкава. Але вона перебуватиме в стадiï припущень до
того часу, поки нам пощастить зясувати, чи читав Шевченко 2ашек
Капiоигекi [20]. На жаль, В. Гнатюк придiлив зiставленню творiв Шевченка
i Гощинського дуже мало мiсця, повторивши вже вiдомi думки
дореволюцiйних критикiв.
На данiй проблемi спинявся Б. Навроцький у моно
графiï про Гайдамакiв. Про спорiдненiсть поеми Гайдамаки з
Канiвським замком писав у своïй працi Гощинський, Словацький i
Шевченко як спiвцi Колiïвщини (1936) лiтературознавець М.
Мочульський.
У сучасних шевченкознавчих працях Гощинський теж згадується, але
принагiдно, в звязку з розглядом творiв Шевченка на iсторичну тему.
Виникає потреба дещо заглибитись у твори Гощинського, на жаль,
зовсiм не перекладенi на украïнську мову.
Северин Гощинський видатний представник революцiйного романтизму в
польськiй лiтературi першоï половини XIX ст. Його iмя iсторики
лiтератури цiлком заслужено ставлять поруч з iменами А. Мiцкевича ;i Ю.
Словацького. Творчiсть польського поета якнайтiснiше повязана з
Украïною, ïï волелюбним народом, як вiн висловився, одним
з найпоетичнiших народiв на землi [21], з украïнською пiснею,
побутом i звичаями.
Северин Гощинський народився 1801 р. в Iллiнцях на Киïвщинi в
збiднiлiй дрiбношляхетськiй сiмï. Ще змалку за непокiрливу вдачу
його прозивали гайдамакою. Вчився майбутнiй поет в Уманськiй та
Вiнницькiй гiмназiях. Багато подорожував по Украïнi. Добре знав
життя й народну творчiсть. Писати почав пiд впливом Б. За- леського, з
яким вчився. А коли настав час листопадового повстання 1830 р.,
Гощинський, за образним висловом I. Франка, змiнив перо на меч. Видана
ним за два роки до революцiйних подiй знаменита поема Канiвський замок
разом з Конрадом Валленродом А. Мiцкевича готувала польську молодь до
боротьби. Проповiдь ненавистi до панських замкiв, насильного повалення
гнобителiв i уславлення свободи iмпонували iдеалам польських
революцiонерiв. Не випадково i прогресивна частина польськоï
полiтичноï емiграцiï з великою увагою поставилась до традицiй
Колiïвщини. Т. Кремповецький виступив у 1832 р. з промовою, в якiй
звернувся до образiв нових Спартакiв Наливайка, Хмельницького i Гонти,
вiдзначивши, що не так давно украïнський народ кривавими дiлами
довiв своє прагнення до свободи, що iмена Гонти i Дорошенка ще й
тепер викликають страх у гнобителiв[22]. Вiдгуком на промову
Кремповецького був нарис С. Гощинського про Колiïвщину Кiлька слiв
про Украïну i уманську рiзню (1832), який вiн вмiстив як передмову
до поеми Канiвський замок у виданнi 1838 р. i в якому першим з полякiв
назвав Колiïвщину не бунтом i рiзнею, а повстанням [23].
Ще у вiршi Бенкет помсти (1824) Гощинський висловив ненависть трудового
народу до панiв-гнобителiв. Революцiйним подiям 1830 р. вiн присвятив
цикл громадянськоï лiрики гiмнiв, що спiвались на барикадах. Пiсля
поразки повстання емiгрував у Галичину, де жив до 1838 р. 2030-i роки
найбагатший перiод у творчостi i революцiйнiй бiографiï
Гощинського. В Галичинi вiн розгорнув широку полiтичну дiяльнiсть,
виступивши органiзатором Бiiотуаггузгепiа Iлкiи РоIБкiедо, пише художнi
твори, публiкує статтi з питань визвольноï боротьби. В
своєму Меморiалi до керiвництва Польського демократичного
товариства Гощинський вiдзначав, що польськi селяни ненавидять шляхту як
панiв i що подiбнi почуття виявляють i селяни-украïнцi. Вiн з
любовю ставився до галицьких i закарпатських украïнцiв. 1833 р. У
Мостках пiд Львовом на основi народно-фольклорних джерел Гощинський
створив поему Собутка (Вечiр напередоднi Iвана Купала), у Щоденнику
подорожi до Татр (1832 р., опубл. в Петербурзi 1853 р.) дав глибоко
поетичнi зарисовки волелюбного народу Карпат, нарис iсторiï,
фольклору, етнографiï, музики краю. З глибокою симпатiєю
писав поет про опришка Яношика. Гощинський був одним з перших
записувачiв фольклору про цього народного героя. Вiн, мiж iншим, мав
намiр написати велику поему про Яношика. В своïй великiй працi Нова
епоха польськоï лiтератури (1835) поет твердив, що лiтература
повинна будуватися на мiцних пiдвалинах народноï творчостi.
Твори С. Гощинського розповсюджувались у Росiï й на Украïнi,
зокрема серед студентiв Киïвського унiверситету [24]. З великою
пошаною ставились до них у Галичинi. М. Шашкевич, як вiдомо, переклав
уривок з Канiвського замка.
За словами М. Рильського, Северин Гощинський
найяскравiший i, безсумнiвно, найдемократичнiший представник
украïнськоï школи [25].
Чи мiг знати Шевченко про С. Гощинського, зокрема про його знамениту
поему Канiвський замок? Така можливiсть не виключена, якщо взяти до
уваги, що автор Гайдамакiв читав повiсть М. Чайковського Вер- нигора, в
Приписах до якоï є посилання на поему Гощинського. Шевченко
знав про лiтературно-критичну дiяльнiсть М. Грабовського популяризатора
поетiв украïнськоï школи, був обiзнаний з поезiєю
Богдана Залеського. Про Канiвський замок Шевченко мiг також дiзнатися
вiд iсторика i поета М. Маркевича, що в свiй час спiвробiтничав у
журналi Московский телеграф, на сторiнках якого поема Гощинського була
оцiнена, як отличнейшее произведение польськоï лiтератури [26].
Але якби навiть i пощастило остаточно встановити, що Шевченко читав
поему Канiвський замок, i тодi навряд чи можна було б говорити про вплив
Гощинського на Шевченка. Поема украïнського Кобзаря i поема
Гощинського твори глибоко оригiнальнi, самобутнi.
Тут робиться порiвняння, зiставлення лiтературно- естетичних поглядiв
двох поетiв, ïх iдейно-тематичноï спiльностi в зображеннi
народного повстання, в художнiх засобах, у використаннi
украïнського фольклору тощо.
Показавши конфлiкт трудящих мас Украïни i поль- ] ськоï
шляхти, Шевченко вболiвав за дружбу украïнсько- го i польського
народiв (жити б та брататься), за iнтереси словянського єднання.
Основою шевченкiвського гуманiзму в поемi Гайдамаки є його
прагнення до миру / на землi, глибокий внутрiшнiй протест проти загарбниць-
! ких воєн.
i _ Для Шевченка Колiïвщина передусiм боротьба соцiальна. В поемi
показано незвичайний розмах помсти народних мас:
1 Замученi руки
Розвязались i кров за кров,
I муки за муки!
(I, 114)
Спроби висвiтлити соцiальнi передумови Колiïвщини є i в С.
Гощинського. Вiн вважав, що причиною подiй 1768 р. була ненависть
украïнського населення до панiв* гнобителiв. Цiєю ненавистю
до панiв i любовю до простого люду дихає вся поема. В Канiвському
замку Го- щинський зображує страшнi картини панування
польськоï шляхти на Украïнi: гуде сильний вiтер, скрипить
шибениця, на якiй гойдається труп, виють собаки, сама смерть
витає в околицях замка. Не дивно, що в канiвськiй околицi, як i по
всiй Украïнi, люди готують коси i ножi.
Свою генiальну поему Шевченко створив, спираючись передусiм на
фольклорнi джерела iсторичнi пiснi, перекази й легенди. Про те, що
дiялось на Украïнi 1768 року, розказую так, як чув от старих людей
(I, 142). Народ дав героïв моєï повiстi, писав у
передмовi до Канiвського замка С. Гощинський, нiби перегукуючись
з украïнським поетом. Вiн, як i Шевченко, полюбив ще в молодi роки
гайдамацькi пiснi; чув ïх вiд лимаря Те- решка в Уманi [27], вiд
своєï хазяйки в Межирiччi-Корець- кiм. Але найбiльше уявлення
про Колiïвщину дала Го- щинському тривала мандрiвка по Украïнi
(18261827), пiсля якоï вiн прийшов до висновку, що украïнський
фольклор може бути грунтом для великоï епопеï, на зразок
Iлiади Гомера. Гощинський захоплюється хоробрiстю М. Залiзняка,
який гнав шляхту з украïнськоï землi, приказуючи: Отак, ляше,
по Случ наше!, стiйкiстю I. Гонти, з якого вороги паси дерли, шкiру з
голови знiмали, а вiн курив люльку й читав книжку. Безпосереднiм
поштовхом до написання Канiвського замка, як справедливо вказують
сучаснi польськi дослiдники, були тодiшнi народнi рухи, зокрема
повстання закрiпаченого селянства на Киïвщинi 1826 р.
I Гощинський показує Украïну протестуючу, гайдамацьку,
замiсть тiєï, яку бачив читач у меланхолiйних писаннях
романтикiв. Вiн, як i Шевченко, поетизує свяченi ножi символи
помсти над шляхтою.
N6 1:о сiозтлгiас^опу i роБуiсопу i сIоЬгге озiггопу.
Поет героïзує головнi постатi поеми. Нам здається, що
образ козачки Орлики, яка вбиває управителя замка, нагадує
героïню народноï пiснi Бондарiвну, що не стала на колiна перед
паном Каньовським (Потоцьким), а кинула йому в вiчi:
Ой волю я, пан Каньовський,
В сирiй землi гнити,
Нiж з тобою поневолi На цiм свiтi жити![28]
Багато спiльного мають Шевченкiв Ярема i козак Небаба Гощинського,
згодом отаман канiвських колiïв, ïм насамперед властива
ненависть до панiв. Тяжка ïх доля: у Яреми вiдняли кохану
конфедерати, у Небаби володар замка. Але вони мстять не тiльки за
своïх коханих, а й за тi кривди, якi заподiяли польськi пани всьому
народовi. В знаменитому монолозi Небаби чується стогiн
усiєï Украïни. Жадоба помсти однiєï особи
зливається з настроями маси, всього народу:
Чийого вiтця засiкли до загину,
Чию помiщик уподобав дружину,
Чию погвалтовано доньку єдину,
У кого кохану взяли в домовину,
За батьковi болi, за неньки журбину,
За зганьблених дiток, за милу дiвчину,
Того заклинаю i кличу до бою,
Скорiш виïжджайте, ставайте зi мною!
(Переклад О. Новицького)
У наведеному уривку вiдчувається внутрiшня спорiдненiсть з
шевченкiвськими iнтонацiями, з жадобою помсти його героя Яреми.
Канiвський замок Гощинського, як i Гайдамаки Шевченка, лiро-епiчна
поема, жанр якоï був поширений в епоху романтизму. В кожному з цих
творiв є лiричнi вiдступи, в яких автори висловлюють своє
ставлення до зображуваних подiй i сучасностi.
Гощинський оспiвує дух Небаби, закликає до повалення
панських замкiв, цих мертвих примар, бачачи в сучаснiй йому дiйсностi тi
ж гЬгосIпiе, якi були напередоднi Колiïвщини:
iепге рокоi i гЬгосIпiе iезаше!
Шевченко закликає байдужих онукiв до новоï Колiïвщини,
пристрасно висловлює своє невдоволення iснуючим ладом:
Тяжкоï важко! Кат панує…
(I, 106)
Для поетiв-романтикiв взагалi характерний прийом контрасту зiставлення
картин природи, життя i людських настроïв. У роздiлi Гонта в Уманi,
де показано найбiльш кривавi подiï, Шевченко подає чудовi
рядки, присвяченi веснi:
Встала й весна, чорну землю Сонну розбудила,
Уквiтчала ïï рястом,
Барвiнком укрила…
(I, iзi)
Поет нiби пiдкреслює, що не може бути справжньоï весни, де
панує шляхта i голi плачуть дiти.
Гощинський пiсля похмуроï картини ночi з розмовою сов i скрипом
шибеницi змальовує свiтлий пейзаж Украïни, краса якоï
нагадує йому милий погляд дiвчини.
В обох поемах, якi вражають своïм драматизмом i життєвою
правдою, є яскравi романтичнi малюнки: ночi, осяянi пожежами,
блiдолиций, а часом i кривавий мiсяць, розбурханий Днiпро. У
великоï рiки, як епiчнi героï, беруть натхнення до боротьби i
Ярема, i Небаба.
Поемi Гощинського (чого нема в Гайдамаках) властивi елементи балади:
наприклад, розмова сов у першiй частинi, образ-привид Ксенi. Поет
наголошує на ïх фольклорному походженнi. Подiбнi елементи
фантастики знаходимо в баладах Шевченка. Коли звернемось до
народноï демонологiï, стане зрозумiлим, що розмова сов це
символ загибелi канiвського замка i його управителя (там, де зявляються
сови, говорить старе народне повiря, згорить дiм або помре хазяïн).
Не можна в образi Ксенi бачити лише прояв мiстицизму автора, як це
твердить бiльшiсть дослiдникiв творчостi Гощинського. Поет, як вiдомо,
скористався легендою про появу в 1768 р. божевiльноï дiвчини, яка
бiгала по селах i сповiщала про початок Колiïвщини. Образ Ксенi
сприймається як привид народного повстання. Недарма газета Nowa
Polska (1831, 1) писала, що
над творами Мiцкевича i Гощинського кружляє привид революцiï.
Про твори iнших польських письменникiв, присвяченi гайдамаччинi,
детально говорити зараз немає можливостi. Лише коротко
нагадаємо, що до виходу в свiт поеми Т. Шевченка Гайдамаки ця тема
в польськiй лiтературi була вiдображена широко i рiзносторонньо49. У
висвiтленнi ïï накреслилось двi тенденцiï: революцiйно-
романтична (С. Гощинський, Л. Семенський та iн.) i реакцiйно-шляхетська
(М. Чайковський, С. Яшовський та iн.). Перша тенденцiя iмпонувала
Шевченковi. До другоï вiн ставився негативно. Правда, у нас
немає безпосереднiх даних про це ставлення, але вiдомо, як поет
рiзко осудив тих, хто намагався показувати гайдамакiв розбiйниками i
злодiями.
Поема Канiвський замок Гощинського, як i Гайдамаки Шевченка, мала
великий резонанс у критицi. ïï привiтав польський теоретик
революцiйного романтизму М. Мохнацький в працi Про польську лiтературу
(1830). Доброзичливо поставилась до поеми росiйська журналiстика
(Московский телеграф та iн.). Говорячи про украïнську школу в
польськiй лiтературi й маючи на увазi передусiм Гощинського, А. Мiцкевич
з задоволенням констатував, що представники школи славили не великих
полiтичних дiячiв, а вождiв з народу50. Одна з найблискучiших праць про
Гощинського належить I. Я. Франковi (Кигiег Ьуолг8кi, 1889, 331332).
Лише П. Кулiш i О. Огоновський намагалися принизити революцiйнi образи
Канiвського замка. Вiдомо також, з якими наклепами виступали цi буржуазно-
нацiоналiстичнi критики й на поему Гайдамаки. Друкуючи бiблiографiчний
покажчик Иностранные сочинения о Малороссии, Черниговские губернские
ведомости (1859, 24) не подали революцiйноï поеми С. Гощинського,
хоч рекомендували твори М. Чайковського, М. Грабовсь- кого та iн.
1913 р. в росiйському журналi Голос минувшего
49 Див. про це: М. П. Г н а т ю к. Зображення Колiïвщини в
польськiй лiтературi i поема Т. Г. Шевченка Гайдамаки. Збiрник наукових
праць (Управлiння пiдготовки вчителiв Мiнiстерства освiти УРСР), т. 2.
К., 1958.
50 А. М i с к i е i с г. ЬИегаiига зiоУIапзка.У кн. Огiеiа, i. X, 1955,
стор. 375.
ïï
( 2) зявилась цiкава стаття про Гощинського, яка належала перу Л.
Козловського. Цей критик справедливо зазначав, що Гощинський выразил для
тоТо времени в самой яркой и крайней форме протест против крепостного
права. Порiвнюючи Гайдамакiв i Канiвський замок, вiн писав: Но как при
чтении Шевченки внимание наше останавливается не на любовной истории, а
на общей картине движения, так и у читателя Замка Каневского остается в
памяти не история Небабы и Орлики, а общая картина стихийного, грозного
бунта с резней, заревом пожаров, криками и стонами, тревожным гулом
колоколов.
Обидва твори зазнали злiсних нападок польськоï буржуазно-
нацiоналiстичноï критики. С. Тарновський називав поему Гощинського
твором неестетичним, позбавленим власного оригiнального стилю, хаосом
iдей (НiБIогуа ШегаЫгу роIБкiер, 1906, т. IV i V). Автор передмови до
Канiвського замка варшавського видання 1909 р. Г. Корбут, зазначивши, що
в цьому творi героï то навiть не люди, а якiсь дикi, кровожернi
бестiï, все ж намагався довести, що Гощинський посiв до гайдамакiв
i Колiïвщини безсторонню позицiю на противагу Шевченковi, який у
поемi Гайдамаки, описуючи тi ж самi випадки i тих самих людей, не змiг
позбутися почуття ненавистi до ляхiв. Один з бiографiв Гощинського А.
Гiллер тiшив себе надiєю, що образи Канiвського замка не збуджують
до помсти. Стихiя, почерпнута вiд украïнського народу, писав
Гiллер, не зробила, однак, Гощинського, як одного дуже вiдомого
украïнського поета, гайдамацьким спiвцем (збiрка БоЬоIка, Львiв,
1875).
I лише демократична польська критика другоï половини XIX i на
початку XX ст. розцiнювала поему Гощинського як голос друга
Украïни. В. Завадський у працi Лiтературний рух (1875) вiдзначив,
що Гощинський в Канiвському замку промовив голосом Кассандри на захист
украïнського народу. Позитивно оцiнивши поему Шевченка Гайдамаки,
львiвський журнал Зiхгесiïа (1872) писав, що героєм
Канiвського замка є народ.
Великий вплив на оцiнку Гощинського мала вже згадана стаття I. Франка
Поет-герой, в якiй вiн закликав польських вчених створити монографiю про
цього видатного письменника. Вiдгуком на заклик Франка була
книжка Марiï Вислоуховоï, видана у Львовi 1896 р. Подружжя
Вислоухiв, як вiдомоï' Приятелювало з Франком. Чоловiк М.
Вислоуховоï Б. Вислоух був видавцем i головним редактором газети
для селян Рггу]асiе1 Ьисiи, в якiй дiяльну участь брав I. Франко.
Повторюючи крилатий вислiв Франка про Гощинського поет- герой,
ВислоуХова писала: Варт якомога ближче пiзнати поета-героя..: На думку
дослiдницi, разом з поемою Канiвський замок в польськiй лiтературi
зявились постатi з люду. Сказав вiн (Гощинський.-^ М. Г.) читачам
велику, але понинi недосить пiзнану правду: i мужичi серця дужо бються
заради волi, самопожертви, любовi, помсти, що i хлопвiдчуває бiль
i кривди не менш глибоко за тих, що народилися в палацах… так мiг
написати лише великий поет, що гаряче любить народ, знає його
життя, проник в його душу.
Поемам Шевченка i Гощинського судилося йти поряд. Польськi й
украïнськi демократичнi дiячi, особливо^ Галичинi, використовували
ïх з метою антишляхетськоï, ан- типанськоï пропаганди.
Цiкаво, що обидва твори були надрукованi навiть в однiй серiï
ВiЬIiоiека Мгб^кi (2атек Капiот^зкi в 1875 р., переклад поеми Гайдамаки
Л. Совiнського у 1883 р.).
Широким визнанням користуються Шевченко i Го- щинський в народнiй
Польщi. Видано твори украïнського Кобзаря, вийшли окремi твори
Гощинського (в 1958 р.^ Щоденник подорожi до Татр, а в 1961 р.—.
поема Король великого замка). В 1958 р. в серiï Шкiльноï
бiблiотеки вийшла поема Гощинського Канiвський замок (упорядники М.
Грабовська i М. Яньон); Сучаснi польськi лiтературознавцi часто
порiвнюють твори Шевченка i Гощинського на iсторичну тему, вказують на
симпатiï ïх героïв до трудового народу i ненависть до
всякого панства (працi М. Якубця та iнших). У статтi про польський
романтизм, вмiщений в часописi 2усiе Iл- i;егаскiе (1951, 9), дзно
високу оцiнку Канiвському замку. Дослiдники Г. Кiрхнер, Р. ,
Пшибильський, Я. Секера вiдзначають, що антипанський характер
гайдамаччини в поемi Гощинського дуже очевидний i що такi твори основанi
на народнiй концепцiï й правдi. Збулися слова великого поборника
польсько-украïнсько- го лiтературного єднання Iвана Франка,
який, високо оцiнюючи поета-героя Гощинського, його вдачу наскрiзь
корiнно польську, викормлену соками украïнськоï землi,
виковану та загартовану серед украïнських степiв, мрiяв про той
час, коли люди стануть одною родиною, в якiй панує одно серце та
один дух.
Варте також уваги типологiчне дослiдження поем Т. Шевченка (Гайдамаки) i
Ш. Петефi (Витязь Янош), започатковане в працях К. О. Шаховоï.
Сталося так, що поема Гайдамаки посiла видатне мiсце не лише в творчостi
Т. Шевченка i в украïнськiй лiтературi першоï половини XIX
ст., айв усiй європейськiй поетичнiй епiцi[29]. З симпатiєю
писали про Шев- ченкову поему чеськi, словацькi, болгарськi, словiнськi
критики й письменники. Хорватський письменник, перекладач поеми А.
Харамбашич говорив, що Гайдамаки при всiй суворостi дiï мають
бiльше мiжплемiнноï любовi, нiж будь-який iнший твiр.
Боротьба за словянську єднiсть була однiєю з найпомiтнiших
проблем поетичноï епiки Шевченка. Немов вiдгукуючись на Дочку Слави
Коллара, украïнський поет створив новий, революцiйний епос
Словянщини. В поемi ретик (1845), що має лiрико-монологiчну
структуру [30], Шевченко оспiвав чеський народ, який боровся проти
нiмецького засилля, за те, щоб усi словяни стали добрими братами i щоб
ïх рiки потекли в одне море. В ретику, за справедливими словами .
Кирилюка, Шевченко перший у свiтовiй лiтературi дав смiливе трактування
образу Гуса як борця за темнiï люди, по сутi революцiонераб3.
Так iдея спiльноï визвольноï боротьби словянських народiв, яка
бере свiй початок у дiяльностi декабристiв, знайшла розвиток у творчостi
Т. Шевченка й iнших ре- волюцiонерiв-демократiв. Цi традицiï
шанують словянськi народи, що нинi становлять велику силу
соцiалiстичноï спiвдружностi нацiй.
Розмова про iсторичну поему першоï половини XIX ст. була б не
завершеною, якщо не згадати ще деяких творiв, зокрема вже вiдомого
читачевiСкит Ма-
нявський А. Могильницького. I. Франко вiдносив А. Мо- гильницького до
талановитих поетiв, до другоï трiйцi лiтераторiв тощо. До А.
Могильницького з повагою i навiть захватом ставився в молодi роки Юрiй
Федькович.
Як засвiдчено в Iсторiï украïнськоï лiтератури (III,
272), Могильницький в своïй романтичнiй поемi використав багато
народних переказiв, легенд, iдеалiзуючи iсторичне минуле Галичини. Але
це далеко не повна характеристика твору. Iдея єдностi всiх руських
земель, висловлена в поемi (Манявський скит один iз форпостiв боротьби
проти Унiï та католицизму), була прогресивною. Думається, що
саме вона давала пiдстави Iвановi Франку неодноразово позитивно
оцiнювати Скит Манявський [31].
Поема А. Могильницького справдi не належить до визначних здобуткiв
украïнськоï лiтератури. Вона описова, витримана в дусi старих
поетик (за своïми жанровими особливостями). Важкий i монотонний
ïï вiрш польська силабiка. Справа в тому, що Могильницький був
по сутi одiрваний вiд лiтературного процесу на Украïнi, зрештою,
вiд того великого поемного досвiду, що його вже мала украïнська
лiтература. Лише деякi слiди Слова о полку Iгоревiм i давньоï
украïнськоï лiтератури вiдчуваються у Скитi Манявськiм. Поема
Могильницького, який обстоював потребу лiтератури для народу рiдною
мовою, через брак украïнських книжок була сприйнята галицьким
читачем з ентузiазмом. О. Терлецький у своïй працi Галицько-руське
письменство 18481865 рр. на тлi тогочасних суспiльно-полiтичних змагань
галицько- руськоï iнтелiгенцiï (ЛНВ, 1903) вiдносив Скита Ма-
нявського до активу лiтератури на захiдноукраïнських землях.
Поема цiнна i своïми народними витоками. У зверненнi до читача
(видання 1852 р., ч. I) А. Могильницький писав: Пiснетворенє Скит
Манявський основане єсть на повiстях, якi пiдслухати придарило мi
ся з уст нашого простого народа сiльського, межи котрим лiта моï
дитиннi в сусiдствi того Скиту прожив-єм.
Не слiд гадати, що в XIX ст. розвиток поеми йшов лише по висхiднiй
лiнiï. Були набутки, були i втрати.
Реалiстична поема розвивалась у боротьбi з рiзного роду епосами, якi
нiчого спiльного не мали з високим покликанням лiтератури (. Згарського,
Б. Дiдицького та iн.). Пишучи про вгена Згарського та йому подiбних,
Iван Франко зазначав, що такими творами, як поеми Святий вечiр, Маруся
Богуславка, вони вiдштовхували навiть невимогливих галицьких читачiв
своєю мало- культурнiстю. Вже пiзнiше Б. Грiнченко, згадуючи помiж
iншими творами Марусю Богуславку Згарського, писав, що в цiй поемi много
крови и тенденциозных фраз
о любви к родине и нет поэзии (Волынь, 1902,9 сiчня).
Отже, як бачимо, заслуговують на увагу, перш за все, iсторичнi поеми Т.
Шевченка, I. Вагилевича, деякi росiйськi поеми украïнських авторiв.
У них виявилось прагнення повязати кращi сторiнки iсторiï народу з
насущними проблемами тогочасноï боротьби. Окремi iсторичнi поеми,
насамперед Гайдамаки Т. Шевченка, викликали ряд вiдгукiв i
ремiнiсценцiй. I
Своєрiдним переспiвом Шевченкових Гайдамакiв є поема Ф.
Галузенка Чумаки, або Смутнiï часи Украïни, написана у 4050-х
роках, а видана частково[32] в Чернiговi у 1864 р. Центральнi постатi
поеми Галузенка (справжнє прiзвище Морачевський П. С.)Iван Чуприна
та Ганнуся мають багато спiльного з Галайдою та Оксаною з Гайдамакiв
Шевченка.
У повному текстi Чумакiв змальовано подiï з 1597 до 1830 рр. Це
довга i нудна рiч, за винятком хiба що роздiлу Сон з третьоï пiснi,
деяких описiв природи тощо. П. Морачевський некритично користувався
цiлим рядом iсторiографiчних джерел, насамперед працями Скальковського.
Ще в студентськi роки (1854) написав iсторико-роман- тичну поему Козаки
i море Д. Мордовець (Мордовцев). Слушно зауважував В. Беляев, що можна
вказати на часом майже текстуальну залежнiсть ряду картин, образiв,
окремих деталей поеми Мордовия вiд таких творiв Шевченка, як Iван
Пiдкова, Гайдамаки, Гама- лiя. Але якщо у Шевченка, пише
Бєляєв, у зображеннi козацтва на перший план виступають
iдеï свободолюбства, боротьби за визволення з турецькоï
неволi, то у Мордовця соцiально-визвольнi мотиви вiдсутнi, пафос
свободолюбства пiдмiнюється в рядi сцен описами кри вавих
погромiв, поголовноï рiзанини, безшабашнрго гультяйства. Все це,'а
також багатослiвнiсть, розтягнутiсть розповiдi i повтори серйозно
знижують цiннiсть першого великого твору Мордовця, твору, що цiкавить
нас головним чином, як iсторико-лiтературний факт Ф: Поема Шевченка
Гайдамаки вплинула на творчу еволюцiю лiро-епiчних жанрiв в
украïнськiй лi|Ц)а|турi (поеми I. Франка Iван Вишенський, На
СвятсШрйькiй горi, Мойсей та iн.; Лесi Украïнки Роберт Крюс, король
шотландський, Вiлла-посестра, Се ви питаєте за тих…; М.
Старицького МогIÏигi та iн.).